Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
І я там був (с) Чи вийшла з того - не знаю, але робота моя особистісна з психологом + психотерапевт, коли рівень в депресії вальнув на новий виток, дає своє. І ситуація загалом не є нормальною, але вийти з неї - це в буквальному сенсі як мюнхаузену тягнути себе ща волосся з того болота. Тепер мені багато чого не можна сказати, бо не можна. І "надурити" з погодою і я можу, ну що я можу сказати дорослому дядькові, гісметео то не моє імя. Але то треба мати запас енергії дуже великий. І ні, купляння шмоточок не помагає довше, ніж на день-два (поки малі хворіли , здається я скупила склад тканин, ніяк вспокоїтися не могла). Складання котлєт отдєльно а мух отдєльно щодня, а деколи два рази на день , і перше ніж ображатися, думати, а що ж в тому є такого "іскристого" - то помагає. Мені. Я стараюся.
Говорити легко. А реально - це серйозна праця і на такі зміни місяці ідуть. Бо любов до себе - це не кава з коліжанками і манікюри-перукарня, а набагато глибше.
То що? Тому краще не починати? Я не зовсім зрозуміла для чого Ви це написали І, доречі, про каву з коліжанками і манікюри я не писала
Це не в тому справа. Це пропонують як універсальний засіб. А комусь треба навпаки побути самій доооовго. Розібратись як дійшло до жизні такої. Можна кожен день маститися кремами і наводити манікюри і при цьому піддавати сумнівам свою цінність. То тут і не пахне любов‘ю до себе.
@Orman не погоджуся, навряд чи людина, яка виділяє час для себе і рахується зі своїми потребами може себе не любити.
це більше відволікаловка)) розібратись в собі не поможе. просто розслабитись) Розібратись в собі то хіба до психолога.. ну читаючи дописи форумлянки. складається така думка. що сама не справиться ( я про розібратись)
Ну, в часі "для себе" цілком можуть робитися речі з мотивацією, щоб заслужити чиюсь любов і увагу, відповідати потребам інших... Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Так може це їй не треба оті манікюри. Може їй треба землю покопати по лікті в болоті, квіти посадити. Може це не її потреби оті кави.
Мені помагає відслідковування усіх своїх думок, настроїв і особливо реакцій. Чому я так реагую, говорю, злюся. Такі скарби можна накопати. А потім з тим всім можна йти до психолога, якщо важко зрозуміти, як вийти з цього.
Я сюди просто понити і поплакатися. Отримала аванс і записалася аж до двох лікарів. Все, аванс вже прилаштований. Правий мій чоловік, з моєю зп далеко не заїдеш... Ще й відчуття якогось козла на якому всі відіграються. Ну так, на кому ж ще, всі решту мають тил з родичів чи знайомих, їх не так просто зачепити...
Та так, ні до чого. Інтернет зараз завалений лозунгами "досить нити, полюби себе!". Особливо мило читати такі фрази в адресу мами особливої дитини. Може @iriwa за 9 років не прийняла, що в неї "не така як всі" дитина. Може вона звинувачує себе в цьому щодня. Може вона хоче мати моральну підтримку від чоловіка і чути "ми справимось", а замість цього чоловік б"є по слабких місцях. Я от в свої 36, ще до кінця не розібралась як мені полюбити себе так, щоб не дозволяти близьким людям ображати мене. Хоча вже 2 роки над тим працюю.
От і таке може бути. Мені взагалі снилося, що в мене є ще одна донька - близнючка Катрусі. Здорова, всьо як має бути . А тут 9 років..
Та ясно, що хоче. Цього ніхто ж не заперечує. Але просто сидіти і чекати/ображатись чекаючи поки чоловік зміниться - то марна справа. Треба шукати виходи з цієї ситуації. Говорити. Не звинувачувати. Слухати. Цілком імовірно, що він переживає ті ж самі почуття, тому і псіхує. Якщо робити одні і ті ж дії постійно, то вони приведуть вас до одного і того ж результату. Таки варто щось змінювати.
Просто опускаються руки. Остаточно добиває наша система освіти. Так хочеться щоб мені вже стало всеодно, але так боляче дивитись на студентів, які прийшли здобувати якісну освіту... Вже цілий вечір сиджу плачу.
В мами клімакс, в брата підлітковий вік, гримуча суміш... хоч я і з ними не живу ще й тато вчора об'явився, подзвонив поцікавитися чого то мама до суду подала через невиплату аліментів...важко бути дитиною розлучених батьків у будь якому віці
От я би про ту любов до себе хотіла поговорити. Хтось знає як то себе любити? Я, наприклад, люблю свого чоловіка і своїх дітей. Просто фізично, енергетично відчуваю ту любов. Прям можу її описати, от їх зараз поруч немає, а я можу навіть доторкнутись до неї, бо це як згусток енергії (5 згустків), ніби такі кульові блискавки, що весь час біля мене. Більше таких почуттів я не маю ні до кого: ні до батьків, ні до подруг, тим паче до себе. Тому я не люблю цілуватися при зустрічі із родичами чи друзями. Ну так само, якщо вже порівнювати цю любов, я не маю бажання себе цілувати чи обіймати. Такі відчуття ніжності я лище до 5 людей маю. Але теж не скажу, що не люблю себе. Хоча слово "люблю" не підходить. Швидше просто живу -- не обмежую себе у манікюрах-педікюрах, каві, пиві чи якихось ще інших жіночих штучках. Їсти з гарного посуду і паритись у ванні із свічками -- то не моє. А от кава на балконі в тиші -- то щоденний ритуал. Але оце все я ніяк із любовю не пов"язую. То що -- хтось скаже мені яка то любов до себе?
@Kandya з того, що я про тебе знаю - ти себе любиш Мудрих визначень давати не буду любов - вона у кожного своя. В християнстві любов до себе - це цінувати і берегти все, що маєш (в т.ч. тіло, розум) і розвивати таланти. Ну і неможливо любити інших, не люблячи себе. НМСД
