Не сперечаюсь, не тільки від віку. Але точок дотику при меншій різниці більше, мені здається. Фактично було так, що як тільки я стала щось більше розуміти, то сестра поїхала вчитись в інше місто. І спільні теми для розмов в нас появились аж коли я теж стала студенткою.
Може трішки питання не в тему ,але турбує мене як вживаються старші дівчатка з молодшими братиками, з різницею 5-6 років? Або є власні приклади вже нас дорослих з молодшими братами. Коли старший хлопчик і молодша дівчинка -це супер, або коли діти одної статі ,а от коли дівчинка старша над братиком, в мене якісь дивні побоювання. Донечка ж буде допомагати мені, буде опікуватись над братиком, боюсь щоб у неї в дорослому віці не сформувалось оте відношення до чоловіків, таке " мамське". І взагалі донечка хотіла сестричку, дуже розстроїлась братиком. Ми ніби пояснюємо що братик це теж дуже добре. А в неї вже склалось бачення хлопчиків таке як в садочку, що він буде її ображати як хлопці, буде битися ,коли вона буде малювати він буде їй пацькати малюнки ітд. Ми говоримо, що всі маленькі дітки так роблять, чи братики то, чи сестрички, що і вона так робила. Але от саму мене це все турбує. дуже хочеться, щоб діти були дружні і любились, я розумію, що від різниці і статі мало що залежить, а тільки від сім'ї де ростуть діти, але все ж таки, як не закласти доці мамське відношення до чоловіків?
@Naama 5-6 років це вже свідома дитина. Можете сказати, що не ви вибирали хлопчика чи дівчину Бог зробив вам подарунок і тд і тп, що вам більше підходить Так, він буле плакати, пісяти, псувати іграшки, малюнки. Але на взамін вона зможе навчити його так, як їй подобається: бути ніжним, уважним, люблячим. Він буде її захисником в житті і тд і тп. Мені перше що згадалося - мультик Каю. чомусь в мене склалося враження, що доця маніпулює вами, або ж у вас були негативні приклади гіперопіки. А якщо вона до кінця буле впиратися що не хоче братика а лише сестричку. Що тоді?. Є речі, які дитина може обирати (їжа, одяг, іграшки і тд, але тут вибір невеликий )) Вибачте, якщо я з допису не вірно відчула настрій Спробуйте зайти з іншого боку. Нехай собі уявить, що братик народився. Що вона буде робити. Проговорюйте. Будете хоча б знати, чого очікувати. Ну і пробуйте деколи на вулиці показувати милі приклади старшої сестрички і молодшого братика. До слова - в мене різниця 4,4 між старшою донечкою і молодшим синочком
Ви щось надумуєте. Мамське ставлення якраз дуже швидко минає (навіть якщо воно було), коли він починає рвати її малюнки. А чого вона має опікуватись братиком? Ну і немовля воно дуже нестатеве. І раз дитина старша в садку вони мало будуть бачитися - що величезний недолік в моєму світі. Коротше кажучи - я не бачу занадто опікаючоі поведінки в своєї старшої доньки до старшого сина. До молодшого є трохи, але він зовсім маленький, і то вона вже минає відколи він почав ламати їхні конструкції. Щодо «не хотіла братика» - в нас так питання ніколи не ставилось. Ні хотіння/нехотіння інших дітей, ні статі. Це не справа і не компетенція дітей. Я зараз про ставлення. Коли в батьків чітке ставлення, діти відчувають. А по ситуації @Zaychenya вже написала. Пояснити, що люди не перебирають статтю. Кого Бог дає, того приймаємо.
В мене різниця з братом 4 роки. .І якщо в дитинстві в нашій сім‘ї дійсно була постановка питання, що я старша, а значить я маю опікуватись, відповідати і вигрібати, то, в дорослому віці це, на щастя, не трансформувалося в мамське відношення до чоловіків. Тут дуже багато залежатиме від Вас. Моя мама досі думає, що я маю наставляти брата на путь істинний, і часом поступають мені закиди вплоть до того, що маю покинути своє, і приїхати пильнувати брата в періоди, коли йому щось по молодості «заходить». В нас, на жаль, не є близькі стосунки. Ближчими вони могли б стати, якби я нагрузила себе братовими проблемами, бо через оте надмірне сюсюкання з ним в дитинстві він виріс інфантильним. Я свідомо цього не хочу. Тому, єдине, що можу порадити - не перекладати на старшу дитину СВОЮ сферу відповідальності.
Чудово . Перші 2-2,5 роки використовувала братика як живу іграшку (в‘язала хвостики, надягала принцесні сукні), потім син піднявся в ігровій ієрархії від «ляльки» до «тата» і вже достатньо рівноправно став брати участь в спільних іграх. Тепер (5,5 і майже 11 років) грають разом в Майнкрафт, катаються на роликах, звичайно, б‘ються, обзиваються і роблять одне одному «підлості». В доньки інколи вмикається режим «мами» або «старшої сестри», але ненадовго - в неї свої подруги/інтереси і дуже опікуватися братиком вона не бажає.
На разі, це не дуже проблема, так як по трохи сприймає братика вже, цілує живіт, хоче послухати, я просто не хочу щось пропустити, бо мені здається, це велика зміна в сім'ї, для доці найбільша мабуть, тому хочеться закласти все правильно, щоб потім не "розгрібати" наслідки. У мене є три сім"ї, де молодші хлопці, і нічого там доброго не бачу, а в одних взагалі, мама боялася доцю залишити сам на сам з братиком, бо та завжди хотіла викинути його в сміття. Інша рвала одяг, забирала соски, бутилочки. Я розумію, що це ревність, і так би було зі сестричкою, але...у моєму вагітному мозку, це зараз якесь питання №1)))) Питала, каже що буде допомагати мені купати, і гуляти))) Вже розумію, що з старшої няньку робити точно не буду, хай все буде за її бажанням. Найбільше моє бажання, щоб було любо глянути на своїх дітей, щоб вони були дружніми.
Та йой. В мене сестра на 5,5 років молодша - моя мама думає так само. Я не знаю, чи то якось залежить від статі чи різниці у віці. Своїм дівчатам не кажу, що щось комусь винен. Старша нервується, коли бабусі починають пісню "ти ж старша - будь мудріша, поступися, віддай, поможи". Але вона вже потрохи входить в якийсь тяжкий вік, коли обов'язково треба повипендрюватися перед іншими і часто за рахунок молодших сестер. То я тішуся, що і різниця в них маленька, і характером молодші не з тих, яких можна няньчити чи, навпаки, притісняти.
Не від статі точно (маю в оточенні повно різних варіантів-комбінацій, де батьки вважають, що старша дитина щось винна молодшій). Але чомусь серед знайомих дуже поширено власне оте «ти старший (старша), поступися, віддай, поділися). І найфеноменальніше, коли батьки таке кажуть своїй дитині навіть по відношенню до чужих молодших дітей (наприклад, стосовно іграшок чт ігор на дит майданчиках). Це ж сценарій якоїсь меншовартості і того, що кордонів «моє-твоє» нема, закладається дитині з пелюшок, чи я помиляюся?
Завжди є вийнятки з правил. Я, наприклад. Своєму брату. На 7,5 років старшому за мене. "Винна". В дитинстві я була винна йому особистий простір. Потім "наглядати за ним" (мене випускали надвір лише з ним за руку, в його то 17р), потім в інституті я мала йому креслити курсові, потім бавити його дитину, тоді, коли вже мені була кавалєрка в голові. Тепер я "винна" йому у всьому допомогати, бо "в нас більше є" хіба кредитів , але хто б то питав. Але, все ж таки, в більшості випадків, все залежить від дітей. Потім від батьків. Різниця в віці грає роль, переважно, для батьків. думаю, все ж таки важко з новонародженою дитиною і 9місячною на руках одночасно. Бо, таки легше, коли старшеньке принесе повзунки чи памперс. А якщо ще можна з візочком випровадити гуляти - ну це взагалі фантастично!.
В мене є така класна знайома мама 7 дітей, недавно давала інтерв'ю на радіо і її спитали, чи шкодує вона про якісь помилки у вихованні дітей, якщо вони були. На що вона відповіла, що помилки є у всіх і добре, що є така професія - психотерапевт - якому можна розказати про помилки своїх батьків. То вона сама психолог, якщо що. Я з тим згідна на 1000%! Не треба все життя боятися зробити щось не так, сказати щось не так, не треба намагатися все передбачити і від всього вберегти, бо то неможливо. По суті питання: в більшості дітей нічого воно такого не виховає. Є окремі чутливі екземпляри, але з ними взагалі треба у всьому обережно. Я одну таку маю в колекції))) щоб реальний комплекс меншовартості розвинути, то треба багато років всякі гадості дитині говорити і бажано при тому, щоб та дитина жила в вакуумі без доступу сторонніх адекватних людей. Я свої малій (та що сестра) кажу, щоб нагадувала мамі, що вона моєї опіки не потребує. Хоча, по правді, є ну дуже стрьомні батьки. Я чомусь думала, що в нашому поколінні вже з тим легше, але часом надивлюся і наслухаюся за різних обставин в дитячих колективах і аж нудить. Але то не в тему різниці в віці.
Кажуть, бо просто так легше - коли діти конфліктують, то батьки намагаються розрулити, взиваючи до логіки тої дитини, яка більше до того надається) напевно, Ви чули, як батьки часто кажуть, що з дитиною стало легше у віці, коли "вже можна домовитись", то це те ж домовляння. Я теж користуюсь такими домовляннями, але не у форматі примусового "віддай, бо старший", а просто пояснюючи, що "маленький забрав, він просити ще не вміє, дай, будь ласка, йому потримати, ти ж знаєш, що йому недовго буде цікавою ця іграшка, і він тобі скоро поверне", ну як не хоче, то таки більше не переконую, слухаємо плачі молодшого, це десятки разів на день і це дуже втомлює, і я вже щиро не дивуюсь повсюдному спрощеному "віддай, бо ти ж старший". @Naama, ще до Вашого запиту таке скажу: те, що діти люблять одне одного, вони мають дізнатися від Вас, до негативних проявів в поведінці раджу ставитись як до норми в такій ситуації, до відсутності ідилії між дітьми - теж, не думаю, що варто чекати просто щасливого шансу, що між дітьми прямо виникне така нізвідки дружба з пелюшок молодшої дитини - це шлях і процес і стосунки їхні багато в чому залежні від батьків, і від їх характерів, звісно, теж. Ну а щодо чиїхось сценаріїв - то не варто їх сприймати як догму, що от "в старшої сестри і молодшого брата з різницею в 5 років формуються такі-то стосунки", як і зовсім заперечувати вплив на формування конкретної дитини черговості її народження теж - він є. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
В нас не братик, але дві сестрички з різницею майже 5 р оскільки Віруся - дуже непроста дівчина, то непросто це і є. Негатив, агресія до немовлятка було и перших півроку точно. Далі менше. Період "мамства" от зараз буває, коли надворі дам возика возити. Але треба стежити, бо візок вже був перекинутий (і дуже добре, що це автокрісло на базі, з чудовою фіксацією і стійкістю до удару). Я стараюся побільше давати Вірусі тепла, обіймів, "на ручки" (хоч злість часом дуже бере, але минає, коли я нюхаю її волоссячко). Брати на руки двох разом. Зараз в Лідії криза 1 рочку, і Віруся відривається по повній. Тягає малявку, забирає в неї речі, не дає їй нормально пісяти тощо. Я часом зриваюся, кричу. Часом - ні. Стараюся не шукати вхід в безвихідні ситуації, зараз менше їжджу з ними двома, максимально зменшую кількість справ і стараюсь займатися лише дітьми. От маємо "виправні канікули", ггг успіхів нам.
Завжди старшого вчила: «ти ж старший, значить розумніший, значить вигадай щось хитре)», але загалом викручуйся сам). Може то і не дуже правильно з точки зору психологіі і т.д., але тоді ніхто не ображається). Правда, тепер то не спрацьовує, але таки буває, що менший таки хитріший). І про різницю у віці, і «хто кому винен». Маю брата молодшого на 8 років. Колись давним давно він був мені в нагрузку до моїх гулянок тощо. Але якось не катастрофічно. Ми з ним не сварились, не бились. В нас взагалі не було нічого спільного. Якісне спілкування почалось в його 20-25 років. Зараз це мій вірний друг і опора. Ми з ним дуже різні. Напевно таки вік. Але я дуже щаслива, що він в мене є). Батьки дали відчути, що ми не конкуренти, а сім’я, найближчі люди). Дуже сподіваюсь, що так буде і в моїх дітей.
У всіх досвід різний. Маю хороший приклад мого тата, він молодший, а сестра старша. Але там дуже багато відіграло виховання. Завжди хочу бути схожою на сім"ю моєї бабці з дідом. Там стільки ніжності, тепла і любові, що між собою, що до дітей. Все таки ті речі творять дива.
так, це правда. Виховання відіграє роль. Але буває й так, що в одній і тій самій сім'ї одні діти ростуть "закономірно", а інші - ні. От в нас наразі різко вирізняється моя Віруся. Хоча ні увагою вона не була обділена, ні речима, ні турботою. І зараз також її ніхто Лідією не напрягає, обов'язків не додає, речей не забирає. Втім, я тут написала в темі "різниця між дітьми" і не закцентувала, що вона не просто "старша з двох сестер", вона, в першу чергу, майже 5 років була молодшою. Думаю, це теж дало своє. Ну і характер. Крім виховання є ще і характер.
Нам теж 5 років, останнім часом це не контрольована дитина, і як Ви кажете Але сподіваюсь це якась криза 5 років, і ми це перейдемо успішно.