Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? Це вже добре, що так кажеш. Бо парадокс - мами, котрі все знають, потім найбільше мають проблем. Правда, ті, котрі стараються бути подругами чуть не кровними - також. Якусь середину треба обирати.
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? І не можна бути такими, ніби дають пораду але більше повчають ніж залишають вибір за дитиною. Не можна казати, я до тебе ся не пхаю, АЛЕ... і тут покотилось і полетіло. Або ся пхаєш, або не пхаєшся. АЛЕ не катіт! ---------- Додано в 16:39 ---------- Попередній допис був написаний в 16:35 ---------- Я така по-сьогодні залишилась. Може не тисніть на нього? Може дайте йому можливість наробити його помилки і чекайте поки прийде попросить допомоги? Моя мама всюди пхалась і вирішувала що мене треба конче рятувати від всіх помилок, і це мені нічого не дало. А ось коли я сама захотіла і прийшла до того що роблю щось не тому що мама тисне чи повчає, а тому що так добре для мене самої тоді почала уникати тих великих гуль. Хоча пофігізм у мені і надалі живе і процвітає, часами буйно часами не дуже.
Може комусь буде корисно, бо часто чую що в підлітковому віці виникають певні складності у вихованні підлітків
В принципі, кожному підлітку під час перехідного віку "зносить дах" по-своєму, і про це можна говорити і говорити. Я напишу, що саме вибиває з колії мене. В дитини різко міняється характер. Ще вчора була спокійна, життєрадісна, весела дитина, разом дивилися і обговорювали фільми, ходили разом у кіно/на морозиво/на прогулянки, дитина все розпитувала, всім цікавилася, обговорювали, як день пройшов, що там у школі, які плани. А ти знаєш, мамо, а от... (те-то і те-то). Тату, а давай підемо погуляємо з велосипедом, або подивимося кіно, або підемо в магазин. Активне "чомучкання". Задушевні розмови перед сном (я вже майже заснула, а дитина далі "не відпускає"). Полежи біля мене (5-й клас, на хвилиночку). Сміємося, жартуємо. Котів разом носили до ветеринара. Допомагаю з уроками. Навіть до сповіді готувалися так, що дитина мені розказувала всі свої гріхи, ми все обговорювали/проговорювали. Не плаче, не скаржиться, не ображається, не вередує. Красота-лєпота! І тут у 13 років - упс! Якось так різко віддалилася. Нічим не ділиться, не радиться, мало спілкується. Зовсім перестала просити чоловіка скачати якийсь цікавий фільм, щоб разом подивитися (а така була ідилія: взяли собі печенько, фруктів нарізали, чайочку зробили, сіли, дивляться, сміються, потім обговорюють, чоловік їй все пояснює/роз"яснює). Переважно сидить у вайбері в їхній учнівській групі, слухає якусь російську попсятину, хоча до того слухала RIZUPS і Скрябіна. Не слухається, сперечається, а буває, що й кричить, хамить і пискує, особливо до мене. Не слухається навіть спокійно сказаних слів і резонних зауважень. От сьогодні я вже з вікна побачила, що йде до школи без шапки. Все їй не так, все не по її, ніколи не знаєш, що їй учергове не сподобається і як на що відреагує. Йдемо поміряємо джинси - не хочу, знаєш мої параметри, йди купи сама. Купи цукерок або чогось солодкого - що саме купити? - ти сама знаєш! - ну що конкретно? - щось нормальне купи! Заходжу в її кімнату - вийди! Взяла моду дверима гримати, як до себе заходить. Пішла гуляти на дві години, а гуляє вже чотири, дзвоню - не відповідає. А я не чула дзвінка, я йду гуляти не для того, щоб у телефоні сидіти. З одного боку, розумію, що дитині самій важко з тим дорослішанням. А з іншого боку, я трохи втомилася... Не вийшло два слова) Взагалі-то воно все трохи нагадує кризи молодшого віку, але з підлітками набагато складніше. Вже не діють ті методи, які можуть заспокоїти і втихомирити малечу. І реакція їхня зовсім інша.
Яська , в мене все так само...малій 13... Ще рік - півтора тому була ніжна чемна дівчинка , яка тулилася і обнімалася і по- дитячому говорила, а тепер не доторкнешся до неї.Стала вперта, закрита,нервова, якій вже і мами не треба.Дуже змінилася.Старшій 16...Важко
@Яська Березнева , я просто вас почитаю (пишіть лиш) , бо порадник з мене ніякий. Я сама, вже роки 2 боюсь того перехідного віку. Бо характер в нашого пацана - доволі незалежний і самостійний . А я ще себе памятаю--- та що ви там знаєєте.... Тому його 13 річчя боюсь.
Вчора якраз дивилась серію "Даррелів", де молодшому сину виповнюється 13 років і він починає переходити у світ дорослих. Мені щось найбільше закцентувалось на тому, що втрачається дитяча безпосередність, легкість, життєрадісність, як і Ви, @Яська Березнева, пишете. Ну і батькам це складно прийняти, напевно відчуття, що ти відпускаєш свою "постійно нещасну" дитину, і знаєш при тому, що це ще дитина, не готова до справжньої самостійності, яка потребує твоєї підтримки, але відкидає її. Фуух, це той ще виклик. З погляду мами, нехай і дуже ще малих дітей, мені здається, що для батьків це чи не складніше переживання, ніж для самих дітей-підлітків. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Це однозначно! Я згадую себе в такому віці - я злилась, була зухвала, батьки перестали бути авторитетом, якимось орієнтиром, дуже зосередилась на компанії і подружках. Дуже хотілося бути дорослою, але не дуже виходило. Натомість батьки ставилися до мене звикло - як до своєї дитини, що мене дратувало ще більше. Але, попри цю гамму емоцій, я не можу сказати, що я переживала, тобто я не відчувала жодних душевних мук, особливо в проекції на довгу перспективу. Зараз ставлю себе на місце @Яська Березнева і дуже вам співчуваю, бо у вас болить, а у вашої дочки бушує.
@Mansikat , тобто - батькам, тих дітей,котрі ніколи не були пай-лапочками- варто готуватись до жесті -жестякової ? Чи навпаки - тут буде лайтовіший варіант ?
А чи я знаю?) Моя мама завжди каже, що в мене не було ніяких підліткових ураганів, і це їм "воздалося" за мій бурхливий темперамент в ранньому дитинстві. Хоча я пам'ятаю підліткові душевні перипетії, але це все було внутрішнє, особливих показових вибриків справді не було, ну, таке, була якась трохи гострота і категоричність, але це не створювало особливих проблем. По-всякому мабуть буває. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Мені зі старшим (майже 14 років) в дитинстві було тяжко, я ніяк не могла знайти до нього підхід. А зараз відпустило, чи то він став мене розуміти, чи то я його, чи то проявилася наша схожість. А пай-лапочка середній «заскочив» в підліткову кризу в 11 (зараз йому 12), вже десь рік все, як описує @Яська Березнева . Тут повністю погоджуюся, якщо відноситися зі «здоровим пофігізмом»; зрозуміти, що підлітки - теж люди, згадати себе в 13, то підліткова криза - то можливість з нових сторін відкрити своїх дітей, і перейти на новий «рівень» батьківства.
Я то хвилююсь,бо "сала за шкіру" він заливає конкретно так. Але не мені, а власне тим людям, котрі чистосердечно вважають, що раз ти мале дитя, то рот тобі відкривати і "вусиками" шевелити, можна лиш з дозволу дорослих. А він вважає, що" вусики " в нього нічим не є гірші, ніж тьотіМані з 25квартири.
От я теж була майже ідеальним підлітком - не пила, не гуляла, не кричала і т.д. Хоч я була залишена майже "сама на себе" (от за це й досі не до кінця пробачила власним батькам). Бо всередині таааак, бушувало що ну. @Яська Березнева не знаю чи цим Вас заспокою, але колись читала думку, що найбільш відкрито "бунтують" діти, які відчувають "надійний тил", вони "можуть собі це дозволити", точно знаючи, що їх люблять\з дому не виженуть і т.д. Є всі шанси, що ваша донька переживе то швидше і ефективніше, дякуючи таким відкритим акціям протесту. А от дуже тихий підліток - не завжди, але часто привід більш уважно до нього придивитися, бо може таке бути, що весь "гній" лишається глибоко всередині, не має можливості вийти-вихлюпнутися назовні.
Дівчатам зараз 19 і 17. Чесно я і вже не дуже пам'ятаю їхні вибрики. Старша мала завжди сильний, власний, авторитарний характер, вона командувала малою як хотіла, і та їй підкорялась. В 11-12 р мала почала бунтуватись, сварилися двоє жахливо, бо старша далі хотіла командувати ,а мала не слухалася. Ну і язикаті, ти слово, вони десять. Мала трохи з'їхала з навчання, а старша цікавилась хлопцями. В той час народився Васько і я не дуже їх чіпала, давала перебіситись. Може їм було легше бо двоє, ходили в одну гімназію, потім мала пішла в Спадщину і до неї підтянулась старша, кожна мала своїх друзів, але в них появилась така шалена любов один до одного. Старша закінчила 9 Кл і поїхала вчитись ,приїжджала тільки літом, мала дуже за нею сумувала і потянулась до мене. Ми ходим на каву обговорюємо всі історії, випадки, секс, наркотики, і все різне. Ясно що на 100% не розказують, але я знаю що є в їхньому житті. Чесно, дуже важко було не кричати і не читати нотацій, коли тема щепетлива, я стараюся довіряти, не читати моралі, а проговорювати різні ситуації наперед.
Пишу свій досвід, але діти і батьки різні. Для дівчат було важливо не критикувати перше кохання, і підтримати. Старша закохувалась постійно, в 14 почала зустрічатися з хлопцем, але щось не пішло не так і вони розійшлись, плакали всі троє, аж чоловік налякався, що щось серйозне трапилося. Мала теж в 14-15 почала зустрічатись, правда на моє щастя хлопець був з іншого міста і бачились вони не часто, але це тривало 1,5року. І коли він з друзями приїхав в гості , і Васько проябіднічав що бачив що вони цілуються, свекруха прочитала величезну мораль, що буду мати внуків. Я спокійно пояснила, що дитина розумна і знає наслідки, я їй довіряю. Настя дуже розчарувалася що баба поганої думки про неї і зараз має прохолодні стосунки.
Почитала я про ваших підлітків (колись молодший брат моєї теперішньої куми казав не "підлітки", а підліТІтки" ) то й собі напишу. В моєї дочки перехідний вік почався в 12 і співпав з певними проблемами в сім’ї (хто в курсі - знає). Не скажу, що аж повна жесть була, а складнувато. Істерики (справжні, зі сльозами взахльоб, неможливістю то зупинити і моєю безпорадністю на початках)постійні, відмова спілкуватися з батьком, навчання, як всі пишуть, різко впало. Єдине що - не гуляла з однолітками, не мала на то часу і бажання. Раду собі з нею ніхто не міг дати, крім мене, мені вона тоді довіряла чи що. Але і я швидко додумалася сприймати її, як дорослу людину, яка має власну думку, решті родині то було значно складніше. Було так, наприклад: подивилася "Загон самогубців" (так, я там навіжена мать, яка дозволяла дивитися бойовики 11-12 річній дитині), содобалися їй Харлі Квін і Джокер, ок, буду слухати про них (хоча, часом аж вернуло, чесно кажучи), їй же це цікаво і важливо (зате саме тоді, вона почала цікавитися біографією Джареда Лєто і Марго Роббі, а це не найгріші актори, слухати 300 seconds і подібну музику). Захотіла кольорове волосся -ок, але Я проти фарбування в такому віці, давай придумаємо альтернативу. Тобто я сприймала її думку, могла запропонувати своє, а тоді вирішували, що робити. Інакше кажучи, поважала і поважаю її вподобання ( вони в неї не зовсім типові для сучасних підлітків), але і вимагаю поважати мене. Чого я ніколи не робила - не прогиналася під вимоги і ультиматуми "хочу так, а не інакше!". В мене було так "йди купи сама" - "доцю, мені особисто це аж ніяк не потрібно. Якщо ти не хочеш купувати джинси - ок, не купуємо і я економлю гроші, а ти ходиш в тому, що є". "Купи щось нормальне!" - "Значить так, якщо ти не знаєш, що саме хочеш, то я купую на свій смак, як тобі не сподобається - можеш не їсти, мені більше буде " і далі в тому ж роді. А, згадала, я ще змінила свій підхід до видачі кишенькових грошей і тим самим, доцік навчилася трохи заощаджувати. Раніше я просто давала певну суму в день і все. В 7 класі стало так: ми домовилися, що я даю суму грошей не на день, а на тиждень. Витратити вона їх може, як бажає - хоч за 1 раз, хоч розтягнути на 7 днів, хоч покласти в заначку; але має знати - наступні "грошові вливання" відбудуться не раніше понеділка наступного тижні. Подіяло. Але то мій досвід, а в кожній сім’ї - своє. P.S. Щодо заходу в кінату: я з дитинства ненавиділа, що батьки забороняли мені зачиняти двері в мою кімнату і мама могла зайти будь-якої миті, не стукаючи. Саме тому, як тільки в дочки з’явилася власна кімната - всі були привчені стукати, перед тим, як туди зайти. Для моєї мами, то був трохи шок, але нічого, пережила і привчилася. Щодо гулянок з однолітками, їй і зараз це не цікаво, можливо тому,що звикла спілкуватися з людьми, старшими за неї - на курсах всі старші 21, на танцях - аналогічно.
10 з половиною років. Встрілило фарбувати волосся в синій. Фарбували Потім змивали Встрілило зачіску "круту" схотіти-зробити. Зробили, підтримуємо Я не "стелюся, щоб бути хорошою мамою". Але там, де з дурного жарту можна посміятись або накричати, я посміюся. Нерідко проводжаємо одногрупника з айкідо додому - він старший на рік за Дмитрика. І в голові у нього страшні діла вкупі з розвиненим інтелектом. Але вони про всі ті дурниці говорять при мені, і складається враження, що сприймають "за свою". Наразі думаю, що це добре. Пізніше зрозумію, що з цим робити
Як казав один спеціаліст "я вам фахово скажу": так от, як ще надумає фарбувати волосся в кольоровий, тільки не ведіться на фарбу Go2B. Моя так захотіла бірюзове волосся, а ця фарба ніби мала змиватися. Нічого подібного!Ніжна зелень, яка не змивається нічим, на тривалий час забезпечена.
В нас була колоріста Л'Ореаль І висвітлювати не довелось, і колір був дуже навіть синій. І одразу тієї ж фірми змивку купили. І не прогадали - за 2 тижні істерика ааа, як тепер це змити!
мабуть у тему... ДОНЬКА А в мене гарна є донька Красуня вредінка така Вона красива, вперта, вредна Розумна, хитра та не стерпна Капризи вміє проявляти І не дає занудьгувати Я знаю що це все минеться І ангелятко в ній проснеться Мінливий настрій просто жах То ніжна кицька то Їжак Нечемна, зла, а в мить лисичка Пригорниться та корчить личка Я пубертатний вік засуджу І це все витримати мушу На неї злитись я не вмію Пробачити, дитя зумію Де чемна дівчинка моя Коли хвалили вчителя Пробачте, чадо ви моє Я знаю в неї це мине
