Для мамусь і татусів (3)

О, походи в гості це рятівне для нас в довгі зимові вечори. Рятує і маму і дитину До речі, давно не бачились, заходьте!
Ще мені іноді допомагає давати малюку щось нове до роботи: посортувати татові гвинти/інструменти, допомогти на кухні мені (миски поперескладати, гречку перебрати, в шухлядах зробити "порядок"). І, звісно, готувати разом: я чищу, він нарізає, кидає в кастрюлю/пательню, мішає і т.п.

 

Ооо таааа, я зараз в тому з періодні. Менший висне на мені, нинькає, кричить, а Меласька хоч досить молодець, але періодами ій находить і тоді хоч сідай і плач від того всього. Я чекаю весну отак просто відлічаю дні, а вже от осінь пролетіла, вже он грудень скоро пройде. Може то так не треба, не можна, але я мушу себе якось обнадіювати, що буде краще.
І вірю, шо таки буде.

--- дописи об"єднано, 12 Грудень 2018 ---

А ще мене дуже криє остатньо від готування їжі. Ота щоденна необхідність мене вже вимотала, не маю я зараз ресурсів на то взагалі, роблю через силу і самій від того противно. Часом находить якесь просвітлення, то щось урізноманітню, а потім знов впадаю в той кругооберт-каша, зупа, каша і так тоскно

 

В мене т озвичний режим вже купу років . Зате діти не розбалувані їжею і їдять все підряд. Для них щастя, як приїде бабуся, і починаються різні голубці-вареники-пельмені .

 

В мене настільки нездоровий запас самоіронії, що я не відчуваю себе поганою мамою в такі моменти.

Про дзвінки в нас строго (ну принаймі на словах), мама може й рявкнути.

Ми можемо прийти в гості. Після цього тобі твої діти здадуться тихими і золотими. Не те що мої такі шумні - але нас багато. Або ви до нас. Нас уже нічим не налякаєш.

--- дописи об"єднано, 12 Грудень 2018 ---

Це не працює коли дітей більше (одної). Вони порозкидають так що ви будете дві години прибирати, і тихо гратися теж не будуть. Переб‘ються через «не той банячок-макаронину-нарізалку» і всі мають стати над баняком одночасно

 

Я собі так подумала, що якщо абстрагуватися від рівня просто втомленості, то мене в цій всій ситуації турбує якась негармонійність: я хочу бути з дітьми, але це не вдається якісно, все якось "біг пес через овес", в результаті, і я замучена, і діти ниють, і день пройшов. Наче можна було б краще. Може то в мене який перфекціонізм фонить? Бо минулого року я наче легше сприймала те, що все воно так ..хаотично, чи що. Напевно, якийсь критичний момент, коли б вже хотілось по-іншому, а того ще нема.
@Vittoriya, я теж вірю і знаю, що діти підростуть, і з ними буде в багатьох моментах легше, але так в загальному, намагаюсь не зосереджуватися на конкретних термінах.


Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk

--- дописи об"єднано, 12 Грудень 2018 ---

Дякую, дівчата) Тільки ми трохи нездорові. Одужаємо, і будемо напрошуватися і запрошувати

 

Як я вас розумію... це не перфекціонізм. Хаос - це нормально. Але хтось має брати частину хаосу від мами. Або миски мити, або бути з дітьми (в хаосі), від того, що це відбувається одночасно і виникає відчуття «цілий день щось робила, а ні переді мною ні за мною, і з дітьми нормально не гралась», ну але не голодні, не холодні і не биті. В деякі дні це максимум, який мама може забезпечити, і на тому дякую.

 

Це ще не найгірший випадок, в мене часто три рази на день каша)))

 

І це не найгірший випадок.

Найгірший випадок - голодні лягли спати.

Все шо не найгірший випадок - нормальний випадок.

 

От я одразу після народження другої дитини якось так і жила - хвалила себе за кожну дрібницю. А зараз - напевно хочеться більшого. Ну і так, відсутність результату втомлює. Треба шукати і помічати маленькі результати.

То точно, я ж іще й масло в кашу даю)))

 

У мене в таких випадках буває каша макарони каша

--- дописи об"єднано, 12 Грудень 2018 ---

Я ніби про себе читаю... Дійсно рік тому звичайні речі це була вже перемога. В новорічний вечір я вперше двох дітей одночасно вклала спати і це було вау, я була така горда, ніби я дістала якусь медаль.
А зараз я намагаюсь потренуватись, приготувати їсти, погуляти, нагодувати, поприбирати. І коли шось йде не так, як я собі запланувала, то якось так недобре стає. Але коли відпускаю ситуацію і намагаюсь прийняти те, що ну так просто є, то стає легше

 

@Mansikat мене таке мабуть чекає наступної зими, бо цієї якась така неочікувана злагода і спокій в домі. Данило після трьох років "помудрішав" добряче, а Кирило ще просто чемне немовля. Тому побажаю тобі витримки, відчуття гармонії і частіших "перезаватажень"!
Нам от вчора гарно розбавила день Наталя з Артемом, Данило аж виключився о 19.30)) Тому, як одужаєте, заходьте обов'язково. Я взагалі подумала може б то нам регулярними зробити такі походи з таким собі графіком, 1-2 рази на тиждень в когось збиратися почерзі?) @aknytsU, як тобі?)


Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk

 

Дякую!

це добра думка)

 

Я лише за!

 

Я для себе відкрила маленьку річ. Треба на день планувати одну малесеньку справу, яка не є щоденною. Наприклад, зашити одяг, або перебрати на якійсь там поличці (з флай-леді то автоматично виходить, але я не в системі). Тоді ніби є результат в дні. Але не планувати занадто багато, щоб не було розчарування, що не вдалося.

 

Щойно надибала у фб

Между нами – девочками: бездетными, однодетными, многодетными – то и дело возникают недопонимания. То и дело нас заносит в ощущение себя либо самой умной, либо самой уставшей по сравнению с другими категориями.

Вот у меня, к примеру, есть две подруги, которые постоянно испытывают меня на толерантность тем, что рожают детей (первых, вторых, а кое-кто даже – третьих) на полшага раньше меня. И, если честно, это испытание я еще ни разу не прошла.

Я ведь – барышня по жизни очень занятая, к безделью не приучена. Работа, учеба, курсы, хобби – и понеслась… Помню, жалуюсь как-то подруге, мол, на работе такой замот, взяла еще полставки, по вечерам еле сил на английский хватает, а надо ж еще мужа вниманием не обделить. А она – только усмехается как-то криво, трехмесячную малышку на руках покачивая.

А через пару недель внезапно звонит в слезах и слова путает от усталости. Странно… с чего бы это ей в декрете так уставать? Вот у меня: такая насыщенная работа, проекты, идеи – голова кругом!..

Щелк! И я – на месте подруги. Покачиваю свое первое сокровище, из-за зубов не спящее. И сама круглые сутки покачиваюсь от недосыпов. И в поликлинике скандалю, когда мамы "взрослых" 1,5-3-летних детей не пропускают меня с грудничком. Думаю, надо же, как быстро забыли, как с маленьким сложно – покормить, памперс поменять. То ли дело – когда ребенок постарше!

А подруги мои смотрят на меня странно так, слушают мои возмущения и кивают только: да, постарше – оно, конечно, легче… Ты надейся, главное…

Щелк! И мой сын – постарше. Ему год или 1,5, а может, и 9 месяцев… Не помню, когда точно пришло вдруг озарение, что где-то тут подвох. И легче было, оказывается, раньше. Когда под грудью в слинге висел и спал три раза в день по два часа. А теперь… Дико злят мамы грудничков, рвущиеся во все кабинеты поликлиники без очереди. Какие ваши проблемы, женщины?! Грудь дала, на ручках покачала, и спит! То ли дело мне – покормить чем-то надо, развлечь, да и вообще на месте удержать…

А подруги рожают вторых. А я стараюсь бороться с собственным "белым пальто", когда таскаю сына на всякие развивашки и развлекушки. Когда снова делаю карьеру. В то время, как подруги меняют памперсы, а их старшенькие зависают дома вместе с младшими вместо безудержного развития и творчества, по аналогии с моим чадом. И думаю, ну да, тяжело им, конечно, с двумя детьми. Но у меня-то тоже: и ребенок, и работа, и дом, и курсы-тренинги-семинары – только держись!

И снова – щелк! И я уже с двумя. Забираю старшего из бассейна: тащусь с младшей на руках километр до остановки, запихиваюсь с обоими в переполненную маршрутку, выслушивая тонну нытья по ходу. И в это время получаю сообщение от однодетной работающей подруги (с волшебной помогающей бабушкой, если что) о том, как ее умотала эта работа, что начальник – козел достал, и устала до беспамятства. И хочется мне ее в этот момент предать анафеме так, что аж в глазах темнеет…

Но вот, мы с детьми уже дома. Заедаем бассейн пироженками с чаем, смеемся, вспоминая дорогу. И вдруг, по-доброму уже, приходит озарение – что подруге этой на самом деле сейчас тяжело. Тяжело на своем уровне возможностей.

А все это – то, что происходит с нами в процессе материнства – не что иное, как накапливаемая, нарастающая выносливость. Как физическая, так и моральная. Наши возможности прокачиваются с каждым днем жизни с детьми. Способность к многозадачности прогрессирует с каждым новым ребенком. В этом наш успех. Но в этом и большой подвох. Оборачиваясь назад, мы думаем, что ТОГДА было легче. Но это не так. ТОГДА было бы легче для нас теперешних.

Представьте, что во время беременности вам бы сразу прирастили к животу килограмм 10-15 и заставили бы так ходить. Да еще и говорили бы: да ладно, смотри, другим еще тяжелее! Нереально, правда? А постепенно наращивая вес, организм справляется с тяжестью. Ровно так же обстоят дела и с другими нагрузками: моральными, эмоциональными. Постепенно догружаясь, наша выносливость движется в гору.

Каждая из нас в своей точке пути сталкивается с пиковым для себя уровнем сложности. И бессмысленно судить, кому из нас труднее или легче. И, знаете, эти мысли здорово облегчают жизнь и снимают ложные обиды. Будь я врачом, непременно рекомендовала бы это средство каждый день по чайной ложке к чаю.

Автор: Марина Линда

 

Підписуюсь.

От тому коли мені кажуть «Тобі напевно смішно з мам, в яких одна дитина, і вони кажуть, що їм важко», то я відповідаю, що мені не смішно, бо я колись теж була мамою однієї дитини, і мені було важко.

 

В моєму оточенні, коли я народила другого, у всі було по одній дитині. І всі мене питали чи мені важко. Ото я теж так відповідала. Що мені було важко з одним, а з двома легше і що люди кажуть, що з трьома, чотирьма ще легше

 

о, і я з самого початку так себе нахвалювала. А зараз, хоч небагато часу пройшло - вже хочу більше. А може ще свята тиснуть - ну як же не поробити якісь порядки, а як готувати потім хоч шось трохи святковіше, а не знов на скору руку відварювати макарон чи гречку!!

і минулого тижня я таки скоїла "злочин" - дала старшій телефон з включеним вайфаєм, малюк задрімав на циці і я сказала доні, що полежу 15 хв. В результаті я проспала добру годину, бідна дитина вже змучилася дивитися ті мультики-пісеньки в ютубі. Але я реально випадала в сон, бо кілька днів хронічного недосипу і вийшло те шо вийшло ((

 

Хоч трошки підзарядилися? Дитині направду за один чи два рази трошки довшого, ніж зазвичай припустимого, перегляду гаджета точно нічого не станеться. Не треба собі "(( "ставити, Ви найкраща мама своїм дітям, не ідеальна, як і всі ми, але для них - найкраща. ))))

 

Ой, та я того дня пообіді ще раз лягала, якраз коли мала заснула на денний сон, меншого знов на цицю і ще година спання. Але то певно тоді наклалася і втома і зміна погоди.
Але я навіть не так тривалістю тих мультиків переймаюся як тим, що старша опиняється наче сама вдома, думаю чи не страшно їй так довго самій абощо.
А взагалі в часи моєї виснаженості таки буває, що вмикаю їй мультики і не помічаю як збігає година. Але за той час воно їй насправді і набридає вже, то вона починає шось шукати бавитися і перестає звертати увагу на телевізор


Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk