Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
Я реаліст і на 200% впевнена, що блаблакар взагалі не варіант. Дівчина в 9 ранку прилітає до Києва (або в Бориспіль), нехай 30 хв висадка-багаж-посадка в "блабла". До часу Х 5.3год. Відстань 550 км. Денний час, найбільше завантажена траса, може і туман. Краще вже Інтерсіті на 11 і в 17 бути у Львові.
Ну чому ж не варіант. Я особисто двіччі підвозила людей, які перетинали польський кордон автобусом. Так іноді були затримки, але ж спробувати домовитись, щоб трохи почекали завжди можна))
Дівчата, дякую за варіанти і підтримку!!! Отже, вночі блаблакпр не знайшли, не було на потрібну годину. Ще один варіант - їхали наші гості з Києва на Інтерсвті, тому що вже в 11 у Львові. В них є авто, але за кермом там тільки жінка, а вона цього разу дуже не хотіла так іхати. Ще й зустріч мають у Львові на 11-30. Почали прокручувати той варіант. Ну і найвірніший наш варіант був - чоловік сідає і іде. Вирішили, що поспить 2 години і в дорогу. Не зміг заснути. Вирішили не відтягувати. Пишу подрузі (а вона без телефону), на телефон якогось іншого пасажира. А вони вже зарезервували авто на прокат. Там якийсь америкос на 5 днів прилетів до дівчини, не має часу чекати. Тому дуже сподіваюсь, що подрузі і нам з ним повезло). Тільки то авто коштує якісь страшні гроші. Не але кохання робить чудеса))). Чоловік такий щасливий ліг спати що йому не треба в ніч зробити 1100 км. Звонимо нашим друзям а вони якраз хотіли білети вертати щоб іхати машиною, переносити зустрічі. Повезло, що не здали). Нічка була весела))). --- дописи об"єднано, 21 Жовтень 2017 --- Так мені хочеться ввечері відмітитись у вихвалялках. Бо поки подругу не обніму і доню не похрестимо, доти буду переживати. У нас з цією малою все через якісь складнощі проходить.
Дівчатка, дуже дякую всім за підтримку, за слова в карму і в ПП. Намагаюся тримати себе в руках. Погано виходить. В той момент, коли ми приїхали просто подивитися на цуценят і подумати чи дамо раду, а то "чортеня", в зграї собі подібних, вибігло в кімнату і першим ділом вчепилося мені в штанину, я собі навіть не могла уявити, ще це початок неймовірної любові, а не кранти моїм новим штанам. Вчора трохи в хаті намагалася трошки прибрати, що він натворив за 10 років, то капець: надгижені меблі коли різалися постійні зуби, 2 подертих дивани - коли мостився спати, робив собі "гніздечко", купа іграшок, рушників і простерадел на гумку щоб дивани не дер коли гніздився (умная мисля прийшла вже коли подрано було, 2 шуфляди ліків в нас не було взагалі нічого, поки собаки не появилися Ну і "чорні голочки" певно ще з 10 років будуть звідусіль сипатися. Але ті відчуття щастя, не зрівняються ні з чим. Я свої емоції не душу в собі, а от чоловік закрився в ракушку і дусить все в собі до температури і тошноти. --- дописи об"єднано, 26 Жовтень 2017 --- А, Пи.Си. Дзвонили мені сьогодні з клубу. Цезар був найстаршим Кане-Корсо в Україні, зареєстрованим в ККУ і UCI України.
Поплачу сюди, бо нестерпно сидіти одній в порожній хаті плакати. У кішки виліз лишай. Іди знай, де воно взялося, вони з хати не виходять. А у тої, яку я залишила мамі, коли переїжджала (вона хворіла, а я тут не мала би змоги її лікувати) виявився діабет... Чого плачу? Боюся непередбачених і непрогнозованих витрат в чужому місті на орендованій квартирі. Боюся, що захворіє друга кішка, яку я забрала з собою, і я теж. Квартиру всю обробляти треба... Боюся, що сама не дам ради з лікуванням, чисто технічно (купання-таблетки і т.д.). І поїхати до Львова ближчим часом не зможу, бо просити сусідку з малими дітьми приходити годувати котів в такій ситуації мені совість не дозволяє. А я так хотіла вискочити - і я сумую, і мама сумує... Добре, що хоч на Схід встигла змотатися, доки тої зарази не було, провідала своїх вояк...
В мене так, журбинка... в малого вкотре неконтрольована (в процесі) істерика. Заледве доїхала з Південного на Наукову. Плюс вдома 20 хв розкидання речей з воплями і криками... Не та тема, кажете?... та, бо заспокійливі не взяла з собою. та і толку з них в такі хвилини... Маю велику надію що це криза 2х років. треба до психолога і на енцефалограму.... бачу, що не тільки малому Коханий побачив мій стан. Миє посуд. а я - сьорбаю з горнятка. Стан - "ніцнехочу". Може треба виспатися? Бо навіть мушки нервують, які привезли разом із натурпродуктами батьки. а в хаті - дубар! Будинку двісті літ в обід. Дує звідки лиш можна. Вікна - за бабці Австрії. Паркет кладений совдепівськими "рукожопами" - діри в стиках на палець. Звідти теж зимно. Сиджу в 2х сведрах і мерзну? А що буде далі?! І це при інд.опаленні. Дякую, стало легше.
Купи собі такий будівельний жовтий скотч й ущільнюючу гумку. В нас теж дуло, але я то гарненько все законопатила, позаклеювала, вдягнула флісовий костюмчик й жити можна .
Я вже просто не маю сили, мушу виговоритися. Перше: є в мене додаткова робота. Влітку там змінилося керівництво. І от сьогодні вже 1 листопада, а я ще не отримала зарплату за вересень. Причому при нарахуванні попередньої зарплати мені не доплатили майже 200 грн. Керівнику було просто лінь дзвонити в київський офіс і розбиратися, що до чого, тому в кінці кінців він таки додав мені 100 грн з власної кишені, а про решту сказав: "Хіба ті копійки мають для тебе якесь значення?" Ну так, 86 грн - це копійки... Про вересневу зарплату віджартовується, що буде як тільки, так одразу. А що мені його жарти, якщо гроші треба? Друге: основна робота. Працюю у школі і маю "чудову" директорку. Ще минулого навчального року мені мали дати повну ставку, про що урочисто оголосили на педраді. А після педради мене тихенько відкликали в бік, і сказали, що ставка дається, коли є 800 учнів, у нас - 826, а раптом хтось піде? Так я нічого і не отримала. Цього року змінилося законодавство. Тепер ставка дається, коли в НЗ навчається 700 і більше учнів. У нас станом на 1 вересня було 860 учнів. Коли я підняла питання про ставку, директор просто повернулася до мене спиною. Зате потім обурювалася перед вчителями, що я така-сяка, гроші гребу лопатою, бо маю на вихідних додаткову роботу, та ще й смію просити у неї підвищення, в той час, коли в країні війна і в освіті економія! Тільки чомусь сама вона не соромиться під час війни отримувати надбавку за завідування басейном, який ще навіть не закінчили будувати! Зверталася щодо цього в управління освіти - почула, що такі питання вирішуються на місцевому рівні, тобто виключно адміністрацією школи. Все, замкнуте коло. Третє: стосується цієї ж роботи. В кінці серпня у нас звільнилася одна працівниця, і на мене повісили тимчасове виконання її обов'язків. Майже 1,5 міс я розривалася між своєю роботою і чужою. Радувало тільки те, що заміна була офіційною і оплачуваною. А потім вияснилося, що наказ на заміну кудись таємничим чином зник, і нічого мені не заплатять. Четверте: за той час, поки робила чужу роботу, значно запустила свою. Тепер треба швидко то все попідганяти. Вже другий тиждень цілими днями у своєму кабінеті розгрібаю папери, нема коли навіть елементарно випити чаю-кави, бо ще ж треба встигнути працювати з учнями. І от вчора на мене налетіли директорка і 2 завучі з криками, мовляв, я така-сяка, мене ніхто не бачить, а значить, на роботу я не ходжу, цілими днями нічого не роблю, а вони мені зарплату платять! В мене після того скандалу довго трусилися руки. Тут не знаєш, за що хапатися, сидиш у цій школі допізна, щоб все встигнути, так ще й винна! П'яте: орендована квартира. Трохи більше року тому власниця затіяла робити ремонт. Питали, для чого, у відповідь чули: "Йой, діти, та все для вас!" Майже рік ми жили в тій пилюці, мусили терпіти її майстрів-алкашів, 1,5 місяці не було кухні, тільки газова плита в коридорі, 3 тижні не було ванної, 4 дні жили без туалету в квартирі... Ну але чекали результату, думали, може власниця підніме вартість оренди, та й будемо жити далі. Позавчора приходить: "Йой, діти, я тут подумала... Ви живіть до 15 листопада, а потім вибирайтеся, тут я буду жити." А раніше не можна було сказати??? Переглянула ряд оголошень про здачу житла - ціни жахають... Отаке. Якась суцільна чорна смуга, і не знаю, як то все вирішувати... А, ще як остання краплинка: є в мене співробітниця, дуже поважна вчителька. Ми з нею завжди були в хороших стосунках. Так от, майже місяць тому у мене був день народження, і вона подарувала мені (дослівно) "маленький презент, щиро і від душі". Ну я чемно подякувала, але той пакунок одразу не розгорнула, а потім забула про нього. Коротше в мене до нього руки дійшли тільки вчора. Відкриваю, а там кухонний рушничок з плямою, протермінована шоколадка і крем для ніг, у якого термін придатності закінчився ще минулого року. Я знаю, що та співробітниця досить скупувата, що в неї ніколи нічого не викидається, і це в її розумінні цілком нормальний подарунок, придатний до вживання, але було таке відчуття, неначе вона дала мені ляпаса. Краще би геть нічого не дарувала, ніж так.
Прочитала останні дописи.І не буду своє писати.Просто поплачу тихенько.. Кому неважко- поспівчувайте.Вдруге у мене таке в житті сталося.Шок і сльози.Серце розривається.Це не кінець життя.Але враження,що частина мене вмирає.Гірко.Боляче.
Сходіть до юриста, щодо вашої ситуації в школі. Напр. Самопоміч здається має офіс з безоплатною консультацією. Також можете написати офіційний лист/запит в райвно, чому у вас не повна ставка. Не опускайте руки. Wysłane z mojego SM-G935F przy użyciu Tapatalka
Була я у юристів і не тільки. Усі радять мені ознайомити керівництво з наказом МОН, де прописані нормативи моєї роботи і з яким моя директор порадила мені, перепрошую, сходити в туалет, бо їй видніше, що робити. Тут варіантів 2: або переходити в іншу школу, тобто міняти шило на мило, бо станом на вчора ставки ніде немає, або звільнятися і шукати іншу роботу, що для мене зараз не дуже можливо, бо для пошуку нової роботи потрібен час. А його в мене зараз геть нема, бо тепер моя біда №1 - це пошук житла. Власниця квартири і чути не хоче, щоб дозволити пожити трохи довше, відповідно, рівно через тиждень опинюся на вулиці, бо нічого підходящого поки не знайшла. У мене вже потихеньку починається істерика...
знаю, що радити зі сторони легше всього, а ви варитесь в цьому кожен день, але таки поділюсь досвідом. Колись чужа людина у чужій країні дала мені пораду: *все, що сказано на словах -вітер, на папері - відповідальність* Тепер я пишу офіційні запити по всіх сумнівних питаннях, щоб робити все правомірно ( дякуючи цьому, моя сім"я уникнула певних проблем минулого літа - була відповідь на мій лист і офіційне посилання на закон повністю обгрунтував нашу правоту) Так що пишіть офіційні запити у вищестоячі інстанції: є нормативи, є ваша ставка -нехай дадуть письмову відмову, зберігайте усі переписки, вдавайте особу, яка дійде до суду і доколупається до молекул - вони самі порадять вашому керівництву не шарпати вас, якщо ті не праві. Тільки будьте готові, що в Україні до такого треба відростити клики. Або терпіти
@Brigitta, дуже добре розумію Вас, бо сама була у майже такому відчаї. Повірте, Всесвіт чує наші запити, головне правильно їх сформулювати. Я бачу це, коли ФБ викидає мені мої пости дво-та річної давності, все, чого я бажала, відбулося. Напишіть, чого Ви хочете, від найменшого і найпростішого, до глобального, за пріоритетністю. Вас почують, я впевнена. Помоліться і попросіть допомоги. Я абсолютно вірю, що це шлях до щастя. Воно прийде з тієї сторони, з якої Ви навіть не чекаєте. До теми конкретних кроків у відстоюванні себе - згідна з попереднім дописом. Просто мій досвід. Два роки тому я зрозуміла, що моя улюблена робота, якою я жила, не дає мені можливості навіть оплатити комуналку. Борги росли, теплоенерго присилало листи щастя, доки я добровільно-примусово писала заяви за свій рахунок. Я почала ловити себе на тому, що заглядаю в кишеню пацієнтам і калькулятор починає сваритися з совістю. Коли відчай дійшов до краю, мені впала на голову робота не за фахом, зате добре оплачувана, і я пішла туди. За якийсь час я знову дійшла до ручки, оскільки попри хорошу оплату, чудового керівника і непоганий соцпакет це було НЕ МОЄ, я страшно сумувала і думала, що занапастила себе як спеціаліста, але подітися не мала куди. І на мене зненацька впала пропозиція роботи за фахом, з хорошою ЗП і чудовими умовами, але в Києві. Я довго вагалася, бо боялася переїзду, особиво пошуку та оренди житла. Коли я прозріла від київських цін та вимог "без тварин, без дітей" і в мене почалася істерика, знайшлася квартира за прийнятну ціну і з можливістю забрати з собою своїх двох кішок. Щодо житла - може, є друзі, у яких можна було б перебути? Може, хтось на форумі би підстрахував? Я би Вас у себе перекантувала, якби я у Львові була...
Дужe сильно болить... Хочу кричати від болі. А виговоритись нікому, у кожного своі проблeми. А ті хто послухають, виставлять на показ для всeлюдного осуду. Так важко... Просто дозвольтe побути тут трохи
