Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Напишіть ім‘я сина, для молитви.

ОМГ. А в нас є десь тема про підлітків? Напишіть, будь ласка, два слова, що ж воно таке страшне. Я почну морально готуватися. І за вас помолюся.

 

ось тут є
напевно, я вам у ній і напишу, щоб тут не оффтопити
Перехідний вік
за молитву заздалегідь вдячна

 

Пишу про все.
Моя старша дітка,
@Orman - Максим,
Приходить в себе. Перші дні після операції - слабусінький був... Хто стикався, певно, зрозуміє. Коли твоя дитина - неймовірно швидкісний говорун - мовчить. І тільки підстогнує. Весь час. Окрім сну після знеболювальних. Ніяких бажань, коментарів та рухів.
Але, Слава Богу, йде на поправку. Чоловік заїзджав сьогодні в Інститут (де вони перед апендицитом лежали), забирав деякі речі, машину, то тамтешні лікарі чекають їх і передають вітання. Взагалі, там класні умови: палата з еркером (правда, з вікна - Байкове кладовище та лижно-санковий спуск), душ+туалет.
А в нинішній - ну..совдепія з видовбанним вікном. Пластикове вікно поставили - а от обкультурити - ні.
Сьогодні зранку мама за мною заїхала - поїхали в поліклініку (менший підкашлює, а в мене - тонзиліт і вірусяка з суботи). Далі в іншу лікарню - мамі знімати шви після оперованого перелому. Там зустріла подругу - її поселяли в пологовий. Значить ось-ось . І хоч 41т, перейм нема і не відомо, чи будуть чекати їх... Але то фінал вагітності після кількох зв.
А я слаба, сил нема. З трудом навіть ліки відкручую. І взагалі, останніми днями в мені проявилось багато тих хвороб, які переживав чи переживає старший син. Треба заспокоювати нерви. Знаходити духовний спокій. Зараз - якраз той час. Бо вже багато часу рідко вдається заспокоїтись. Якийсь рік не простий. І продовжує бути непростим. Навіть, коли головою розумію, що є можливість поспати з дітьми вдень - не можу заснути, бо думки, бо плани, бо в цей час можна багато чого зробити...
Наразі, маю наслідки.
Купила старшому подаруночки, обновки. А замість того, щоб після обіду йти лікувати зуби - і додому, я вилежуюсь у мами. Батько в відрядженні, тож одна одній.. нє, цього разу не допомагаєм. Бо я - ніяка помічниця: мене морозить, кістки та мязи болять, думки плутаються і всяке-таке.
Треба цим періодом скористатись, налагодити духовно-фізічно-логічний стан .
І ще замайорила перспектива виїхати на тимчасове місце проживання до Львову, поки не доробимо ремонт. По-перше, вже той стан недоробленності будинку дуже пригнічує, а по-друге - старшого та пилюка загонить ще раз в лікарню.
Та і накопичились справи, походи по львівським інстанціям.
Ох, скоріше б прийти в себе.

 

@Freedom UK тримайтесь, все так не буде. Бог ніколи не дає людині більше випробувань, ніж вона може це винести.
по темі лікарів - взялась я за свої зуби. я страшенно боюсь стоматологів, і якби мене не припекла болюча вісімка і сестра не порадила мені такого красунчика лікаря, навряд чи мої зуби ще з рік побачили бормашинку. і хоч я одружена і порядна дружина, але так приємно бігати до такого милого і симпатичного стоматолога на побачення....ой, візити))) (неодоужені дівчата, можу здати точку - стоматологу 32 роки,холостяк)
дітьо ходить в садок, муж на роботу, періодично ниють обоє. я, щоб хоч трохи розвіятись і чимось зайнятись, взялась за питання благоустрою нашого багатоквартирного будинку. але то не цікаво. цікаво те,що почала читати книгу "викинь мотлох з життя" і полетіло все з хати муж каже, що скоро лиш голі стіни залишаться. але реально, мина цій квартирі живемо лиш 3 роки, а стільки непотрібних речей за цей час скопилось, мама не горюй. тож ревізія йде повним ходом.
а в суботу приїздає з-за кордону мама! і приїзджає не просто так, а в честь народження мого племінника, який поки чемно сидить в животику моєї сестрички і, здається, поки бабуся не приїде, поти й не думає вилазити
ну й чуть веселості наостанок: мою доньку дуже зацікавила тема, що в тітки в пузіку живе ляля. тепер вона на всіх малюнках персонажам лялі в пузіках домальовує. при чому в мами в животику живуть дівчатка, а в татів - хлопчики. така от логіка в 3-ьох річної дитини

 

Маю трохи розхитані нерви, проте, не дивлячись (ну ок, дивлячись поверхнево ) на те, що цього тижня вкрали у чоловіка в лікарні ноут,

В лікарні, де малому вирізали аппендикс - є місцева божевільна. У цієї жіночки нещодавно помер син (з дцп). Вона з ним (точніше, тільки дитину) старалась максимально часу проводити в цій лікарні - бо там він був під наглядом лікарів. І так як ця дитина, окрім паралічу, - була цілком придатна (я не володію правильною термінологією, тому, якщо хтось має діток з дцп, не ображайтесь) проживати у себе вдома - його мама робила незрозумілі речі (чоловік не став вражати мою психіку цими подробицями), щось там з больовим порогом - і дитину залишали в лікарні, щоб розібратисч, чому хлопчику погано. І от щоразу, як вона перебувала в лікарні - були пропажі майна. Лікарі то знали. Поліція, яка приїхала - теж в курсі (про цю жіночку навіть якісь новини були ). Але як то розкрити злочин - невже настільки держава захищає злочинців, що ... Ой, не знаю. За останні роки близько 10 випадків і у нас, і у знайомих з крадіжками, хуліганством... І деколи у відділі поліції навіть коментували, що вони обізнані і де ті злочинці, і хто ватажок, і де збувається майно... Але процес стояв на місці. Причому, мене особливо вразив випадок з крадіжкою авто - знайшлись люди, які вказали де конкретно то авто знаходиться в 30км від Львову, але в поліції сказали, що вони з тим нічого не можуть зробити, бо там дружні відносини з начальством, і ніхто повертати машину не буде. А номера як крали? А як літніх людей било малолітство?

зараз наврочищусь . Ноуту 8 років. Місяць тому здавала на діагностику, бо глючив: батарея вже тримає тільки з мережі, жорсткий диск потребує скорої заміни. Тому, всі необхідні резервні копії були зроблені, а саме майно... Купим новий
Малого сьогодні виписують і буде він декілька днів вдома (у моїх батьків), а там - на дообслідування і, скоріш за все, будемо пильнувати астму. Ніколи не думала, але, наразі астма - це як благословіння... Бо за цей тиждень такого наслухались... Навіть снід висувався як можливий діагноз. Це така лікарська манера. Ляпнути свою "версію" - а потім перевіряти. І перевіряти через добу, щоб було про що подумати батькам. Ясна річ, що сніду нема, як вітрянки і всякого такого, про що чоловік мені завбачливо не говорив .
Я переживаю екватор свого захворювання, антибіотиків ще пити 3 дні. Тому, теж все достатньо веселково.
Наготовлю салатиків, солодку ковбаску. І не тільки з нагоди побачення частини своєї сімї, а ще й малому тигрику завтра 1 рік.
Життя продовжується, боротьба продовжується. Аж легше стало, коли написала

 

ми вдома. на лікарняному. в Кві бронхіт, К просто кашлі-соплі, я - бобік здох. якось емоційно і фізично на нулі. вкотре шукаю сили і стимули до схуднення. чи то все лінь, чи то сил нема. сама вже не знаю...
копніть-посваріть-пожалійте-підбадьорте ... мене хтось(необхідне підкреслити)

 

В мене те саме 2 тижні. Спочатку малий з Т 40, потім я без Т, але краще б було з нею. Мене всю ломало і боліло. Привіт-бронхіт.
З схудненням "пощастило". Мене змогли перевести в наступну фітнес-групу на тиждень пізніше. Почувши мій голос сказали що довідку можу не нести .
Скучила за донею. 2 тижні в батьків щоб не заразилася від нас.

Хочу весни. Тепла. Завершення гавкально-сопельного періоду. Пити каву надворі, гуляти з сухими ногами (і носом).
І взагалі хочу носа надвір висунути .

 

Щось так важко мала вітрянку переносить. І я теж важко переношу її вітрянку.
За 5 тижнів це друга інфекційна хвороба, і я щось в неадекваті..вчора малій при 39 всунула наніч пврацетамол...здогадайтеся, хто всю ніч не спав? Питається - нащо ?, як всьо ок було.
Взяла в сусідки мазюку від чухання - та, мало мені було води з содою - тепер двоє дітей кашляють, бо там якась така ударна доза ментолу до всього решти, що як в пенсіонерів тепер пахне, і не вивітрюється, зараза.
А малу обсипало і по вухах, і по долонях, добре, що невеликі, але багато. Іііі, я устал, сьогодні 3 день. В перший гонила як скажена на біговелі, вчора нила, сьогодні мама вже чудить.

 

Проза- хворі діти, і ще бабця 93 роки, лікуємось. Я не ходжу в спортзал і від того дуже злюсь. Ми не поїдемо цього року до мами в Португалії, Тай напевно на море також, і це ще більше мене засмучує. Надіюсь хоч мамуся зможе приїхати і ми виберемось хоч в Карпати. Ремонт тягнеться, бо робим самі з чоловіком, а так як малявки хворі , то чоловік сам. Треба вирішити дальші кроки по роботі , а я боюсь і не знаю як зробити щоб було мені добре. І це найбільше мене дратує.
Врочистість скоро весна і я купила сукні і спідниці, і дякуючи чарівній Вікторії, яка навчила і вселила впевненість, я одягаю навіть зимою. Ще три місяці і закінчиться стаття витрат репетитори і надіюсь ремонт, і я найду нову "запарку" і буду мучити чоловіка.

 

Лікую я пневмонію. Собі.
Все крутиться в моїй голові думка, що наскільки материнська любов така ...хм... всепроникна. Трьома діагнозами/симптомами, які були в старшого малого - тими хворію і я. Малий у батьків, з понеділка поїдуть на дообстеження та долікування, при потребі. Вчора провідувала - який же він мужній, став більш свідомим. Мені листівки написав-намалював. І так спілкуватись почав, більш по-дорослому. Тільки інтонація, вимова - ще такі дитячі та рідненькі
Залишилось мені 5 уколів з 14. Дихати стало легше, навіть 2 дні як гуляти виходжу. Ліки дещо снодійні - і я засинаю: в одязі, без чищення зубів чи молитви . А все тому, що думаю прилягти на 5 хвилин після того, як вкладу меншенького. А чоловік пару годин згодом будить мене і приходиться дороблювати вечірні справи .
Маю на меті довязати сукні. Вязані, але мені вже короткі. Ще років 5 тому на це не звернула б увагу, довжина десь з долоню вище колін. Але от сьогодні вийшла гуляти, і по самовідчуттям - наче гола. Люблю довжину, щоб коліна закривав одяг. Це врочистість - бо в оці дві сукні влізла. Влазила і раніше, тільки зараз виглядаю охайніше в них .
Нарешті поновила щоденні вправи, а то фактично з вересня мене відвернуло від того.
Чим можна "полегшити стан" синців від уколів?

 

Сьогоднішню прозу я сама собі влаштувала - мабуть, ще кілька днів адреналін повертатиметься до нормальних значень. Раненько, гарний день очікується, приїхала до праці, п"ятниця, дитина (якщо чесно, то цілком майже доросла) пішла в поліклініку. Дзвінок. Дитина в риданнях щось намагається сказати, а я нічого розібрати не можу. Думки в моїй голові в той момент встановили всі світові рекорди швидкості: хтось близький помер? щось в поліклініці сказали ТАКЕ? Коли , нарешті, вона змогла зв"язно пояснити, я вже була така, як треба.
В нашому селі Онур зробив дороги. Це значить, що коли автівки везуть дітей/батьків до школи/ садочку/ на роботу, то швидкість така, ніби перехрестя треба не перетнути, а перелетіти. Ну і біля нашого паркану розтерли собаку по асфальту. Мало того, її акуратненько кинули нам під хвіртку. Дєтка сонна виходить, а тут...
Чесно, я не знаю, яка б реакція була в мене. Цілий день я провела в роздумах як я маю зайти на подвір"я, чи йти до власника собаки, щоб забрав, чи самим десь везти і закопати. Так, я страшна боягузка...
але коли я повернулась, нещасного песика вже не було, мабуть господар прибрав(((((
П.С. Врочистість для мене, прото гігантська - це сонячний день ! І вчора теж !

 

Напевно і я тут відзначуся. Маю натхнення до писанини. Тиждень був важкий. І закінчився теж без особливих втішних подій. Ситуація, яка мала вирішитися сьогодні, отримала пролонгацію на 2 тижні. А ця пролонгація заставляє мене задуматися на чиєму все таки боці правосуддя. Тому настрій в мене не дуже веселий. Батьки підкидають проблем. Люблять вони в мене стан вічної будови і вічного бардаку. І ще я винна, що не підтримую ідеальної чистоти. А в мене, так на хвилиночку, мала дитина, три коти, і два мужчини, які тарілку максимум до умивальнику можуть донести і то не завжди. Хоч я стараюся трохи по системі «флай леді» прибирати, але цього тижня було дуже сонячно і відповідно дуже гарно видно весь той бруд, який назбирався за зиму. І «бобік здох». То треба мати коняче здоров’я, щоб вставати в 6:00, працювати (о, щастя, в мене лиш пів дня!) на роботі, потім готувати/прибирати/погуляти з дитиною/приділити їй час, а ще бажано собі мінімально увагу приділити... Нє, я не жаліюся. Так, я знаю, що є жінки, яким ще складніше. Багатодітні мами, вам реально треба пам`ятник за життя ставити (Люблю читати вашу тему на ДП). В мене ж не так багато життєвих турбот, але зараз щось емоційно важко. Маю великі сподівання, що прийде весна і все буде сприйматися легше і позитивніше. Як мінімум може дитина полюбить гуляти, бо то цілий квест хоч раз на три дні її вивести на вулицю.
Всім гарних і позитивних вихідних! Щоб вихідні були справді вихідними, а не плавно перейшли в другу зміну на кухні.

 

Сьогодні день почався останнім уколом в насинячені курсом антибіотиків сідниці. Потім сон до 11, аж поки аромоксамит памперсу не розбудив мою совість.
Далі тотальні збори речей з готовністю виїхати вже (вже!) на Львів. Десь посеред ганянь в розпачі з пакунками хата-гараж я зашпорталась за новенький дріт (вчора електрик встановив) - і виникло бобо на пальцях ноги.
Таки дозбиралась, відвіз мене чоловік до батьків, і тут я мала розфасувати речі. Мене чекає квест з тим сортуванням, вирішуватиму долю речей за 3 секунди: носитиму/не носитиму/що це? Тільки перша категорія залишиться .
На цьому тижні тре дообстежити дитину, десь там посеред обстежень та лікувань мушу доробити зуб і не вскочити в халепу з... в общєм, берегтися мені треба , бо тих антибіотиків, починаючи з лікування зуба - предостатньо...
У меншого дещо режим збився (ага, майже тиждень о 21 засинати в машині на 15 хвилин, потім підйом і бодрящий стан до 23, а то і до 00).
І хоч палець на нозі синючо-чорно-фіолетовий, але ніби рухається .
Малюка присипляю, ніжимось.
Вперше за довгий час, всі троє синочків сплять в одній хаті. І я з ними. Хай навіть не в нашій, бо наша закрита на ремонт .
Пора починати думати про весну. Добраніч

 

Врочистість: хух, нарешті можна сісти і трошки відпочити.
Святкували нині ДН чоловіка. Цілий день приймали гостей. Забили кожен на свої проблеми, відпочивали, їли-пили і розважалися. Півгодини тому пішов останній гість, і мені залишилося тільки перемити гору посуду.
Мій 4-місячний племінник - таке чудо малесеньке! Так файно вже усміхається і міцно тримає цьоцю за палець. Які вони в такому віці пухнасті!
Проза... та ну її в ніс.
Не сьогодні.

 

А я сюди "про ніс" понию. Не про свій. Малого. 3 дні АЖ в садочку - і знову лиє.
Я відпила свої антибіотики. Гайморит втік. Бронхи подякували.
Тіло все болить від тренувань.
Знову взяла собі роботу для душІ. Заробітку небагато - зате є час для подумати. Правда, як я буду з своїм соплістом працювати... Поки незнаю. Покладала надію на садочок.
Ну, нічого, не вперше.

Сьогодні мала гарну вечірню прогулянку з доцею і своїм татом. Згадала як в дитинстві любила з ним гуляти. Тепер так само світиться від щастя моя Гануся, бо дідусь - найвеселіший і найдобріший! Мить, зупинись!!!!

 

Сто років не писала), все часу бракує! І от зараз теж би спати пора, а мене розпирає))). Маємо другого в хаті четверторозрядника по шахах). Був сьогодні на турнірі. Виграв 5 партій з 8. На останній домовився))). В житті не пропаде. Викрутиться. Так реготала з того. Як завжди в мене все вирішується в останню мить. І от малий вирішив не ризикувати, а одразу домовитись. Свого досяг), може не аж дуже чесно), але, як показала практика, таке вміння у житті дуже корисне. Бо я от так не вмію. В мене все «згідно чинного законодавства».
Наступний тиждень планується дуже насичений. В мене на нього були грандіозні плани. Але ці плани щодня змінюються на 180 градусів. В планах було море, потім були гори, потім були давні друзі, потім було багато друзів. А я ніяк не визначусь. І мене то починає дратувати. Тому я просто хочу його пережити. І отримати море позитивних емоцій). Ну і про позитив. Діти - то таки великий Божий дар! І хоч деколи вони мене доводять до шалу (в прямому значенні), але частіше я від них балдію). Люблю їх сильно.

 

я вже вас згадувала днями, як заглядала в цю тему)

і я теж давно хочу написати, але часу геть нема, хіба шось десь коротко пишу з телефона. Помітила, що ще пару років тому тут писали якось про події в межах одного дня, типу - встала, випила каву, закинула прання. А тепер пишуть раз на довший період часу з більшим аналізом подій, що минули. І я так.
Забембалася я, щоб не сказати ще гірше. Чоловікова мама вже третій тиждень в лікарні, нині два тижні після операції. Чоловік вранці в лікарню, потім треба довше попрацювати, і ще купу разів треба переночувати з татом, бо шось йому на серце зле, а він навіть ліки не дуже приймає, треб його пильнувати. Я отак не раз думала, що то важко би було лишитися самій ночувати з двома дітьми, але ж тут маю перший досвід - вже довелося за ті два тижні більше спати самим, без допомоги чоловіка на миття-вкладання. Виявляється до всього можна прилаштуватися і звикнутися, але ліпше би тих нагод не було.
І я ніяк не можу поповнити свій "мамський ресурс". Як би то відпочити, коли нема як? То в лікарню наготуй їжу майже щодня, батькові шось завезти раз на пару днів, ну і собі... Гуляння, вкладання, годування, читання...
Взагалі ніяк нам з тим відпочинком не фортить - все минуле літо ніде не вибралися, хіба разок на вихідні. Бронювали якось на довше - то я захворіла так, шо ледь вдома лазила. Восени як були гарні теплі дні - чоловік хворів просто капець як. Хотів чоловік в березні в Туреччину махнути - ну та куда вже тут з лікарнями. Навіть на пару днів лютого забукали нашу улюблену Шипільську - і то відклали бронь через ті ж хвороби. Тепер думаємо чи є сенс купувати зараз якийсь тур на літо - бо незнати як там з батьками буде чи не доведеться знову відкладати.
Короч це до теми "в якому віці народжувати" - бути одною єдиною пізньою дитиною - то є складно для самої тої дитини і її сім'ї, коли батькам вже під 80.

чоловіка мама народила в 42, батькові було 45

Ніхто не замінить, не підстрахує. Завжди і всюди має бути він сам. А я вже часом немаю сил підтримувати, помагати і всяке таке ((
Ну але я таки цього разу якось стараюся не занепадати , певно мене Боженько тримає дуже моцно, ше трохи здужаю тягнути , принаймні своє домашнє, а все решта рано чи пізно має закінчитися.

 

А я на днях роздумувала над такою ситуацією: в батьків сусідка через декілька дворів - жіночка під 80років. Ми її періодично кудись підвозимо. То вона бідкалась, що зараз проблеми з серцем, і не має навіть сил прибрати речі в хаті, щоб в разі чого - лікарів запросити (такі її слова). Має 2х дітей, що живуть в 40-50 км від неї. Їм не до неї ("чекають, коли помре, щоб забрати квартиру"). І, з однієї сторони, виховувати треба би було так.... etc, а з іншої - може, замість абортів - народилась би більш пізня дітка, яка би зараз і доглядала стареньку мати.
Такий філософський момент.
@Retaret, Вам не просто, а Вашому чоловікові - самі розумієте, ще непростіше. Мої батьки в 38 років, з різницею в півроку, втратили своїх мам (64, 67 років). Таке. Вагітності трапляються"

Я кульгаю, але палець на нозі виглядає ліпше. Сподіваюсь, докашлюю останні стадії пневмонії.
Ще хочу встигнути досортувати передостанній баул речей, і в кімнаті буде порядок.
Діти, Слава Богу, тішать здоровям. Зі старшим реальну картину побачимо після обстеження, вже скоро. Обстеження, тижневе відрядження чоловіка - ось лютий і мине.
Врочистості?
Планую виздоровіти і потрапити на зустріч з друзями, вже другий місяць "людей не бачу" .
А духовка ось-ось таймером пропіщить - сирник на вечерю готовий

 

Напишу тут. До сопливого малого додалася мала. Зломала руку. Підслизнулася. Ще й ліву (робочу).
Всі плани псу під хвіст!!!

 

Тримайтеся!
Пильнуйте дівчинку, щоб гарно зросталось.
2річна донька наших друзів нещодавно зламала праву ручку. А вчора дізнались, що зрослось неправильно (скоріш ща все, в тому вина ренген-апарату та лікаря... але ж то виправляти як?)