Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
На старому місці з вас зробили жертву і сподіватися, що ці люди будуть вести себе по-іншому не варто. Для вас там нічого б не змінилося. Ви молодець, що наважилися спробувати розірвати це коло, в якому почуваєтеся нестерпно. Саме основне, що до вас прислухалися і повірили. Погоджуйтеся на нову роботу і голову вище.
Одна старша пані вчителька спілкуючись із вчителем християнської етики дійшли висновку що дітки з аутизмом народжуються у "комп"юторщиків". Що аутизм у діток від того що батьки "опромінені". КАРАУЛ! Вчені люди, дорослі.. Встидоба. І отаке вчить наших дітей. Мною вчора тріпало від почутого.
Якщо це продовження тої історії, то мені здається треба для себе визначити: це біль за людиною, чи втраченими планами і перспективами, які з нею пов'язувалися. Бо насправді, якщо починати розбиратися, частіше виходить друге. Більше того, якщо добре покопатися, може виявитися, що всі ці плани і перспективи мали бути реалізацією чужих очікувань, а не своїх потреб і бажань. Я зараз банальні речі кажу, але реально, визначення для себе: що хочу саме я (а не батьки, мої коліжанки, мамині коліжанки чи бухгалтер Леся Петрівна) і слідування цьому є запорукою психологічного комфорту і досягнення бажаних результатів. Ну і ще одна банальність: якщо закриваються одні двері, обов'язково відкриваються інші
Ой як я вас розумію.. Та сама ситуація, ті самі відчуття.. Треба якось жити, хоч то складно, і йти вперід не дивлячись на перепони. Крізь терен до зірок..
Не встигли зробити старшому ID картку, як десь посіяли. І що тепер робити? Йому треба для здачі ЗНО...Вже робити заново? То не так просто...Чи ще ту шукати? Не уявляю, де вона може бути...Робив медичну довідку у військоматі, їздив туди-сюди з тими документами і все, пропала...
Моя сестра взнавала, що відновити ід-картку простіше, ніж робити першу. Бо всі дані вже є в базі і там все швидше буде.
Мені одна мама на майданчику, показувала на старшу дівчинку і радила своїх дітей до неї не пускати, бо вона може бути агресивна. Потім сусідка розказала, що дівчинка-аутист всього навсього і то ту мамочку краще до дітей не пускати. Фууу, тепер як ту маму бачу, то тільки вітаюсь і йду далі, з такими обмеженими людьми страшно спілкуватись
Коротко розкажу про майже аналогічний випадок у моєму рідному місті - у школі, де я свого часу (на 4-5 курсах університету) була на практиці як вчитель укр. мови і літератури. Пройшло вже багато років після того, як я закінчила університет - підписалась у ФБ на сторінку однієї пані, яка працювала кимось з адміністрації школи (здається, заступник директора з якихось там питань). Чесно кажучи, не знаю, що там стався за конфлікт, але її почали виживати зі школи - зробили роботу нестерпною. Та вона не здавалась, тріпаючи собі щодня нерви. Врешті директриса пішла на злочин - підробила її підпис на заяві про звільнення за власним бажанням. Вона судилася, якщо не помиляюся, 2 роки. І графологічна експертиза була. Але директриса - теж шанована людина, яка "багато робить для міста". Тому ясно, що їй абсолютно нічого не було. Під кінець судової тяганини тій пані запропонували роботу у Морській академії. Вона, звісно, погодилась. Зараз надзвичайно щаслива - постить фоточки з колективом. Квітне й пахне, одним словом. Тому щиро бажаю вам успіхів у новому колективі і нового щасливого робочого життя з багатьма досягненнями і перемогами.
от зараз такий етап, як тільки відкрились нові двері, вони жорстоко захлопуються перед тобою, тільки спробувала поставити ногу на поріг. Ви праві, буквально все змінилось, кардинально і безповоротно, а підтримки як такої нема Всі друзі розїжджаються, плани розвалюються, а що далі робити - навіть немаю уявлення.
В мене пропав "старий " закордонний паспорт. ... Зібрала всі доки на візу, брат нині докинув ще потрібне. Вирішила спакувати все в конверт, полізла по старий паспорт - а його нема. Подумала, що в мене глюки: перекинула все, де тільки могло би бути, потім полізла туда, де взагалі не могло би бути. Паспорта нема.
@flame ,згадуйте де востаннє був:валіза, літня сумочка, внутрішня кишеня куртки, в якій їздили закордон... В найдурнішому місці точно знайдеться(перевірено))
чітко знаю де був: 8 січня я їхала до мами, дістала з нички 3 паспорта, вибрала свій новий, а старий і чоловіків поклала на місце. Потім, за кілька днів поклала новий на місце, але не дивилася скільки там лежить паспортів, просто кинула зверху. Так от - мій новий так і лежав зверху, потім чоловіків, а мого старого нема. В мене є підозра хто це і для чого зробив, але за руку я не зловила. добре, першу сторінку я маю відскановану, порилася в поштовій скриньці і знайшла лист з візою, який я відправляла Юркові, коли ми на Кубу останній раз робили бронювання. Не маю тільки штампів з в"їздами-виїздами за останні 5 років. Але ще спробую пошукати копії квитків в пошті, які я відсилала Юркові, щоб добре заповнити візову анкету. Звичайно часу піде багато, щоб проглянути всю переписку, але вже як є.
Сиджу в розпачі на роботі, намагаюся зібрати себе докупи і працювати... Дуже плекала надію побачитися з товаришем-військовим. Він був на передовій, потім на полігоні, збирався взяти пару днів і вискочити сюди до мене в гості. Я сподівалася влаштувати йому хоч якийсь відпочинок, щоб відіспався в теплі, поїв нормальної їжі, побув у людських умовах. Тут-бах! його чогось перекидають до нас на Яворівський, не знаю точно на скільки часу, а звідти потім одразу в АТО. Думав, зможе заскочити до Києва по дорозі хоч на день, але щойно подзвонив, що не зможе. Дуже мені сумно і хочеться плакати. Господи, хоч би той поїзд ішов через Київ, я тоді на вокзал підскочу. Хоч би на пару хвилин. Крайній раз бачилися у жовтні, коли я до них їздила. Або тоді постараюся вирватися на пару днів до Львова, може вдасться там побачитися. Дівчата, потримайте кулаки, щоб той поїзд через Київ проходив і мав тут зупинку, будь ласка...
Дякую, дівчата, всім за підтримку. Не вдалося(( Тримаю себе надією, що Всесвіт, закривши ці двері, відкриє нам інші, щоб зустрітися.
