Розповіді про пологи

Тема у розділі 'Пузата хата', створена користувачем levandivka, 28 Листопад 2007.

  1. Marigold

    Marigold Мама дівчинки-перлинки

    • Подобається Подобається x 6
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  2. yasna

    yasna Well-Known Member

    Я і досі під враженням. Після двух пологів я свято вірила, що народжувати -то не боляче. Ще один міф мого життя розвінчанно:) А ще у мене були потуги. перший раз.
    лягаючи спати після 10 днів підтікання вод з очікуванням пологів, я вчора вирішила, що не сьогодні. тому вдень спати не лягала, увечері рекомендацію повитухи передрімати теж проігнорила. з 4 ранку йшли перейми, такі приємні та нерегулярні. навечір затихли. Миз чоловіком прогулялися в магазин, я злопала купу цукерок і шоколадку. Перейми відновилися. але такі ж як зранку.
    У повитухи інтуїція спрацювала більше ніж у мене. її донька живе поруч зі мною і вон приїхаладо неї вгості з ночівлею.
    ДЕсь близько 12 ночі почала я вкладатися спати. Тут забігає зарьована Дзвінка бо у неї сильно болить вухо. доки возилася з нею, не помітила, як перейми стали цікавішими. Десь о першій вклалися з чоловіком, він обійняв мене за ззаду, і раптом я розумію, що перейми якось часто. Більше того, під рукою явно відчутно як рухається голівка низ.
    Засікаю - 5 хв. поки вирішуємо що це пологи чи ні, перейми стають через 3 хв. опів на другу. Через 20 в прибігає повитуха, а у мене вже розгар. Перейми часті і сильні. міряємо розкриття - 4 см, голіка низько - загинає шийку. я в шоці. Минулого разу з 4 до 5 см відкривалося цілий день. але ж і перейм таких не було.
    сталяють мене попою догори, трусю попою між переймами. Вимагаю ванну, бо басейн - то довго, не дочекаюся.
    І тут на мене чекає нове відкриття - пару перейм є терпимими, а далі все така ж жара як і до цього. поспати як минулого разу на переймах явно не вдасться. А до того ж у бойлері закінчилася вода , із системи ніяк не зливається на теплу, чоловік бігає з чайником, доливає.
    починає тужити. Питаю розкриття - 8 см. Я щаслива, за якихось півгодини. голівка опускається дуже швидко. Повитуха ставить мене навкарачки і на переймах розкриває шийку. потім я плюхаюся на спину. важливо встигнути за ту хвилину відлежатися, встати до початку перейми і почати дихати. інакше хана. ловлю себе на тому, що вдихати не виходить, лише видихати. Дивуюся, скільки в мене може влізти повітря. на видихові починаю гудіти. У ванній луна ще та. Я іноді встигаю подумати про сусідів. третя ночі. повитуха просить підняти одну ногу, як собачка, для пологів. Ага, у вузькій ванній, на переймах, на одній нозі. Встигаю до наступної перейми вилізти з ванної і перебігти в кімнату. обпираюся на стіл. Вертикально набагато легше. пропонують полізти у піхву і помацати голівку. починає доходити, що кінець близько.
    голівка прощупується. на потугах уже кричу. Забігає Дзвінка і питає чи можна подивитися. після чергової потуги передумує. Десь блукає по кімнаті кішка, яку намагаються ганяти. малий ніяк не виходить. починаю згадувати відео про потуги , тужуся вже свідомо, повитуха просить стати напівприсядки, а між потугами трасти попою. чоловік тримає мене щоб не впала. процес прискорюється. якийсь момент чую голос чоловіка, що просить дихати собачкою. Ага, це як? Це ще і вдихати треба? пробую, виходить голівка і починає зразу плакати. тут же дотужую тіло. Мало не плачу від того, що все закінчилося. Малий плаче, шевелиться. всідаємося з чоловіком на підлогу, синульку вкладають на груди. 3 -40. Знову прибігає Дзвінка. охи - вздохи. А ще ж плацента. над нею теж довелося потрудитися. нарешті я на дивані, обкладена льодом, з малим біля цицьки. Але він не сильно спішить. Мабуть вечірнього шоколаду йому було достатньо. облизав трохи соски і заснув.
    спали ми так до ранку, а там вже прибігла чоловікова мама, Цвітанка. Малого забрали і няньчили цілий день. купали, гуляли, мотали, показували рідним по скайпу, принесли погодувати аж о 6 вечора. Тут вже видно було, що син зголоднів, молоко добре пішло.
    Я сплю, їм і бігаю до туалету. Почуваюся слабкою. матка скорочується. неприємно, але терпимо після всього. вертикально ще не довго можу бути, правда вистачило на душ помитися під наглядом чоловіка. Любомирчика відтарабанили зараз на балкон спати. закутали - один ніс стирчить. мене знову не трогають, тож я забігла до вас
     
    • Подобається Подобається x 24
    • Креативно Креативно x 2
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  3. La esposa

    La esposa Moderator

    Маємо досвід пологів з доулою. Кому цікаво - гугліть, є міжнародний реєстр доул, де розказано, хто вони такі і для чого потрібні, і можна знайти перелік сертифікованих доул в своєму місті (якщо є).
    Перенесу сюди свою розповідь, яку постила в ФБ. Також додам лінк на розповідь мого чоловіка - з його точки зору.
    Софія народилась 11 лютого 2017

    "І ми сьогодні народились [​IMG]:)
    Дівчинка, 3470, 52 см.
    Родила з чоловіком і доулою, ідеальні, природні, щасливі і легкі пологи, дай Боже кожній з нас!
    Медінтитут, чегова бригада.
    Питайте, відповім все. Прізвища лікаря ще не знаю, та й це не суттєво для тих, хто хоче природні пологи.

    Апд.
    отже, моя історія.
    перш за все скажу, що мої перші пологи відбулися на Мечнікова, і нагадували швидше війну, ніж пологи, хоч ми і готувалися, і перешерстили море інформації, і задовго до вагітності я спілкувалася і хапала знання в правильному колі мам. Цього разу, вирішили ми, все буде інакше. В першу чергу я зібралася з духом і розповіла чоловіку про те, хто такі доули. Несподівано він сприйняв мій спіч позитивно, і ми зателефонували єдиній доулі, яку я знаю, Ліді Коноваленко. В неї мій термін був вже зайнятий, і вона порадила мені інших львівських доул. Я ні разу не шкодую, що звернулася до Олени. Не знаю, чи я їй дуже сподобалась, але вона була саме тою людиною, яка була мені потрібна - ненав'язлива, де треба - тверда, але неконфліктна, з хорошим почуттям гумору)) це все, що мені було треба. А ще ми обговорили і склали детальний план пологів, і при поступленні нам це знадобилось - бо з черговою лікаркою був ще той батл)) але в мене була кам'яна стіна: Олена+Назар, мені лишалось тільки дихати правильно))
    Але ми відстояли всі пункти нашого "страшного" плану пологів, лише після народження лялі довелося пережити і окситоцин, і чистку, і зашивання - не все вийшло, багато дочищали, ну і порвалася на шийці і трохи по старому шву.
    Після цих пологів я нормально ходжу, рухаюсь, і точно не така здихоть, як після перших. Аж не вірилось, що все йде до кінця, коли дозволили тужитись. То все тривало з 6 ранку (перші перейми) і десь до 5 вечора. В пб приїхали орієнтовно в 1 дня, не пам'ятаю точно.
    Так що, маємо лялю, ляля спить, а я строчу-строчу)))"
     
    • Подобається Подобається x 31
  4. happy family

    happy family New Member

    У кожного абсолютно різні відчуття і почуття щодо пологів. У мене вони двоякі. Зараз напишу чому)

    До пологового мене привезли за 4 дні до написаноі дати (9лютого). Лікар подивився і сказав, що відкриття 2 пальці. Пояснив, що буде стимулювати( так у лікарні у них прийнято). І от 8 лютого ми з чоловіком вирішили народжувати. Лікар пробив навколоплідний пузир, підключили капельницю з окситоцином і ми з чоловіком почали ходити по сімейному родзалу - переживали перейми. Так ми проходили до 6 години вечора. Матка розкривалась повільненько, але так як це перші пологи, то нас завірили, що все окей. До слова сказати, мене абсолютно не боліла поясниця і в туалет"по великому" не хотілося.
    Близько 7 години лікао мене всадовив на крісло і почалося. Потуги, але все якось не так, як розказували подруги і мами. По очах лікаря я побачила, що є якась проблема. Він скомандував йти на 3 поверх, ще раз всадовив на крісло, подивився і сказав: " Таз не розійшовся. Будемо робити екстрене кесареве". Я вже нічого не боялася, хотіла аби скоріше все закінчилося. Адже цілий дегь в родах і для дитини не дуже добре, бо вона вперлася в кісткти тазу.
    В операційній все було швидко, всі бігали, кожен знав свою роботу.
    Прокинулася я вже в палаті інтенсивноі терапіі. Зі мною чоловік і наша малеча. Макар родився о 20.10 3 кг 53 см. До словп: є різнв думки, щодо того, чи повинен чоловік бути еа пологах. Діло кожного, але без свого кохвного я б навряд справилась. І після того, як він побачив, що переживають жінки, відношення до мене змвнилось. Він став ніжніший, більше допомагає і цінує.:girl_smile:
     
    • Подобається Подобається x 4
    • Зе бест! Зе бест! x 1
    • Інформативно Інформативно x 1
  5. irysuk kykysuk

    irysuk kykysuk Well-Known Member

    Перед пологами перечитувала цю тему і гадала, а що ж мене чекатиме? Як виявилося, все не так і страшно)))
    Народилася моя доня за тиждень до вказаної лікарем дати. Зранку від 5.00 до 6.00 я три рази вставала в туалет (бо здавалось, що дуже хочу), але так ні з чим і верталась назад в ліжко. О 6.10 вийшла пробка (а в мене ж перші пологи і де я знала, що то сталось). Розбудила чоловіка і кажу: "Щось не те. Їдемо". Він питає, чи болить. Кажу, що ні. То нащо ж їхати?))) Добре, сумки були спаковані. Ще трошки почекали і поїхали. По дорозі були перейми з інтервалом в 4 хв десь по 15 с. Таке враження, ніби живіт затерпав.
    Приїхали в пологовий о 7.30. Мене спокійно оформили, поміряли тиск, помогли переодягнутися і відвезли на 2 поверх. Чоловікові сказали чекати. Привели мене в палату, а я то думала, що спочатку покладуть в звичайну палату на 2-4 ліжка, я буду лежати і чекати. А не тут то було)) Питаю в медсестри, а вона спокійно каже, що то вже родзал. А то година десь 7.45-7.50. Ну, думаю, поки перезмінка, буду я довго чекати.... Та й пішла бродити коридором, ходжу і слухаю, як майбутні мами мучаться і кричать. А мене заболить, стану, передихну, перечекаю, та й далі ходжу і думаю чи не заскоро приїхала. Подзвонила до чоловіка, щоб купив щось поїсти, бо з дому вискочила голодна. О 8.10 прийшла лікарка, оглянула на кріслі, де в мене відійшли води (то вона, швидше за все, пробила) і сказала, що відкриття вже 7 см та й пішла. Медсестра усміхнулася і каже, що то вже половина пологів, пора кликати чоловіка. Дзвоню, а він ще булочки вибирає)))
    8.20 чоловік вже був біля мене. І тут мене почало хапати. Я така по натурі, що як щось стається, я ніколи не зойкаю, не кричу, не біжу. І тут - зціпила зуби і мовчу, аж на губі синяк зробила. Акушерка причепила апарат, щоб послухати серцебиття дитини і сказала 20 хв полежати спокійно. Ага, спокійно... Лежу, корчуся. Чоловік подивився на мене і каже: "Кричи, стогни, щоб легше було". І тут мене прорвало, як застогнала!!! Акушерка прибігла миттєво, глянула мене, всьо то повідчіпала і скоренько мене на крісло.
    А далі... Навіть добре не пам'ятаю... Кілька разів потиснулась і... якщо чесно, то я навіть не відчула, коли народила, навіть не зрозуміла того. Можливо тому, що весь час лежала з закритими очима, а відкрила, коли доню поклали на мене))) Народилась моя красуня о 9.00.
    Що я ще зрозуміла - мені дуже допомагала присутність чоловіка, було якось спокійніше, коли рідна людина поруч.
     
    • Подобається Подобається x 19
    • Оптимістично Оптимістично x 1
  6. Siania

    Siania Love Life

    Поступила в патологію вагітних на повном 41 тижні. Основною причиною було - різкий скачок тиск до 150х100, хоча для мене є нормою 120х80, або нижчий.

    По ктг і узд все було в нормі. Шийка закрита наглухо і дубова. Я багато ходила і просила донечку пошвидше до нас прийти. На 41,3 був огляд, де виявили відкритт 1,5 см. Відправили на ктг і узд. Узд було добре, а от ктг ні, набрала мало балів, показники дуже монотонні. Мій лікар, разом з завідуючим прийняли рішення терміново йти в родзал і пробивати міхур. Якщо води темні - ЕКР, якщо прозорі - окситоцин.

    Десь підсвідомо я розуміла, що нема гіршого сценарію за штучні пологи...мені навіть здавалось що краще зробити КР, але лікар вперся, що нема показників, будемо народжувати «природньо», оскільки води були прозорими...

    Після пробивання міхура почались перейми кожні 10 хв. Я намотувала кола по залу, жартували з чоловіком. Болі були дуже слабенькими, і я тішилась що процес запущено. Так я проходила годину, після чого лікар сказав, що треба ставити окситоцин, так як перейми надто довгі.

    О 16:00 залізла я на ліжко, підключили мене до ктг, і поставили крапельницю...і тут почалось пекло...

    Перейма - кожні 3-5 хв. Дико болить поясниця, трішечки легше стає коли чоловік масажує. Важко було настільки, що я усвідомлюю, що не витримаю того болю, і поки не пізно, треба робити КР!

    Приходить лікар, у мене паніка, я кажу щоб вів на операцію поки не пізно, бо я не витримаю! Лікар заставив взяти себе в руки, і оптимістично спрогнозував що маєм справитись до 00:00! А по його прогнозах це досить швидко, так як моя шийка дуже повільно розкривається.

    Потім я зрозуміла, що пора міняти позицію, бо лежати на боці я вмру дуже швидко. Але як встати, якщо з обох сторін я прив‘язана! Там ктг, там крапельниця. Попросилась я на четвереньки, але так було теж погано. Потім попросила фітбол...ооо, хоч якесь мінімальне полегшення! Переді мною поставили крісло з подушкою, і між переймами на тих 2-3 хвилинки я повністю виключалась. Перейми були різні, були такі що я могла сама перемичати, а були такі що я дуже стогнала, і кричала щоб чоловік сильно тер поясницю майже до рани.

    Коли відкриття було 6 см, заборонили фітбол, і заставили повертатись на ліжко. Там знову було пекельно, на ліжку просто не було жодного спасіння, навіть тертя спини не допомагало. Чесно, я досі не розумію як я витримала то все, це були справжні тортури, і я впевнена, дякуючи бісовому окситоцину, бо не може природа так знущатись над жінками!

    Приблизно о 21:00 почались потуги, акушерка втішала що бачить чубчик, я вірила, і це давало мені надію на швидкі пологи (як потім виявилось, ніякого чубчика не було)))). Але потім прийшов лікар, і сказав передихувати, шийка не готова, не можна тужитись. Паралельно він робив страшні огляди на переймах. Мені здавалось я вмираю і знову народжуюсь.

    Ближче до 23:00 прийшло багато лікарів. Одна жінка встала за спиною, приготувавшись мене піднімати за спину. І тут мій лікар каже що починаємо народжувати, йде головка. Цього моменту я майже не памятаю, памятаю що сильно тужилась, потім лікар сказав не тужитись, і тут чоловік почав передихувати зі мною як собачка. Мені здалось, він зараз теж народить))) Лікарі там щось до мене говорили-кричали, я цього майже не пам’ятаю. Появилась голівка, плечики, і наша доня :)

    Дали її на груди, а вона така лахмата, і одразу почала заглядати чоловіку в очі

    Я пишу цю розповідь кілька днів. І знаєте, сьогодні, коли вже все устаканилось, коли ми вдома, доня посміхається, я не хочу згадувати ті муки. Я хочу просто насолоджуватись материнством. Але після пологів з окситоцином у мене було відчуття, ніби мене згвалтували морально, бо мабуть, можна було вчинити по-іншому.

    Єдине, чому я на це погодилась - великий термін при супер-регулярних місячних.

    Усім хто дочитав дякую, хто має народжувати, бажаю легких і головне природніх пологів!
     
    • Подобається Подобається x 28
    • Співчуваю Співчуваю x 19
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
    • Не подобається Не подобається x 1
  7. Matvijko

    Matvijko Мамуся в декреті...

    Поділюсь і я своєю історією про пологи. Вагітність проходила найлегше з трьох, на облік стала на 27 тижні, набрала лише 5 кг. Перших двох народжувала на мечнікова, але оскільки зараз мед був закритий не хотіла конвеєра, щоб хтось щось пришвидшував, тому розглядала варіант Пустомит, хотіла до Марич Анни, але оскільки вона в декреті, то спитала кого вона може порекомендувати, вона сказала йти або до Оленюк або до Погорецької. Прочитавши відгуки тут про Оленюк, вирішила, що таки піду познайомлюсь з Погорецькою, хоча в неї народжувала братова, то там був весь стандартний набір. Їхала на знайомство з планом ведення пологів, Світлана Ярославівна справила на мене позитивне враження, приділила багато уваги, аж 30 хв, ми обговорили кожен пункт плану, вона мене оглянула, послухала серцебиття і сказала дзвонити як почнуться пологи.
    Тепер про самі плоги. ПДП була на 11 жовтня, але оскільки моя старша народилась на 38 тижні, то я з 38 вже і була готова з сумками і настрОєм. 10 жовтня поїхала з сином, як завжди у вівторок, на танці, вертаючись ввечері, десь біля 21 назад відчула, що щось не так, але ніяк не могла зрозуміти чи то шлунок чи перейми, прийшовши додому сходила в туалет все стихло, то я пішла вкладати дітей спати і заснула з ними. Прокинулась в 11.30 з розумінням, що все таки це перейми і треба швидко збиратись, подзвонила на мечнікова спитати чи багато в них породіль і хто чергує, то сказали, що багато, чергує Федашко і ще якась жінка, прізвище якої чула вперше. Тому викликала таксі, зібрались і поїхали. Поки відвезли дітей, поки вернулись в пологовий то схватки вже були дуже болючі, мене почали оформляти, лікар стояла і чекала, але побачивши, що я дуже вже стогну каже йдемо оглянемо, оглянули дуже легенько, я нічого не відчула, каже повне відкриття, треба міхур забирати, на що мій чоловік відповів, що ми будемо чекати, лікар погодилась, і тут одразу на наступній схватці води відійшли самі, я встала, щоб ще походити трошки, але ходити не вийшло, бо одражу почались потуги, одну я була стоячи, на наступну сказали лізти на ліжко бо голівка вже йде. Я попросила підняти ліжко в майже сидяче положення, заперечень не було, на наступній потузі вийшла голівка, а на третій вже і доня. Слиз відсмоктували одноразовою грушею біля мене, тоді одразу поклали її на мене. Чистку не робили, лише було дуже болюче натискання на живіт протягом тих 2 годин, коли ми лежали в родзалі. В третьому періоді був укол окситоцину, я на нього давала згоду. Лікарем задоволена, але в принципі в неї і часу не було сильно на якісь маніпуляції, бо в пологовий ми приїхали десь біля 2 ночі, а доня народилась о 2:45. Мені ще пропонували лід, але я відмовилась і все.
    Щодо самого пологового, то спати вночі дуже тяжко, бо я лежала в палаті біля родзалу, то все було чути. Стимулюють всіх підряд, якщо розуміють, що жінка не проти, радять пити касторку і тому подібні речі, дівчата з капельницями ходять по коридорах, одним словом стандарт. Дитяча лікар такі трохи перли говорить, але виписала без проблем, грошей я їй не давала.
    Умови нормальні, годують теж смачно.
    Дякую тим, хто дочитав. Всім дівчатам бажаю легких пологів, і обговорюйте все з лікарем наперед, бо ніхто за нас нашу роботу не зробить, а пропонувати все, що треба і не треба залякуванням вони вміють!
     
    • Подобається Подобається x 32
    • Погоджуюся Погоджуюся x 3
    • мімімі мімімі x 1
  8. Vittoriya

    Vittoriya Well-Known Member

    Від початку другоі вагітності я мріяла, щоб пологи другі пройшли інакше як перші. І я якось так вірила, що саме так буде, бо ж пологи другі. Але хлопчик наш вирішив трохи тримати в напрузі батьків. Спочатку на 34му тижні перевернувся ніжками вниз. Перша несподіванка для мене. Просила, стояла в колінно-ліктьовій позиції. І на 37му на узд вже була голівка внизу. І застій мочі в лівій нирочці :girl_sad: Тут вже стало й страшно, і тривожно. Лікар мене відправив у лікарню на патологію, де я думала,ищо пробуду кілька днів, а була.вже до народження синочка. Ситуація з нирочкою позволяла почекати ще якийсь час і мені сказали- як буде 39 тижнів, будемо викликати пологи. Бо з одого боку, дитині краще побути подовше у мами в животику, а з іншого, нирочку краще обслідувати вже по народженню і відволікати дуже теж не варто, щоб не було наслідків.
    Меласю я народила в38 тижнів і 2 дні і цього разу була переконана, що все піде теж швидше, бо шийка ітак скорочувалась завчасно і була мяка.
    Але спокійний режим патології :girl_haha: не допомагав, наближались ті 39 тижнів і до мене доходило, що знову буде стимуляція і то все, при чому ще й з нуля, з Меласею хоч води відійшли, тобто процес таки запустився сам.
    Сходамр я ходила регулярно, на щастя тут 8 поверхів, тому є де. Дівчата з палати мене підтримували, підбадьорювали. 15го листопада день народження Меласі, я вже була згодна в один день шоб, аби лиш почалось, бо 16го вже 39 тижнів, а значить лікарі будуть діяти. Живіт легко хапав, камянів, але без жодноі періодичності і болючих відчуттів. В четвер рано обхід, мене беруть на крісло перед діями ( мали ставити той катетер Фолея, чи як..). А на кріслі виявилось розкриття шийки 2-3 см, шийка дозріла і готова. Зробили ще масаж шийки не надто приємний, але краще то, аніж бальоніки... Я відчула краплину надіі і прошу дати мені час до завтра. Отримала згоду, порадила лікарка масувати добре соски. Я уся аж ожила, до обіду ходила сходами інтенсивно, живіт хапав вже трохи боляче, я розуміла, що процес пішов, правда у своєму темпі... Післяобіду мене почала боліти голова, до 17оі якось дожила, але ставало все гірше, від тоі болі тошнило і не хотілось взагалі рухатись. Я трохи занепокоілась, бо з головою такою в пологи якось зовсім не весело йти.. Пішла до положних, зміряли тиск, 144 на 95, для мене то трохи високуватий, ну але не критичний. Каже мені одна, може ти родиш? Повели на крісло, розкриття 3,5 см. Сказали чекати лікаря чергового. За півгодини лікарка прийшла і ще раз повела на крісло, ще раз масаж шийки і розкриття стало 5 см. Перейми зробились більш відчутгі. Мене поклали під КТГ і сказали, що спитають, чи є місце в пологовому, бо тут зараз ремонт і місця малувато. Чоловік був у мене, він правда ще мав іхати додому, ми взагалі просто собі спокійно сиділи в коридорі о тій 17ій, він привіз мені бабечки, рогалики ггг, мені хотілось наістись солодкого, а тут за дві години такий поворот, народжувати йдемо. Збираємо всі моі речі з тоі патологіі і йдемо на поверх вище. Дають нам палату, положну. От з чим мені цього разу неймовірно повезло, так це з положною. Зовсім молода дівчина, але настілтки приємна, настільки наставлена на добрий контакт з нами. Я з нею все обговорила, про пуповину, про промежину, що хотілось би уникнути. Вона підключила мене до ктг, спочатку на лежачи, потім дала встати разом з тим КТГ і сказала постійно і інтенсивно масувати соски, щоб виділявся окситоцин. Перейми дійсно ставали інтенсивніші, але ще цілком терпимі. Так ми ходили десь півтори години, тоді ще раз масаж шийки і пішли води. Принесли мені мяч і наступну годину я провела на мячі. Це було дуже добре, перейми вже були сильно болючі і покачування тазом на мячі дуууже іх полегшувало. Розкриття йшло добре, але малого голівка ніяк не хотіла вставлятись до виходу, бовталась. Вкололи мені укол розкурчови, для шийки, я тепер вже читаю, що це ношпу колять. Сказал мені йти в душ. Там я провела 40 хвилин і це вже були найболючіші перейми. Яку різницю я відчула між стимульованими першими? Біль такий же нестерпно сильний, але цього разу між переймами мене цілком розслабляло, я в ті моменти якось так добре почувалась, прямо там в душі засинала наче на ті 2 хв. В якийсь момент я відчула, що з переймою мене вже тужить. Пішли в кімнату. Розкриття повне, а голівка ще не вставилась. Положна каже на переймі низько і широко присідати, чоловік тримав мене ззаду і легко підтужитись, вона під час того пробувала там голівку. Так ми зробили зо 3 рази і пішли на крісло. Зі всіх пологів це для мене найскладніший момент вже вдруге. Ніякого полегшення я не відчула, мене накрило переймо-потугою. Важко було набрати повітря і довго тужитись, я не могла зібратись, швидко відпускала повітря. За третім разом зціпила зуби і пішла голівка. Мене тужить далі. А вві мені кричать не тужитись і розслабити ноги. Я не знаю, як то взагалі опановувати над собою в такі моменти. Це дуже важко. Тут мені дуже допомогла положна. Вона мені дуже чітко, трохи строго але якось так виразно говорила, що і як робити і для чого це все, лиш іі я якось сприйняла в той момент. І далі потуга і малий вже в мене на животі. Егоістично в той момент я не думала яке щастя, що от він, синочок, а -нарешті це вже все, вже кінець, більше не буде.. Далі вже можна сказати самі приємності. Почекали як відпульсує пуповина, мені показали, чоловік перерізав. В якийсь момент я почула легку потугу, пішла плацента. Промежина ціла, якісь там легкі тріщинки десь, був один шов, але це не до порівняння з шиттям промежини, як і відчуттями після. Нас накрили і лишили на 2 години і приглушеним світлом і в тишині. І це було класно. Я чулась дуже свіжою, не до порівняння з попередніми пологами. Малявка цицю поів як міг, його зміряли, зважили, закутали і ми пішли в палату. Малюк проспав до ранку, я хотіла спати, але дитина сусідки не дала. Але й зранку я вкоісь особливоі втоми не відчувала. Емоціі вєе відходили, тепер вчимось істи цицю і миритись з усіма процесами в животику, бо малюка наразі це дуже непокоіть і в такі моменти йому не до циці :). Завтра нас будуть перевіряти вже з ниркою. Молюсь і надіюсь на позитивні новини.
     
    • Подобається Подобається x 36
    • Зе бест! Зе бест! x 9
    • мімімі мімімі x 8
  9. Bloody

    Bloody ...Отака-то-Дівчинка...

    13 серпня народився наш синочок. Медінститут, лікар Мальчевський Ігор Миколайович.
    Вагітність проходила добре, тому вирішила для себе їхати на чергову бригаду і з лікарем попередньо не знайомитись.
    ПДП ставили на 30.08, тому коли 13.08 біля півночі з мене "потекли" води не вірилось, що то вже воно. Чоловік сказав "Ідем спати" (то ми ще з курсів добре запам"ятали). Лягли, а води далі підтікали (після кожного ворушіння дитинки), до слова чисті з білими пластівцями + почала відходити пробка. В другій ночі почались легенькі нерегулярні перейми. В 5-й ранку вже не вдавалось передихувати перейми лежачи, тому встала пакувати сумки в пологовий. В 8-й ранку розбудила чоловіка - поснідали, підготували сумки, гарячий солодкий чай і шоколад. В 11-й ранку перейми було що 5-6 хв, вирішили, що вже пора їхати. Курс тримали на Мечнікова, бо то ближче, а щодо Меду були сумніви.
    Біля 11:40 зайшли в приймальне відділення, перейми були вже майже одна за одною. Перше питання було "а ви до кого?". А ще питали чого тільки зараз приїхали, якщо води відійшли опівночі. Повідомила, що на чергову бригаду, а води чисті і сенсу їхати раніше не бачила. Почали нас оформляти. Коли зрозуміли, що то тільки 36-й тиждень, то розпереживались і почали дзвонити завідуючій питатись чи можна мене приймати: "Нічийна вагітна, перейми, 36 тиждень". І тут опля - "не можемо вас прийняти, бо то недоношена вагітність, а раптом шось, їдьте у Мед, тут рядишком". Перейми такі, що ледве говорю, але сперечатись не стали. В приймальній довго вибачались, але інших варіантів не пропонували.
    В приймальню Меду потрапили біля 12:20. Знову питання "а чого вас до нас відправили", "а чого тільки зараз приїхали, то ж дитинка без вод", "ото начитаються в інтернеті, а нам потім відповідати". Після згадки про протоколи і оновлення вод що 3 години трохи попустились (ну і якраз чергова порція вод хлюпнулась, така добряча), але акушерка до кінця пологів возмущалась. Далі був огляд (майже повне відкриття), перевдягнулись з чоловіком і в 12:30 були в родзалі. На місці ще питали про все те, що є в обмінці, і хотіли щоб відповідала я, а не чоловік, хоч говорити між переймами було важко. Хвилин 30 ще перейми наростали (нас залишали самих). Далі ще 30 хвилин потуг. Тужилась я не дуже добре (вистачало сил лише на одну потугу, а вже на другу набрати повітря і тужитись було важко). Лікар двічі пропонував окситоцин, але чоловік все казав "Давайте ще почекаєм" і таки його не кололи, таблеток не пропонували. 13:35 народився наш синочок, 2800 гр, 47 см. Без епізіо не обішлось(
    Пуповина наче відпульсувала, чоловік її перерізав. Далі раптово малого забрали на стіл обтерти і вдягнути шапочку (то було так неочікувано, що попротестувати не встигли). Через хвилини 2 виклали на живіт замотаного у пеленку, після зауваження чоловіка - зробили як треба "шкіри до шкіри" і наступні 30 хв малюк спав у мене на животі. В третьому періоді вкололи окситоцин, але за 30 хв плацента так і не відійшла, тому відділяли вручну під загальним наркозом. Чоловік під час процедури був у пологовій залі біля синочка (не пробували виганяти, просто сказали не повертатись і дивитись за дитиною). До грудей прикладали уже після відходження від наркозу, але не дуже вдалось. Коли ще відходила від наркозу краєм вуха чула як неонатолог шось розповідала чоловіку про грудне вигодовування(((
    В семимісній палаті у першу добу були самі, чоловік залишався зі мною аж до виписки. Медперсонал не надто породіллями переймався, приходили на стандартні процедури (температуру поміряти, ранковий обхід, поставити капельницю). Медсестри різні, прийдуть, деякі побурчать ("а де шапка", "а чого дитини розкрита", "37,3 температура, то дитина обезводнена, треба терміново догодовувати") інші заспокоять ("шапку зніміть", "нормальна то температура", "годуйте частіше"). До грудей ніхто не ліз, на масажі нікого не заганяли. Дуже здивувало, коли лікар, що приймав пологи прийшов і показав мені як масажувати груди і сціджувати молоко (це у нього виходило дуже легко і безболісно). Виписали нас на 4-й день, з гарно підрізаним і затиснутим пуповинним залишком. На останок буквально 5 хв розповіді неонатолога про догляд і ГВ.
    Хоч пологи і пройшли не ідеально, але завдяки підтримці і допомозі чоловіка деяких непотрібних втручань вдалось уникнути.
    Величезна подяка Школа народжувати (Львів, Сихів) в особі Христина Піганза надану інформацію під час курсів та емоційний спокій після консультації з ГВ.
    П.С. Сподіваюсь після ремонту умови будуть кращими. Бо в такому родзалі особливо позу не вибереш, на голу плитку навколішки якось не альо(... Стінка? Фітбол? Бруднющий мат? ех....
    Туалети окрема тема - кабінки, де колінками впираєшся у двері. Не душ, а просто піддон без жодної шторки біля кабінок з унітазами.
    П.П.С. Після "чистки" довелось приймати купу таблеток і свічок. От знала ж я про є-лактацію, але мозок не знаю де був. Свічки "Бетадин" ж не можна, а я 5 поставила(( Тому дівчата - "довіряй", але "провіряй".
     

    Вкладення:

    Останнє редагування: 1 Грудень 2017
    • Подобається Подобається x 9
  10. Freedom UK

    Freedom UK Well-Known Member

    Вагітність третя. Пологи треті.

    Так от.
    В мене був план.
    Схожий на сценарій других пологів.
    Перейми почнуться, чекати до інтервалу 3хв, їхати в пологовий і через пару годин народити. І це все після 40го тижня, після пдп ( щоб не страждати на 38-39т: ну коли?..):girl_dance:
    38й тиждень. Третій день як відходить пробка і чистить. Погуляли по району втричі довше вночі. Прийшли. Поки зробила процедури старшому сину, поки повязала-почесалась-насолодилась печією-намагалась заснути - то вже друга ночі і я вловлюю перейми, типу тренувальні, з легким ниттям в спині. Думала позасікати, але сон мене зморив. 3.30 йду в туалет - і щось мені тепленьким хлюпає. Забігаю в душ - а там щось таке темнорожевого кольору. Хіба води? Поняття не маю. Роблю крок з душу - знов хлюп (так, що вилазить за межі товстої щоденної прокладки).
    І тут я злякалась.
    Перейми переймають, слабенько, але є. Буджу чоловіка - той ще пару хвилин не може зорієнтуватися що таке і чому їхати в пологовий :). Нарешті пробудився, дозбирую речі: тапки, постіль, воду. Води хлюпають.
    5 ранку в пологовому. Відкриття 1 см.
    Дають поміж ноги тряпчини. По ним відслідковувала підтікання вод: кольори були від майже прозорих до червоних, періодично з зеленими розводами. Перейми нестабільні терпимі.
    10 ранку, обход, кажуть, що дитина очікується 3800-4100, питаються за Львів (шотам? яктутопинилися? :)). Відкриття 2 см. Перейми нестабільні терпимі, через годин стають більш інтенсивними.
    12 година. Відкриття 7 см. Перейми нестабільні (по 15-60 секунд, інтервал 3-6 хвилин), але вони є, і по болючим відчуттям більш ...глибокі. напевно, це слово краще змалює відчуття. До 11 я ще намагалась дрімати, лежати (батьки тільки о 9й ранку дізнались, що я в пологовому, мама в сльози (ну та, вона така сопєрєживательная :girl_crazy:), дзвонить мені "як же ж так ти сама? Давай хоч приїду, постою під вікном", але потім я вже ходила покачуючись, живіт тверднув. Серцебиття було добре, тож
    12.30 переводять мене в родзал.
    Бригада була чергова: дві акушерки, медсестра (вона ж прибирала), неонатолог (яка казала, що я і так краще знаю, що з дитям робити, тому вона свою роботу зробить, а якщо матиму питання - спитати її, а зайвою інформацією вона мене грузити не буде (щодо гв, догляду тощо) та зав.відділенням, який періодично перевіряв серцебиття та давав вказівки "чекати, нічого не робити, вона сама" :). Всі з гумором, в гарному настрої.
    Одна акушерка була зі мною, поки перейми наростали та ставали чіткішими, з інтервалом 3 хвилини.
    13.30 головка ще високо.
    Акушерка виявилась говірливою, в доброму сенсі. Тож ми спілкувались, я ходила, передихувала перейми, сонечко світило яскраво в усі вікна, було 1 лютого.
    Під час других пологів мені так того бракувало: народжувала вночі-під ранок, і більше години провела на кріслівертольоті з переймами в очікуванні опущення дитини, зі сплячою акушеркою, в якої закінчувалась зміна. Ох і накричалась я від болю тоді...
    Так плавно, під час бесіди, о 14.40 мене вмостили в крісло (типу того фото виставляли в темі, на Батальній які планують бути). Зафіксували мене, пояснили як і що триматися. Дивлюсь я на живіт, і перша блискавична думка: ой, як же хочеться кесарів..ось так рраз-чик і дитинка в руках.
    Всі зібрались. Я на кріслі. Почалась перейма і кажуть: тужся.
    ... памятаю, в других пологах моя задача була навпаки стримувати дитя, щоб його не покалічити, і самій не порватись. Дитину аж перло з мене. А тут...
    Я закліпала очима. І ось вони треті пологи, я питаю: а як тужитись?:girl_crazy:
    Акушерка показала, вдихнути повітря і на переймі витискати дитину. Тільки не щоками витискати, а тим органом, яким задумано :).
    Ага.
    Пару раз таки в щоки тужила, поки зорієнтувалась. Потім перейма - тужусь. Перейма - тужусь. (Дитина отримує компліменти, яке гарне чорняве волосячко на всю голову (у першого був чорнявий велеченький зуб, а в другого русява голова з залисиною на всю верхівку голови :girl_haha:)). Перейма - тужусь і зявляється частинка дитинки. Тут мені сил трохи забракло, але знову приходить в голову блискавична думка: думай про дитину, як там їй непросто, а не те що тобі: важко, втомилась... зберись, про дитину тре думати. Перейма - тужусь і вже з допомогою потуги, і тут фонтан темної, ніби чорної крові струєю з мене...ще трошки тужусь -
    14.55 народився хлопчик.
    Весь процес на кріслі акушерка розминала і робила всілякі невидимі мені рухи - я вперше без розтяжок, без розривів і без швів. Вже на наступний день я оцінила це чарівне відчуття, коли нема болю та/чи дискомфорту від швів. Просто мязевий біль, типу крепатури, плюс скорочення матки, поясниця..але це все потім :).
    Пологи без жодного крику, тільки моє кряхотиння під час туження і передихування. А, ну і крик дитини, ясна річ :). Пуповина за хвилини 3 відпульсувала.
    В ногу колять окситоцин. Ремарочка: по списку медикаментів близько 350 грн зекономила, не купивши всього.
    Виймають плаценту - вона темнючого кольору, а оболонки - такі скупчення плівочок жовтого кольору - почала відходити, підгнивати...щось таке. Старенька така плацента. Скоріш за все, під час осінньо-зимових хвороб дітей - я теж перехворіла, і як наслідок - такі води і така плацента.
    Малий груди взяв зразу, як тільки на животі опинився у мене. Дві години пролежали. Потім ще дві години в палаті. Далі акушерка лагідно і обережно зводила мене в душ, допомогла перевдягнутись.
    Що ж, далі вже період перебування з дитиною в пологовому 6 днів, жовтушка, хамовита педіатр, визволення нас, радість старших синів від зустрічі і ось зараз, в дні пдп я така рада, що син вже - ось він, його можна цьомати, годувати і милуватися. :d25:



    А взагалі, якщо зараз мене спитати " Як пройшли пологи?" - то я можу сказати: "Наче з подругами каву попила в затишному кафе".
    :)
     
    Останнє редагування: 11 Лютий 2018
    • Зе бест! Зе бест! x 22
    • Подобається Подобається x 16
    • Інформативно Інформативно x 1
    • Баян Баян x 1
  11. MariM

    MariM New Member

    Історія народження мого синочка або перші пологи!
    Як познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком 4 роки тому, зразу вирішили пробувати вагітніти. А потім вже весілля як наслідок)) Можливо для когось це дивно, але в мене були причини так робити. Адже це не перша моя вагітність. В 2010 я завагітніла. Коли була затримка, я робила тести, тиждень затримки - тест негативний. Місячні в мене регулярні, тому я не чекаючи пішла до гінеколога. На той момент я вчилась в універі, і в тому місті і пішла в жіночу консультацію. Там, оглянувши мене, сказали - кіста. Поприписували якісь ліки. Я їх чемно пропила, місячних нема. Після лікування прийшла на огляд - а вона мені. Ой, а то не кіста, а вагітність. Але оскільки ви вживали ліки, які шкідливі при вагітності, то ми рекомендуємо аборт. Я тиждень роздумувала, що ж робити, але відповідь прийшла сама собою - почало кровити. Мене забрали на чистку.
    Після того випадку я боялась, чи взагалі зможу мати дітей. А залишати коханого без такого щастя я не могла. Тому і вирішили робити весілля постфактум)))
    Перший рік планування ми просто насолоджувались процесом, як то кажуть. Потім я почала міряти базаль температуру. Ще через півроку - повністю обстежилась. В мене все ок. Тоді взялась за чоловіка. І нарешті знайшли причину. Мій коханий працює зі шкідливими речовинами, фарбами, розчинниками. Це все впливало на його сперму. Тільки кинувши роботу, і пропивши якісь вітаміни зявився результат)).
    Що найголовніше хочу сказати планувальницям. Не накручуйте себе зайвими ознаками вагітності, зайвими сподіваннями. Це звичайно все індивідуально, але в мене жодних ознак до 4 тижня вагітності не було (2 тижні затримки). І то просто хотілось спати, потім вже груди почати боліти, трішки живіт. І все. А до того кожен місяць я ще до затримки знаходила безліч симптомів: то голоа закрутилась, то затошнило, то грудь кольнула і т.д. А потім сльози і розчарування)
    В квітні 2015 я побачила свої найзаповітніші //. Впродовж всього часу планування я прослухалась до свого організму, шукала симптоми вагітності. А коли дійсно завагітніла, то окрім затримки не було жодних ознак))
    Вагітність проходила дуже легко. Ні токсикозу, ні набряків, ні інших неприємностей в мене не було)))
    Термін ПДП ставили на 18 грудня. Десь на початку листопада я прийшла до лікаря домовлятись про пологи. Він приділивши 2 хв свого часу, сказав "Приходьте за тиждень до дати ПДП ще раз на огляд". Але я чомусь була впевнена, що не доношу до того числа. Можливо материнське серце підказало)))
    Останній місяць вагітності - важкий в усіх планах)) Живіт великий, дихати важко, взутися важко, помитись чи іншу роботу зробити... все важко)) Але найважче - це чекання. Які вони "схватки"? А може я не почую, не зрозумію? Я думаю, що кожна вагітна задає собі такі запитання.
    9 грудня. 39-й тиждень. Звичайнісінький день, нічого особливого... Десь 15:00 прийшла до мене подруга. І будучи на кухні, я відчула мокроту між ногами. Ніби попустила))) Пішла в туалет... Вийшла, а воно далі трохи тече. Кажу до подруги, що дивно якось. Може води) Але ж їх мало б бути багато, а то по трохи підтікає...але постійно. Дзвоню до того лікаря - кажу "В мене вроді води відходять", а він - "Не може бути, то напевне пробка. Але якщо ти так дуже хочеш, то можеш піти у роддом, там є чергова лікарка, яка тебе подивиться". Його відповідь мене шокувала і я більше до нього не дзвонила. Думаю, теба йти. Якщо роди - буду в чергової і родити))
    Оскільки мене нічого не боліло, я ще доскладала сумку в роддом, помилась, побрилась і з чоловіком направились в роддом. Чесно кажучи, те, що це вже води точно я переконалась задовго до огляду лікарки, адже текло постійно, не встигала міняти прокладку. Приїхали в пологовий десь 17:30. Поки лікар оглянула, поки оформили... в пологовий зал я потрапила десь 18-30. Зразу поставили мені капельницю для стимулювання, адже відкриття лише 1 см, діяльності ніякої, а води вже відійшли. До 20:00 (приблизно) я не відчувала майже нічого. Мені здавалось, що схватки і не починались. Лікарка брала мене на крісло щопівгодини і казала, що проце іде))) В девятій почались відчутні болі (відкриття було вже 5 см), і наростали до 00:30. Хочу сказати, що болить дійно сильно, але все можна перетерпіти. Я настроювала себе зразу, що це як на екзамені, 5 хв позору і все))) Головне відбути, адже вагітними ще ніхто не залишився)))
    Половина першої в мене початися потуги, мене взяли на крісло - повне відкриття. Завершаючий етап почався... Для мене він був найскладнішим. Як правильно тужитись я не знала, ніяк не получалось. Лікарка і акушерки весь час говорили, що не так. Найбільше відволікало те, що лікарка говорила одне, акушерки інше. Та каже, - ногу сюди, а та туди. Та каже руки тримай тут, а та - так. А мені що робити? Я ж кожен день не роджу, щоб знати як? Вирішила слухати лише лікарку і все получилось. За скільки потуг , я не рахувала, було трохи не до того))) Знаю, що в загальному півгодини. І нарешті народився мій Гномик, моє маленьке сонечко з вагою 3700 і ростом 58 см. Перша думка, яка була після появи синочка - Нарешті все закінчилось і все добре. А головне - що з ним все добре. Його поклали на мене, таке малесеньке, теплесеньке, яке зразу шукає цицю)) Поки лікарі зашивали мою одну тріщинку і проводили ще якісь маніпуляції, щоб відійшло місце, ми з синочком лежали вдвох і відпочивали від складного процесу))) . В 3 ночі мене перевели в післяпологову палату. Не знаю, чи це адреналін виробляється під час пологів, чи материнські інстинкти так впливають, але я не могла заснути аж до ранку. Дивилась на своє малятко, милувалась ним, прислухалась до кожного його подиху.

    Історія народження донечки або другі пологи
    Друга вагітність у нас також запланована. Я хотіла, щоб різниця була між дітьми не велика, тому прогодувавши старшенького до 1,4 роки, зупинила ГВ, адже не було місячних. І вже за два місяці після цього, побачила //. Чесно кажучи, моїй радості не було меж, адже синочка нам вдалось зачати лише через три роки. Різниця між дітьми вийшла 2 роки і 3 місяці.

    Сама вагітність відрізнялась від першої усім. До 11 тижня мучив токсикоз (без блювоти, зате з постійним відчуттям тошноти). На 13 тижні без усіляких причин розпочалась сильна кровотеча, пролежала на збереженні три тижні з ретрохоріальною гематомою. На щастя, все минулось, гематома розсмокталась і на дитинку це ніяк не вплинуло. Можливо від того лежання, чи від ліків, а може і ні, але до кінця вагітності в мене було весь час відчуття слабкості, важко було ходити на далекі відстанні, старалась весь час лежати. Добре, що старшенький синочок був весь час з татом.

    Починаючи з 32 тижня відчуття були такі, ніби вже 39. Живіт був величезний. В жіночій консультації лякали багатоводдям, але нічого не підтвердилось. Живіт опустився десь у 35 тижнів, голівка була дуже низько, і це ще більше ускладнювало моє пересування. Я просто котилась))

    Десь у 36 тижнів я вирішила домовитись з тією ж лікаркою, у якої народжувала вперше (бо всю вагітність боролась з думкою "домовлятись-не домовлятись", адже перші були не домовлені. Але все-таки вирішила перестрахуватись). Вона на крісло не брала, але при огляді сказала, що голівка дуже низько і до 40 тижнів я явно не доношу. Та й плід крупний буде. Скажу, що і без її слів я це відчувала, адже ну дужже вже тиснуло на одне місце)))

    Десь за 5-7 днів до родів в мене почались тренувальні схватки. Але що це саме тренувальні, я розуміла лише тоді, коли вони припинялись. В мене вже голова боліла від того рахування інтервалу. Відчуття такі, ніби тонус хапає на 1 хв. і відпускає. Інтервал був досить регулярний. Інколи що 15 хв., інколи що 10 хв. Кожного дня я думала, що це воно, але після душу чи ношпи все затихало. Чесно кажучи, я взагалі не пам’ятала, які мають бути справжні схватки, хоч вже і нороджувала, адже перші пологи розпочались з відходження вод і стимуляції.

    Коли прийшло 38 тижнів, я подзвонила до своєї лікарки, описала симптоми. Вона назначила огляд на 38 тиждень і 3 дня.

    Так от... день Х)))

    Прийшла я на огляд в 11.00. Лікарка подивилась на кріслі, відкриття 1,5 пальці і сказала, що сьогодні може все початись (я думаю, вона посприяла цьому). Я прийшла додому (мені до роддому хв 5 пішки) і десь через півгодини сильно хапануло внизу живота. Я випила ношпу - попустило. Але через півтори години знову почало тонусувати, як тренувальні схватки. Болю як такого не було. Я почала засікати інтервал. 13 хв...10 хв...7 хв. 5 хв... Пройшла година, а інтервал через кожні 5 хв. (30-40 сек схватка). Болю все ж не було, лише легке піднивання внизу живота. Але оскільки інтервал зменшувався, я подзвонила до лікарки, все розказала, і вона підтвердила, що це вже початок. Вона знала, що мені недалеко до роддому, каже:"Можеш приходити і тут плитку на підлозі рахувати))) або побути ще вдома у спокійній обстановці". Я обрала друге, але не надовго. Доскладала сумки, пройшла десь година ще, а інтервал між переймами вже був 1,5-2 хв. Я дзвоню до чоловіка, кажу їдь додому, бо щось дуже часто стали схватки. Треба сумки в роддом вести. Прочекавши 15 хв., вирішила йти в пологовий сама, бо швидко інтервал зменшувався. Взяла лише пакунок в родзал, пішла... Тих 5 хв дороги я йшла хвилин 15. Не те, щоб мене боліло, біль не сильно збільшилась від початку перейм, просто якось так повільно, нога за ногу, йшлось))) На огляді відкриття було вже 5 см. Тому мене перевели находжувати схватки в палату (в родзал перевели пізніше, бо один був на ремонті, а в іншому щойно родила жінка). В палаті я провела 2 години (десь з 17.00 до 19.00). Весь час зі мною був чоловік для компанії. Схватки по інтервалу стали що 1-1,5 хв по 30-40 сек. В 7 вечора перевели в родзал. Відкриття було вже 8 см, що мене дуже здивувало, бо згадуючи перші пологи, при такому відкритті я вже лізла на стінку, а тут біль, ну як при дуже сильних місячних. При чому я чітко відчувала, як наступає перейма, наростає біль і спадає. Потім лікарка спустила води і тут я вже віддчула справжню біль при схватках. Тепер вже хотілось тої стінки))) Потуги почались десь через півгодини після амніотомії, тобто десь у 19.40. До цього часу, я весь час ходила, мала багато енергії і навіть не задумувалась, щоб лягти. А при потугах страшенно хотілось спати і таке враження, що я вже сутку так ходжу. Сили не було зовсім. Лікарка казала, що це так є при потужному періоді. Чесно кажучи, з цілих родів, я боялась лише потуг. Адже при перших пологах мені цей етап здавався вічністю. І тужитись було важко. А в голові лише думка, щоб я своїми діями не нашкодила дитині. Тому зробивши аналіз усіх ді перших родів, я тужилась дуже правильно (так казали всі) Можливо комусь стане у пригоді - зробити великий вдих і напружувати живіт, ніби як стискати прес, і одночасно пхати ногами і тягнутися руками. Складно звучить))). А у 20.10 я вже народила свою донечку. Те, що я родила якраз у час перезмінки (о 20.00) дуже відчувалось. Персонал весь час на годинник заглядав. Під час потуг мене два рази зганяли з крісла, щоб я тужилась стоя, щоб дитина швидше йшла. І під час другого разу я чуть не родила на підлогу. Мене так поперло, що я відчула як дитина йде. І так, при потузі, з головою між ногами і забороною тужитись, я лізла на той трансформер. А на кріслі за другою потугою народила донечку, 3300 г і 53 см. Синюшного кольору (думаю, якраз через це). В результаті, в мене тріщинка на шийці 1 см, і промежини 2 см (пішло по старому шві), а донечка 7/8 по Апгар і через 2 години синюшність зійшла.

    В загальному, я вдячна Богу за такі пологи, можна сказати, без болю (лише останні 40 хв.) і за здорову донечку Вікусю.

    На родах зі мною була (як і першого разу) моя братова. Спочатку була компанія для спілкування, потім вона засікала схватки, а на потугах давала води і обтирала мокрим рушником. Одним словом, дуже допомогла. За що їй дуже вдячна.

    Бажаю всім такого щастя і легких родів!
     
    • Подобається Подобається x 4
    • Зе бест! Зе бест! x 3
  12. Leyla

    Leyla Member

    Поки мій маленький мопс спить напишу і я свою історію. Почну з далека. Будучи одруженими з чоловіком вже 2 роки ми почали планувати діток. Але постійний стрес і завантаженість на роботі не дозволяли мені спокійно підійти до цього процесу. Вирішила звільнитись! Не пройшло і пів року як ми побачили довгоочікувані дві полоски на тесті))))) Почався радісний та щасливий період очікування малюка :) Не скажу , що вагітність протікала легко :sad: На 8 тижні пішла на УЗД, сказали все добре. Вирішили поїхати відпочити в Хорватію на море. І тут почався жахливий токсикоз, який тривав аж до 19 тижня. Бекала по 4-5 разів на день. Їсти не могла, встати з ліжка теж. Схудла на 2 кг.
    З 19 по 29 тиждень все було супер!!!! УЗД хороші, аналізи теж! Бігала як бджілка, накупляла купу одягу для малечі)))) На 30 тижні, на другий день після Різдва дивлюсь на білизну, а там помазало кров'яними виділеннями. Ми в паніці з чоловіком швиденько в лікарню. Зробили УЗД,, сказали по ньому все добре (відшарування плаценти нема). Хотіли покласти в стаціонар, та я довго вагалась і в кінцевому результаті відмовилась. Вирішила відпочити вдома, лежачий режим і все таке. Одним словом з цього періоду мій спокій було порушено!!!! Подібні виділення в мене були ще разів 3 протягом вагітності з інтервалами в 3 тижні. Яка причина я і досі незнаю, можливо колишня ерозія шийки матки давала про себе знати.
    Доносила я вагітність чемно до самого кінця! :) Вже закінчувався 40-ий тиждень, а жодних предвісників пологів так і нема(((( На 1-ий день 41 тижня пішла до лікаря на огляд. Зробила УЗД, сказали маловоддя, все решта добре! Оглянув на кріслі лікар (так добряче), каже відкриття в 2 пальці і що за день-два народжу!!! Прийшла я додому в очікуванні того що маю ще в запасі хоч деньок і тут в мене почало сильно кровити при кожному поході в туалет (огляд на кріслі спровокував шийкові виділення). То темні згустки крові, то рідкі червоні виділення. В десятій вечора щось хапануло внизу живота, я не надала тому значення, але на всякий вирішила потренуватись програмою на телефоні і позасікати періодичність і тривалість "схваток" :) Хапало регулярно, але через дуже різні проміжки часу. Інтервал був від 14 до 2 хвилин, тривалість схватки 20-30 секунд. До останнього я не вірила, що це вже схватки, пили з чоловіком чай, дивились телевізор, жартували. В 2-ій годині ночі вирішила все ж подзвонити лікарю, бо мене насторожували ті кров'яні виділення та й схватки як не як повторювались (хоча цілком терпимі). Лікар сказав випити дві таблетки ношпи і валер'яни і подивитись чи попустить. За 2 години лікар передзвонив, змін ніяких (перейми продовжувались) і сказав збиратись до нього. Живемо ми в 5 хвилинах їзди до Мечнікова, то ж в 4:30 ми вже були там. Лікар мене оглянув, каже відкриття 4 пальці - оформляємось в родзал. Оскільки в мене вже було маловоддя і плоский міхур (який сам по собі вже не тріснув би), в 5:00 мені вкололи папаверин і прокололи води. Ось тут і почались справжні схватки, які наростали кожні пів години!!!!!! Я старалась правильно дихати, спочатку все перечікувала схватки стоячи біля вікна, потім почала ходити, сидіти на фітболі, спершись на шведську стінку. Оскільки відкриття вже було достатнє, а голівка дитини не просувалась низько так як треба було, то мені дали ще таблеточки "дезаміноокситоцин" під язик (5 таблеток по одній через кожні 20 хвилин). Тут схватки стали ще сильніші!!!! Якщо до годинки 9 я ще могла терпіти, то решту часу хотілось просто лізти на стіну! Тільки НЕ КРИЧАТИ!!!! Бо дитинці забракне кисню!!!! В 9:30 лікар сказав зайняти положення лежачи з підігнутою ногою, і так по пів години на кожному боці не рухаючись (бо в такому положенні дитина найкраще займе свою позицію). Ось тут почалась справжня ЖЕСТЬ!!!!!! Біль була шалена!!!! Одна схватка накатувала за іншою, проміжку між ними майже не було!!! І весь час було відчуття того що пре по чорній силі! З кожною схваткою я думала що от-от порвусь! Рівно за годину лікар обрадував, що зараз будемо народжувати і щоб я перетерпіла ще 2 схватки, що для мене вже тоді було просто нереально! Ще 2 схватки і почались потуги! За першу потугу я більше кричала ніж тужилась (бо ще незнала як то), а за другу з'явилась пів голівки, а за нею і решта мого малючка! Отож в 10:55 моє тепле сонечко лежало в мене на животику, таке чисте і рожевеньке)))) І зразу заплакав і він, і ми з татком! Плацента народилась сама десь за хвилину-дві після цього і чоловік обрізав пуповину! Хотіли взяти дитинку поважити, та я в емоціях не дала! Всі потрібні процедури з моїм синочком зробили десь через 1,5 години. Важив мій муркотик 3300 кг, 54 см в довжину. Оскільки для мене плід був завеликий і я б порвалась при потугах, мені зробили надріз. Загалом самі потуги в мене тривали хвилин 10 і якщо порівняти з переймами, то вони були в рази легші і менш болючі!!!! Тут головне слухати лікаря, щоб все пройшло швидко і без проблем для дитинки! Тож після пологів нас з нашим малючком лишили насолоджуватись один одним на 2 години! Хочу сказати, що чоловік був завжди поруч протягом всього пологового процесу (і схваток і потуг). І це надзвичайна підтримка і допомога - просто його присутність!!! І що б він там не бачив - це не було бридким для нього, а навпаки ще більш скріпило нашу сім'ю. Сьогодні 8-ий день після пологів і мій синочок міцно спить зараз в свому ліжечку! А я щиро всім бажаю легких пологів! Думайте про той момент коли будете тримати свого малюка на руках і про те, що для нього пологи це теж тяжка праця - він теж як і ви трудиться! Це додасть вам сили і терпіння!
     
    • Подобається Подобається x 10
  13. majmunka

    majmunka Active Member

    Не пройшло і 10 років з мого попереднього опису,як я знову тут:) По гарячих слідах вирішила написати враження від своїх других пологів. Дуже хотіла народжувати на Батальній,але навіть не зважаючи на офіційне відкриття президентом, вона так і не запрацювала:sad:Лікар, в якої народжувала вперше,порадила свого колегу з Мечнікова.
    Десь біля 10 вечора у мене відійшла слизова пробка, я позвонила своїй лікарці,але вона сказала лягати спати.О пів третьої ночі я проснулась від дивного відчуття-у мене відійшли води. Я вирішила не чекати(оскільки це вже другі пологи) і чоловік швиденько відвіз мене в роддом. Чергова лікарка мене оглянула,відкриття було лише 1 см..Відправили мене в родзал досипати(ага,вже це проходили...:),а чоловік поїхав додому. В 8 ранку перейм навіть не було чути:)Прийшла моя лікарка,і почали мене стимулювати.Перед тим ще мене почистили і малому голову поцарапали:sad: Я думала,що першого разу стимуляція була потрібна,бо на 8 місяці попала на підтримку і мене тоді "замурували".Але по ходу з моєю загнутою маткою,це моя "фішка". Пам"ятаючи не дуже приємні враженні від першої стимуляції, я чесно попередила акушерку,що буду вирубуватись. З чоловіком ми домовлялись,що його присутність необов"язкова, але коли мене почали стимулювати і він прийшов,моїй радості не було меж. І вже було все одно, шо там з мене тече і т.д.
    Минулого разу через 3 години після крапельниці мене почало тужити і я родила ,а цього разу все затягнулось. Потуги не з"являлись, а перейми затихали..Мені вже і матку вручну відкривали,але результату не було(як згадаю свої крики при цьому-бідний мій чоловік,якого попросили вийти в коридор...). В якийсь момент я зрозуміла,що щось не те,бо в родзал забігло купа лікарів.Я вже просилась на кесарський,але черговий лікар Федина,посадив мене по собачому,заставив "ойкати" і за 10 хв у мене почались такі потуги,шо мама дорога.(Перед родами я багато про нього читала,але у моєму випадку його методи мені допомогли). Сил правда не було завдяки стимуляції,але я змогла свою малечу виштовхнути з якогось разу,коли правильно все зробила. Малого відразу поклали на мене, і в цей момен я вже не відчувала,як народжувала плаценту і як мене шили.Порвалась по старих швах,такщо усі радості сімейного життя відчую ще нескоро.Відразу для "профілактики" мені прокапали антибіотик(оскільки минулого разу у мене вдома почалась інфекція..), відповідно зараз малий мучиться з животиком,незважачи на Біогаю,яку йому почали майже відразу давати. І хоча за статистикою,як правило, другі роди повинні бути швидші і легші,мій випадок-виняток:)
     
    Останнє редагування: 22 Травень 2018
    • Співчуваю Співчуваю x 7
    • Інформативно Інформативно x 1
    • Корисно Корисно x 1
    • Оптимістично Оптимістично x 1
  14. Sologyb

    Sologyb Member

    Поділюсь і я трохи):girl_smile::windie:

    Юра

    Хотіли, планували, робила кілька тестів. На початку березня зрозуміла, що вагітна. Все було чудово, але ж мені припекло помідори на зиму маринувати, тож на 24-25 тижні поїхала на Мечникова на курорт, до лікаря, в якого мала надію народжувати. Відкапалась, матка прийшла в норму, і взнаю, що на період пологів пологовий планово закривають. От тобі і перший нежданчик. Так як з інтернетом тоді ще не дуже дружила, 2011 рік, то не чула відгуків про лікарів, а за рекомендаціями чужих людей йти не хотіла(на Мечникова порадила кума, яка двох народжувала в цього лікаря).Вирішила, що поїду на швидкій, а там вже до кого попаду то й і буде.
    І так 38 тиждень, неділя, ми з чоловіком почали трохи дурачитись, побились подушками, полоскотались))) О 5 ранку починає тягнути живіт, так як вже стикалася з тонусом матки, то дуже біди собі з тим не робила,. Зранку пішла вирішувати питання в Соцзахист, потім з чоловіком ще покаталась, приїхала в обід додому і вирішила сходити в ЖК до свого лікаря. Зміни помінялись, її не застала, прийшла додому і побачила, що мажеться кров"ю, почала обдзвонювати знайомих і питати шо і до чого, бо ж перший раз. Ті мені сказали готуватись і чухати в роддом, бо відходить пробка і скоро народжу. Ну я прийняла душ, пішла вигуляла собачку і прийшла надумала поспати трохи. Одна зі знайомих встигла подзвонити до свого свекра, а це мій сусід, і він прибіг, викликав мені швидку і сказав негайно їхати(в них сумна історія, в якій дитинка залишилась з ДЦП). Ну ок. 19:30 приїхала швидкою на Джамбула. Це понеділок. Лікарі міняються, мене на огляд, оглянули і питають, будемо чекати і лягати в патологію чи одразу оформляємось в родзал. Кажу їм, а навіщо чекати всю ніч, якщо можна і в родзалі вже чекати, м"ячик і т.д. Значить родзал, приблизно 22:00. Прийшов лікар, який був на чергуванні, познайомились. Лисий Михайло Павлович. Одразу сподобався і якось почула себе в безпечних руках. До третьої години ночі гуляла по родзалу, до цього часу вже звільнився чоловік з роботи і з майбутнім кумом сиділи під пологовим, надзвонюючи ледь не щохвилини, що мене сильно дратувало. На роди не хотіла його. В третій вирішили пробивати води, так як вони не відійшли, і стимуляція. Трішки зусиль, надріз і вже о 4:50, вівторок,18 жовтня, мій синочок лежав на грудях))) народився на повних 38 тижнів
    3:600 і 56 см)))

    Олежик

    Планували другу дитинку, правда не так рано. Рівно чотири роки і 9 днів різниці між дітками. Вагітність проходила добре, були якісь перестороги з боку плаценти, але внормалізувалось, то ж відпархала вагітність як метелик. Рівно в сорок тижнів лікар, вже тепер зверталась до Лисого Михайла Павловича наперід з домовленістю, поклав мене в патологію, щоб була під наглядом. Понеділок, приїхала, оформилась і по обіді пішла гуляти містом, відкриття було вже на 2 пальці. Добре погуляла і вже вночі зрозуміла, що процес почався. Зранку зустріла лікаря і кажу пора))) Посміялись, що я вже все знаю, оглянув і пішли ми у родзал. 10:30 ранку прийшла туди. Через годину пробили води. бо в мене вони самі чомусь не відходили, і почались потуги. В якийсь момент розумію, що щось іде не так, прийшло ще троє лікарів. В малого почало пропадати серцебиття.Був обмотаний двічі пуповиною. При потугах трохи навіть надавлювали на живіт і витискали, + розріз. Боліло і правда дуууууже сильно. Але в один момент зібралась, коли почала усвідомлювати, що своєю панікою роблю погано і собі і малюкові, почала більше дослухатись до порад свого лікаря, і вже о 12:30 ми зустрілись з моїм щастячком))) 3.300кг і 53см
    Був синій як баклажан, лежав годину під киснем, але дякувати богові все добре)
    Були надрізи, шви, все зажило досить швидко
    Як потім я допиталась в акушерки, то мій мужичок під голівку собі ручку підклав, тому і проходив важче)
    Це було 27 жовтня 2015

    Ну і Остапчик

    В планах не було, ніби й застерігались, але видно десь таки схибили)
    Поїхали ми на море, відпочили, все чудово. А так як я ще годувала грудьми середнього і цикл тільки почав відновлюватись, то я й не дуже думала про те, що нема місячних. А от коли мене відвернуло від їжі, тоді вже аптека, тест, дві полоски.
    Я в паніці спочатку, бо як же справлюсь? Живемо окремо з чоловіком і дітками, працює тільки чоловік. Одним словом якось було сумбурно і не весело. Але я категорично проти аборту. Ця дитина ні чим не гірша від тих що народились. Хоча не всі мене підтримали, зі знайомих і друзів, говорили, що я якась дурна і т.д і т.п. Відшила, щоб не лізли куди не просять, або нехай привітають і порадіють, або не коментують взагалі.
    Встала на облік, лікарка теж здивувалась))) Не багато народжують більше двох дітей). Всі мені пророчили нарешті дівчинку, але я хотіла знову хлопчика, і знала, що на узі таки покажеться пацан))) В назначений термін, коли вже ніби -то повинно бути видно стать, дитинка розвернулась до нас спиною і не хотіла показувати хто ж в животику живе, взнали ми в 26 тижнів, що чекаємо на ще одного синочка)))
    На цей раз вагітність мені далась важко. в плані аналізів і здоров"я все було чудово. Але адсько боліла спина, задишка при ходінні, з важкістю робила роботу по дому, а ще ж двоє старших, яким то поїсти, то попити, то погратись. Останні два місяці думала скажусь. А ще один нюанс був в тому, що не пам"ятала останніх місячних точно, записали приблизно, і з даними УЗД була розбіжність 10 днів. Вираховували як могли. Коли прийшла знову ж таки до Михайла Павловича, (а він вже був попереджений набагато швидше, що робота чекає, бо вітала зі святами і обмовилась щоб чекав) то він відштовхуючись від УЗД нарахував на 12-16 лютого. Прийшла на огляд 14, подивився, відкриття 2 пальці, питає коли родити будемо?))) Я кажу, мені 16 треба дитину на прививку зводити, тож давайте з понеділка))) 16 число випадало на п"ятницю. Відпустив додому, бо просила як завгодно, але не можу малявок залишати надовго і лежати в патології. Живу близенько, то запевнила, що доберусь , в разі чого швидко. Сказав дзвонити якби почалось в будь-який час і тут же їхати в пологовий. Ну ок. Але ще домовились, що в неділю зранку маю випити касторки, і якщо вже організм готовий до пологів, то все має початись від її дії.
    В неділю п"ю касторку. Фєєєєє( Але зацікавлена вже чим пошвидше народити, бо більше не витримую( Випила, прочистила ШКТ і на тому крапка. Зконтактувалась з лікарем і сказала, що тишина, чекаємо далі.
    В понеділок зранку лікар написав у ФБ, щоб я знову випила ввечері касторку, але подвійну дозу. О БООООООГГГІІІ)))))))
    Випила....До ранку чистився мій шлунок))) На ранок у вівторок сповістила, що віз і нині там і сиджу я чекаю дальше)))
    І тут, коли я збиралася вкладати Олега на обідній сон, я почала відчувати, шо шото тут вже не альо і мабуть таки касторочка зробила своє діло))) Знову переписка з лікарем і поїхали ми всі дружно в пологовий. мого лікаря не було, він сказав іншому мене подивитись і в разі початку викликати вже його.
    Близько 14:00 виїхали з дому, доїхали до пологового і побачила, що гаманець то вдома. Вернулись додому) Десь о 14:30 мене оглянула лікар і відправила оформлятись у родзал. Викликали мого Михайла Павловича і пішли готуватись) В родзалі пограла ігри на телефоні, пострибала на м"ячику і десь о 16 год сказала синочку, щоб не затримувався і до 19:00 ми з ним повинні впоратись)))
    Лікар приходив, дивився, все було спокійно гладко, в 17:00 підключили крапельницю, пробили води і діло пішло швидше.
    Ще походила трохи і коли вже почала відчувати що от от почнуться потуги, то лягла. Кілька спроб і голівка вилізла, а дальше при черговій схватці малий застряг в плечах в проході. Лікарі перелякались, думали що я буду відключатись, але я доволі спокійно, без паніки слухала що говорять мені і з наступною потугою синочок народився))) і ми впорались з ним до 19:00!))) Народився 18:50, наскільки засікла я, але записали 19:00)
    Правда це його застрягання не пройшла безрезультатно, розриви, накладання швів, кровоточило щось всередині і не могли одразу знайти, але за 1.5 години все закінчилося і я вже відпочивала. 3.830кг і 54 см

    От так мої три красеня народились всі у вівторок, 18 жовтня 2011 року, 27 жовтня 2015 року і 20 лютого 2018 року)
    Я найщасливіша матуся, і нехай хто б що не говорив, що потрібно мамі дівчинку, що з синами мама залишиться на старості одна. Нехай мені буває важко і морально і фізично, але мої діти, моє все. І я буду прикладати максимум зусиль, щоб в старості вони мене не забули):d25:

    Дорогі синочки мої, рідні і красиві,
    Хочу я, щоб все життя були ви щасливі,
    І розумні, роботящі, ніжні і привітні,
    Терпеливі до людей і душею світлі!

    У навчанні і роботі все було, як треба,
    А в душі буяла цвітом доброта від неба,
    Хай Господь вас трьох боронить від біди і горя,
    А щасливих днів хай буде наче крапель в морі!
    :ThankYou:

    На аві мої синуліки)))
     
    Останнє редагування: 23 Червень 2018
    • Подобається Подобається x 11
    • Зе бест! Зе бест! x 5
    • мімімі мімімі x 2
    • Співчуваю Співчуваю x 1
  15. Akina

    Akina Така, як всі, - лиш крила з-за плечей :)

    Ми від вчорашнього вечора вже вдома :girl_dance: , пп і відгуки завалені питаннями "розкажи враження" :) тому по свіжій пам"яті пишу.
    Вагітність друга загалом проходила як і перша - практично без токсикозу і серйозних зауважень. Хоча ні, таки краще, бо цього разу я майже не знала що таке печія і гемоглобін, на диво, впевнено тримався вище 120. Важкувато було останні місяці через спеку і набряки, але дуууже тішили заняття для вагітних в басейні.
    Хоч пологи і другі, але я геть не знала, що чекати, бо першого разу мала стимуляцію "з нуля" (ламінарії, потім окситоцин). Тренувальних і якихось серйозних передвісників не було зовсім. Вечір неділі почався з того, що дитина товклася в животі просто немилосердно, вийшли малюсінькі шматочки корка В понеділок (якраз в ПДП) ще з ночі конкретно так почала нити спина і тягнути живіт, а ранок почався з регулярних кількасекундних перейм що 20 хв, до обіду інтервал зменшився до 15 хв а тривалість зросла - 5 сек. Я умудрилася ще трошки подрімати вдень. На вечір ітервал вже був 10 хв, а тривалість 15 сек. З"явилася нудота і о 18:00 ще добрячий шматок корка. А ще догнала мене "швидка Настя" .
    Поки почали вкладатися (було вже по 23 год) перейми припинилися геть зовсім, натомість почало крутити шлунок і дитина знову влаштувала якісь нереальні кульбіти. Вночі, дрімаючи одним оком і розмірковуючи чи то наїстися якого вугілля про всяк випадок і чого зникли зовсім перейми я крутилася з боку на бік.
    О 1:40 в животі щось тріснуло і я побігла в туалет, оразу вмостилася на унітаз тому геть не знаю що саме з мене витекло :girl_smile:але білизна була вся в слизі з прожилаками крові (як потім виявилося то таки витекли води). І в ту ж хвилину знову відновилися перйми з регулярністю 4-5 хв тривалістю по 20-25 сек. Спати назад я вже не стала лягати, трохи потинялася квартирою, роздумуючи що то робити далі, дістала приготовані сумки, похникала сама собі що не дотягнула до ранку тому доведеться їхати в ПБ без чоловіка (бо не буде з ким лишити вдома Влада :sad: ). Ще за півгодини вирішую таки дзвонити в швидку, хоч перейми і досі дуже тепимі. Швидка трохи розгублена бо я не скзала куди ж мене везти :girl_haha:на моє прохання телефонують на Батальну, там їм відмовляють, тому їдемо на Мечнікова.
    Приблизно 2:40 - оформляюся в ПБ, приходить лікар, на бейджику читаю "Никитюк Олександр Володимирович" (то мені ні про що не говорить :girl_crazy:), оглядає, повідомляє що відкриття 2 пальці, питає в кого збираюся народжувати. Кажу "виходить що у Вас", він сприймає то досить спокійно і загалом виглядає цілком добродушним (я читала що не всі лікарі люблять пацієнтів "з вулиці"), перший "плюсик" в історії моїх пологів.
    О 3:00 я вже в родзалі на 4 поверсі. Акушерка "розводить" мене на той їхній пологовий набір за 700грн. Я неактивно пробую відбрикуватися і кажу що відкуплю те, що знадобиться вже по факту, але так як то була ніч, я трохи втомлена і чоловіка поряд не було щоб самому в аптеку збігати, набір таки приносять. Я в голові ставлю перший "мінус" в ідеальному плані пологів :girl_crazy:
    Акушерка не дуже мене напрягала, загалом з"являлася десь що 30-40 хв і робила ктг. Першу годину я собі валанцалася по пологовій залі, думала що приїхала зарано, час від часу бігала в туалет. Досить болючі перейми почалися вже о 4:00, а ближче до 5 год стартувала "жесть" :girl_smile:Цікаво, що проміжок аж до фіналу залишався близько 4 хв, але тривалість перейми вже була 60-70 сек.
    Прийшов лікар, я почала трохи нити :girl_blush2:тому майже перед самими потугами мені всадили ношпу (я щось не дуже зорієнтувалася...) і майже тоді ж таки підключили окситоцин під лозунгом "то на 3 період пологів", я до того часу вже лише в"яло віднєкувалася що то ж іще тільки другий (отут трохи не вистачало мені супроводжуючого в пологах :sad: ). Лікаря покликали уже перед самими потугами. Доречі, цього разу я таки відчула що таке потуги, бо минулих пологів тужилася на переймі. Знову ж з мінусів - дуже хотілося мені тужитися навкарачки (більшість перейм якраз перечікувала в такій позі, було значно легше). Але лікар категорично повідомив, що тужитися буду на спині. Правда мотивував тим, що він руками притримує "капюшон" на шийці і в іншій позі йому буде не зручно. В перших пологах мені практично всі маніпуляції з промежиною на потугах робила лише акушерка, цього разу навпаки - практично самостійно лікар. Можливо, то і допомогло, бо шов на шийці (що лишився з минулого разу) цього разу витримав. Загалом лікар був досить добродушний, ненав"язливо іноді жартував, коментував процес і, що мене якось так приємно вразило, коли я протестувала що мені так не зручно і відмовлялася ставити ноги на ті підставки по боках запропонував впертися ногами йому в плечі.
    Потуги тривали десь півгодини, за той час зібралися дитячий лікар і решта компанії, ходили біля мене колами, бурчали трохи що я погано тужуся, і "другий раз народжуєш, а таке наче перший" і "що то за потуги такі дивні, так рідко що 4 хв". Я чомусь самовпевнено вважала що вже ж усе знаю, не перший же раз, тому відчуття "все, я відмовляюся народжувати, тужитися не буду, верніть все назад я піду додому" було трохи несподіваним :girl_haha:Цікаво, що цього разу якось так вийшло що за одну (далеко не першу потугу :) ) вийшло пів голови, а вже за наступну вся решта частина разом з дитиною. Я почала протестувати щоб не перерізали пуповину одразу, на що лікар мені спокійно заявив: "не переживай, так зараз ніхто не робить, ми чекаємо", десь за 2 хв запропонували мені пощупати що вже відпульсувала, я сказала "я вам вірю, відрізайте". Так як то була 6:15 ранку і я щось тааак страшенно втомилася, що навіть не помітила як дитину від мене таки забрали на 10 хв поки народжувалася плацента і лікар робив огляд.
    Донечку (4100, 56 см) поважили але не обтирали і не вдягали, повернули мені на живіт. Лікар зробив один невеликий шов, дозволив одразу після пологів сідати і нас лишили на 2 год відпочивати. Я так відпочивала, що лише десь за хвилин 30 згадала що то ж можна пробувати дитину прикладати до грудей :girl_haha:

    Лікар Никитюк досить приємний дядько, якийсь такий людяний але без зайвих дурних жартів, спокійно все пояснював і відповідав на запитання. Не знаю чи то більше заслуга не стимульованих пологів, чи голова в дитини таки трохи менша, чи маніпуляції з шийкою у виконанні лікаря теж допомогли, але цього разу є лише один розривчик який усунули за 2 хв (а минулого разу мені штопали і шийку, і промежину, і все що хочеш і тривала та екзекуція більш як 30 хв. Акушерка (я не запам"ятала її ім"я) мені не дуже сподобалася (ще й так жахливо поставила мені "метелика" у вену, що рука болить вже 4 день :sad: ) , добре що бачила я її мало. А вже наприкінці, коли я лежала в пологовому залі і думала чи заслужила вона на 100-200 грн чайових, вона абсолютно без попередження застромила мені катетер в сечовий :girl_devil: На моє резонне запитання "що за фігня?" безапеляційно заявила, що то так треба щоб я попісяла, незважаючи на те, що я цілком спроможна була то зробити сама (що й довела вставши через 1 годину після прибуття в палату і самостійно справившися зі всіма туалетними справами). Ну ясно, що акушерка лишилася навіть без мінімальної "премії":girl_crazy:
    Неприємно здивувало на Мечнікова саме оте безкінечне "50 грн за узд, 100 грн на відділення, 50 грн за аналіз..." Я й так через раз "морозилася" від того клянчіння, добре, що на ставлення персоналу то в принципі не сильно впливало і відвертого хамства таки не було.
    Налаштована я була оптимістично але не ідеалістично :) Дуже уповала на сили власного організму, везіння і підтримку вищих сил. Від пологів я не чекала багато і не будувала планів, тому загальне враження у мене на тверду 4. Пологи таки почалися самі на 40т+1д, геть грубого насилля над собою я не відчувала, окситоцин був але вже в кінці (в підсумку викапала його в мене всього десь 1/3 пляшки, потім забрали). Самопочуття тепер в рази краще ніж було 5 років тому, майже одразу після пологів могла сидіти, пересуватися, ходити в туалет і т.д. :girl_smile:Дочка теж наразі поводиться трохи спокійніше і жовтяницю має меншу ніж новонароджений син у свій час (я дуже багато "побічок" у нього списувала саме на подвійну дозу окситоцину в перших пологах), як буде далі - побачимо :)
    Не впевнена, що про все згадала (бо й так писалося в 3 підходи поміж смоктанням чергового вічноголодного дитяти :girl_haha:) може, до вечора ще додумаю-допишу :connie_pull-pigtail
     
    Останнє редагування: 29 Червень 2018
    • Подобається Подобається x 45
    • мімімі мімімі x 15
    • Зе бест! Зе бест! x 6
  16. Thebestnata

    Thebestnata Well-Known Member

    В ті рідкісні моменти, коли донечка спить і нема інших справ постараюся згадати і описати свої пологи.)
    Отже, 9 липня я мала лягати в патологію, тому сумки всі вже були спаковані. Десь в 4 ранку я проснулася, пішла в туалет і почала відчувати ще відносно легкі перейми. Почала засікати час, то були десь кожні 5-6 хвилин з тривалістю 20-30 секунд. Але ще були терпимі,то ніде спішила. Хоч спати вже не могла. Десь в 7 ранку подумала , що треба таки шось робити. Пішла в душ і побачила кров'яні виділення. Після душу на деякий час перейми трохи стихли, я ще випила чай з хлібцями, і потім все відновилося. Подзвонила до Рібун, сказала їй ситуацію, вона відповіла, що на роботі, якраз на родах, то можу приїжджати в будь-який час. Розбудила чоловіка, але ми ще трохи почекали і десь в 9 годині викликали швидку.Хвилин за 40 швидка приїхала і ми поїхали в пологовий. Я себе ще нормально почувала, навіть ті жахливі дороги перенесла добре. В приймальному відділенні мене почали оформляти, спитали хто мій лікар. Я хотіла подзвонити Рібун, сказати, що ми вже на місці, але тітонька, що оформляла мене відмовила, сказала навіщо Рібун турбувати. Прийшов якийсь лікар, помацав мій живіт і все, огляду не проводив. Це трохи здивувало, що так не перевіряють навіть відкриття шийки. Сказали передітися, запитали чи я хочу клізму. Я відмовилася, то мене повели в родзал. Чоловіка одягнули в халат одноразовий, довгі бахіли і шапочку. Мені тоді ще смішно було, жартували, фотографувала чоловіка в тому одязі.
    В родзалі прийшла акушерка і санітарка, взяли з нас гроші за набір ліків.
    Через деякий час забігає Рібун з криками, що я тут роблю. І чому я їй не сказала, що я вже тут. Я відповіла, що в приймальній наполягали не дзвонити. Ну Рібун оглянула, сказала, що відкриття всього 2 пальці, головка ще не пішла в таз, і взагалі не знає, що зі мною робити, що відправить звідси в патологію, і я сама винна в тому, що я тут, що куплений набір, почалася писати історія, а пологи ще не починаються. На той час перейми, як назло припинилися. Дала вона 2 години часу (до пів 1), може шось зміниться. Тільки вона вийшла перейми відновилися. Але стали вже сильніші. Я трохи ходила,скакала на фітболі. Через годину лікарка зайшла ,і відмітила, що головка таки вже нижче.
    Після того перейми стали ще частіші, і десь якраз пів першої Рібун таки застала час схватки. Сказала, що добре, що є, і проколола мені води!!!
    Води почали відходити зелені. То поставили мені крапельницю, як сказали з глюкозою, вітамінками для дитини і фізрозчином. І підключили КТГ. Тут вже почалося по-справжньому боляче. Кожні 2 хвилини і по 40-50 секунд. Треба було весь час лежати, бо крапельниця, апарат серцебиття. Я пробувала дихати, чоловік дихав зі мною. Через деякий час дозволили мені трохи походити, посидіти на унітазі. Води далі текли зелені. В третій годині Рібун покликала ще трьох лікарів, типу консиліум, чи пускати мене далі в пологи, чи таки на операцію.В той момент я вже мучилася сильно, довго, і думала, як так можна (що після того всього ще й кесеревий). Ну лікарі прийшли, глянули води, але так як серцебиття жодного разу не страждало дали добро. Сказала Ріун, що десь за 3 години справимося. Але постійно лежати (бо ходила тільки трошки) було надзвичайно важко. Хоч була така вимучена, що коли відпускала перейма, то я майже засинала на ту хвилину.
    Ще десь через годину Рібун сказала, що є повне відкриття, тому треба таблетку окситоцину! Чоловік сказав, що ми взагалі-то проти таких ліків. Вона засміялася і сказала, а що ви думаєте є в крапельниці?!! В нас був шок. Рібун почала казати, що добре, що так все є, бо до завтра дитинка могла б задихнутися в тих водах, що вона теж хоче, щоб я народила. І що можливо, ми будемо мати на на неї жаль, що вона зразу не сказала, що вже була стимуляціія, але інакше не можна було. Акушерка шось там почала дзямати, що ми сильно мудрі, поначитувалися.
    Ну через деякий час почалися перейми, які віддавали в спину, чоловік робив масаж, я вже перестала правильно дихати (чоловік ще дихав, а я вже просто "укала" і "окала", хоч не сильно, бо трохи стидно було, і знала що не можна). Мені дали таки під язик таблетку, дозволили ще походити, постояти, посидіти на унітазі. То вже було нестерпно. Здавалося, що я прям так стоячи народжу)
    Взяли мене знов на кушетку. Сказали, що вже скоро, зробили розріз (я відчула таки як різали). Місце лікаря зайняла акушерка. І прийшов час тужитися. Тут вже можливо менше боліло, але відчувала більшу відповідальність, бо зараз відповідаю саме за народження дитинки. Було страшно, що не получиться. Десь за 4 потуги приблизно ( ну по три заходи за раз) доця народилася. Її витягнули, поклали мені на животик. Але майже зразу забрали, бо вона була синя, а головка аж зелена через ті води:sad:. Я ще спитала чого вона не плаче, але майже зразу там в них на столі заплакала.
    За хвилин 5 вийшла плацента, потім мене почали шити. Теж майже той кожен шов відчувала. Ще й не знала, що там з моєю дитинкою.
    Сказали, що заберуть її на півтори години десь, щоб все перевірити ,провести аналізи, чи все добре. Я майже плакала, але дитяча лікар сказала, що якщо того не зробити, то взагалі можуть забрати її на 2 тижні в реанімацію. Тому вділи, замотали, мені піднесли показали і понесли десь. Тут я вже справді розплакалася.
    Чоловік пішов з ними. Він вже міг її бачити, цьомати, а я просто лежала далі під крапельницею.
    Потім її нарешті принесли, приклали до циці, і вона зразу почала їсти.)
    Але в малюсіньку ручку поставили катетер, і потім 3 дні кололи антибіотик:sad:
    Спочатку аналізи були погані, високі лейкоцити.
    Але добре, що донечка була зі мною.
    Перед випискою всі аналізи прийшли в норму.
    Такі неоднозначні в мене враження від пологів. Я думала все буде природньо, без стимуляції, без розрізів і ліків для дитинки. А тут все без попередження практично.
    Не знаю, чи то правда, що від зелених вод могла б не дожити дитинка до наступного дня. Може лікарі робили все правильно, але те, що з нами ніхто не рахувався і думки не слухав - то факт.
    Ну додам трохи веселого на завершення. Після родзалу мене повезли в палату зі всіма речами, а чоловіка відправили додому. А перед тим ще в родзалі йому було душно, і він зняв футболку і просто на тіло надів той халат. А тут вже попрощалися, він спустився вниз, і побачив, що немає, що вдягнути:) Просив санітарку принести шось. Я передала, а санітарка потім ходила і питала, котрий то мужик одяг просив:)
     
    • Подобається Подобається x 26
    • Інформативно Інформативно x 1
  17. phobika

    phobika Well-Known Member

    Більше, чим через рік після пологів мені захотілося написати про пологи. Надихнула мене розповідь @Thebestnata. Лікарка, яку я обрала свого часу для пологів, як і лікарка форумлянки теж числиться в рядах тих, хто +/- за "природність". Природність в лапках, бо не все так райдужно, як виглядає на перший погляд.

    Також в розповіді є частина про час в ПБ після пологів, бо вважаю, що робота неонатолога на цьому етапі є важливішою, чим візити лікаря, який приймав пологи.
    За рік свої перші пологи ятрохи переосмислила і дуже хочу поділитися, обговорення у відповідній темі вітаються.


    Отож: Медінститут, 03.05.2017, лікар Лехновська Т.А.

    Моя ПДП була на 23 квітня, по УЗД - 28. Я відчувала, що народжу пізніше, тому при знайомстві з лікарем говорила, що не хочу передчасної стимуляції. Основним пунктом на так званому знайомстві було: я вам довіряю як професіоналу, я бажаю уникнути лишніх процедур, але якщо потреба в них буде, то хочу чесності та відкритості, інформування про ваші дії.

    Взагалі я не хотіла домовлятися з лікарем, але чоловік наполіг. Насправді добре, що в мене були контакти лікаря, бо 18 квітня ввечері в мене з'явилися кров'янисті виділення і я мала до кого звернутися. Тож за порадою Лехновської я поїхала на огляд до чергового. Там мені зробили УЗД і дуже боляче оглянули, визначили, що відслойки плаценти нема, тому вкололи кровоспинні і залишили "спостерігати" . В мене склалось враження, що якби домовленого лікаря у мене не було, то черговий би швиденько мене “розродив”, у всякому випадку він на це натякав, тим більше я приїхала на початку його зміни. Хоча в принципі він був досить уважний і навіть поставив на місце уздиста, коли той щось до мене буркав

    Вранці прийшла вже моя лікарка, подивилась і сказала, що через 2-3 дні я зустрінусь з малюком. Не знаю як вона це визначила, але в патології я провела ще 14 днів:girl_haha:. Вранці слухали на обході серцебиття, потім я на цілий день собі йшла додому, чи гуляти, чи ще де мені треба було, поверталась на вечірній обхід і спала в лікарні. Шкодую, що не написала відмову від госпіталізації, бо там зі мною не робили абсолютно нічого, а от морально це вплинуло дуже негативно. На кілька КТГ і 1 УЗД я могла спокійно прийти в зазначений час.

    Перед першотравневими вихідними лікарка сказала, що доведеться стимулювати, якщо до кінця вихідних я не народжу. Це був початок 41 тижня. Ще порадила попити касторку, я помахала головою, але не пила. Отож 2 число, останній вихідний, особливих відчуттів нема, крім втоми і припаскудного настрою, бо розумію, що завтра можуть стимулювати, ще й професорський обхід вранці буде і мною можуть зацікавитись, і сусідку по палаті з таким ж терміном, як у мене, в той день стимулювали-стимулювали і врешті прокесарили. Поревіла я ввечері в лікарні і лягла спати, проспала спокійно всю ніч, хоч в попередні ночі в мене бували тренувальні по кілька години. Вранці прийшла лікарка і вирішила мене оглянути. При огляді заокруглила очі, спитала як я почуваюсь і сказала: "Ти в пологах. 5 см відкриття. Йди на клізму і в родзал." Хоча я клізми раніше не хотіла, але в той момент я навіть не рипнула і зробила, як сказали. Далося в знаки те примусове “ув’язнення” - так влилась в ту систему, що ти ніхто у пологовому, що протестувати навіть не хотілось.
    В 9 годині я потрапила в родзал і стала до себе прислухатись - перейми були що 4 хв, але не болючі. Через годину приїхав чоловік, перерви між переймами ставали коротші і біль наростав. Лікарка заходила час від часу, підказувала, як себе поводити, чого чекати, слухала серцебиття дитини. Ще вона показала чоловіку, як тримати мене на переймах - так я і провисіла на ньому майже весь час.
    Зазначу, я поводилась під час перейм дуже стримано, просто передихувала їх і не видавала жодного звуку, просто показувала на початку чоловіку, що ось, почалось, говорити не можу, притримай мене. Він навіть в якийсь момент вловив інтервали і вгадував, коли почнеться наступна перейма, починав мене тримати якраз в потрібний момент. Це дуже мило, приємно згадувати його підтримку. Відчувалося, що ми народжували разом.

    Поведінка лікаря на цьому етапі мені сподобалась дуже. Дальше вже трохи інші враження.

    Чоловіка послали по ліки, написані на папірчику. Хоча все, що треба ми наче мали з собою. Я тупо включала енергозберігаючий режим між переймами і якось виявляти цікавість, що там написано, не мала сили. Води мені пробили на повному відкритті і навіщось вкололи Ергометрин, його і купував чоловік. Я спокійно запитала в акушерки, що мені вкололи і навіщо вже після ін'єкції. Хоча я знала, що таке Ергометрин і чула перед ін’єкцією, що це він. Хай постфактум, але я хотіла знати, для чого він. Припускала, що може він дійсно був необхідним, але акушерка збрехала. Вона зам'ялась на кілька секунд і сказала: “Нуу, це таке легке знеболююче”. Досі неприємно, що в родзалі тебе мають за олуха : виглядає, що лікар спеціально сказав купити препарат з менш промовистою назвою, чим Окситоцин, ще й в такий момент, коли пацієнт зосереджений на іншому; а акушер не здатен відповідати за свої дії, навіть якщо його просять просто прокоментувати, що він зробив. Ну і ніякого знеболюючого я не просила, навіть якби це було воно.
    Під час потуг також мені поставили крапельницю з Окситоцином. Я була згодна з активним веденням третього періоду пологів, бо боялась кровотечі. Це було обговорено до пологів. Але чому під час потуг, а не після?

    Вся ясність думок, яка зберігалась під час перейм, зникла з першими потугами. Перші потуги були у вертикальному положенні, висячи на руках в чоловіка. Але в мене почалась паніка, я говорила, що не можу, нічого не чула і не розуміла, от зовсім. Як тільки лікарка це побачила, мене відразу поклали. Думаю, це було правильно. Так я дійсно трохи прийшла в себе. Я так собі тепер думаю, що паніка була від того, що в родзалі абсолютно незручне підлогове покриття для пологів на ньому (навприсядки чи стояче), я як бачила ту голу холодну бетонну підлогу, то думала тільки як би не стати на неї колінами, хоча реально хотілося:girl_crazy: Тому питання положення в потугах скоріше до умов взагалі, чим до лікаря. Хоча хтозна.

    Тужитись я не хотіла. Були ті славнозвісні відчуття “какати”, але відчуття “хочу потиснутись всім тілом” не було. Я чомусь уявляла, що воно буде неодмінно і я зможу тут діяти без підказок. Я далі передихувала. Можливо ще був не час. Лікарка і акушерка дуже настирливо просили тужитись, а я пояснювала, що не можу) Просила підняти спинку крісла, хоча чесно не дуже відчуваю потребу, скорше пам’ятала з розповідей, що так краще. Лікарка сказала добре, але ніяку спинку не піднімала, поставила руку на живіт і пояснювала, куди прикладати силу. Я дуже боялась, щоб вона не тиснула на живіт, цей страх заставив тужитись по команді. Ще більше заставив, коли я зрозуміла, що хочуть зробити епізіотомію. Її таки зробили. Раніше я думала, що виправдано, бо намацала після пологів розтяжки в сторону ануса. Це наче показ. Але тепер згадую, що між собою лікарка і акушерка радились і говорили не про це, а про падіння серцебиття в дитини. Тому не знаю чи дійсно треба було, ще й після епізодів з відвертою брехнею вже не знаєш чи можна довіряти.
    Дитина народилась в 13:30, зразу поклали на живіт. Пуповину перерізали не відразу, але докінця вона не відпульсувала, мені здається. Десь через 15 хв дитину швидко оглянули, зважили-поміряли і віддали мені, приклали до грудей. Якусь хвилинку-дві тривали ті процедури. Хоча обіцяли безперервний тепловий ланцюжок. На час мого огляду та зашивання не забирали дитину. Під час тих процедур акушерка відпускала якісь масні жарти, мені це не сподобалось. Але енергозберігаючий режим підкріплений цікавістю до малюка дозволяв мені лише їх ігнорувати.

    Неонатолог теж щось там петросянила на рахунок моїх сосків, інакше я її недолугі репліки назвати не можу: “Чого такі соски плоскі? Не міг чоловік попрацювати? Як ти тепер ними годуватимеш? Але груди ніби молочні .”. Не знаю, як і чим мав працювати чоловік, але відгонило це розмовами базарної баби. Взагалі роботу неонатолога (не знаю прізвища, звати Лариса Михайлівна) і команди дитячих медсестер я оцінюю різко негативно. Дитячі медсестри, в основному такі жінки старої закалки, приходили в палату і кудахтали, що в нас нема молока, тому діти плачуть і треба дати суміш, а як не дамо, то в дітей підніметься температура. А ще чомусь всі акушерки дуже хотіли натиснути на сосок, щоб подивитися чи є молозиво.
    На другий день після пологів неонатолог приволокла вагу, поважила дитину і сказала догодувати, бо втратив 300 г . Я з нею посварилась, але зерно сумнівів вже було засіяне і коли ввечері дитина дуже розплакалась, то я таки дала суміш. Потім сама плакала півночі.
    Вранці прийшла неонатолог, спочатку похвалила за суміш, потім розрипілась на те, що я відмовлялась давати суміш повторно... Медсестра, яка була при тому зайшла до мене через деякий час і запевнила, що в мене все буде добре, що я буду годувати грудьми, дала гарні поради , сказала що сама була в такій ж ситуації, але встояла і довго годувала свою дитину. Я дуже рада, що вона мені зустрілась в той день. Це була єдина дитяча медсестра, яка не говорила всім про суміші. Але і керівництву не сміла перечити.
    А які поради були щодо харчування мам! В кожної баби своя версія: яблука можна, але тільки зелені, інша - але тільки печені, хліб не їж, інша - хліба треба багато, йогурт пити не можна, інша - йогурт тільки зі злаками, буряк їсти не можна, інша - хай тобі принесуть борщ. І так далі. Кожна крапочка на тілі дитини була пов'язана з харчуванням мами. На мою відмову пити пробіотики, які начебто мали позитивно вплинути на кишечник дитини я почула від неонатолога таке: "А ти шо на Паску нічого такого не їла? Паску, шинку? То ж тепер то всьо дитині через молоко перейде!"





    Для себе я зробила такі висновки:

    • В мене склалось враження, що роль лікаря у неускладнених пологах - домовитись з розумом жінки народити дитину. Смішно звучить трохи, але в моєму випадку так було. В момент потуг я думала: “Ну все, приплили, дальше я не можу і не хочу нічого робити”. Для мене це стало сюрпризом, я думала, що триматиму себе в руках протягом всього часу. Ще дехто каже, що акушерка робить більше за лікаря. Я так не вважаю. Для мене в тому процесі жінка - це замовник (переконайте мене народити), лікар - менеджер (переконує і керує технічними моментами), акушерка - виконавець (технічних завдань лікаря). Я би не змогла виконувати ті 3 ролі одночасно, тому домашні пологи не для мене.

    • лікарі в пологах поводяться +/- однаково, судячи з відгуків, якщо вибирати, то когось приємного в спілкуванні. Тут мені Лехновська підійшла, хоча ті моменти з недоговорюванням мені не сподобались. Чи вдруге би вибрала її - не знаю.

    • на перші пологи треба вибирати скоріше не лікаря, а пологовий з адекватною командою неонатологів і дитячих медсестер. Тепер я би впевнено послала кого треба і куди треба, а тоді дуже потребувала підтримки;

    • не варто лягати в патологію без серйозних показань.
     
    Останнє редагування: 21 Липень 2018
    • Подобається Подобається x 20
    • Погоджуюся Погоджуюся x 8
    • Інформативно Інформативно x 3
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  18. Zaychenya

    Zaychenya Пухнастик-гризун

    почитала Вас, вирішила ще своїх дописати ))

    травень 28, 2011р. Гануся.
    Дуже впрошувала донечку, щоб "посиділа" 38 тижні. Отже: п'ятниця, повні 38 тижнів. З самого ранку мене потягнуло спекти цвібак . І тут я зрозуміла, що зі мною щось не те ))). В обід, під час походу в туалет побачила коричнуваті виділення. Відразу подзвонила до коліжанки з питаннями: що таке твориться? Відповідь була звична: "Готуйся". Я собі до голови того сильно не брала. Ще довго тлумилася з порядками і всяким по хаті.
    Лягла спати. Десь о пів на 3-тю відчула біль в животі. Подумала що крізь сон здалося. Через 15 хв повторилося. Відкрила очі, взяла листочок, почала записувати. За пів години інтервал з 15хв скоротився до 7ми. Прийшлося встати, розбудити чоловіка, поголити ноги ! Ну а як же ж їхати в пологовий? )) Та ще й до мужчини родити? Нігті на ногах намалювала. Ще доскладала сумки в пологовий. Виїхали в 4й ранку. Подзвонила до Солощенка. Сказав в оглядову, і щоб його за годинку викликали. (Ну от як вони визначають час - сіє мені невідомо). По дорозі наверещала чоловіку щоб віз мене "під цеглу" під кардіологію, бо по Мєчнікова вроджу передчасно ))
    Зробили мені промивання тельбушків. Я ще довго бурчала за ту неробочу клізму, в якої все відвалюється. Відправили в родову палату.
    Тут почалося цікаве. Я захотіла спати! От в тих інтервалах по 6-5 хв я умудрилася виспатися. Нічка коротка )). Прийшла акушерка в 7й ранку, і видала: "досить спати, рухайся трошки". М"ячик мені був ніяк. На переймах тертя спини чоловіком доводило до сказу. Спиралася на стіл і передихувала. Заходить акушерка і видає: "передихувати потрібно не нагинаючись вниз, а випинаючи живіт". На що благополучно (на тій же ж переймі) була післана в болото.
    з 8ї ранку приїхав Володимир Іванович. Забігав що 5-10 хвилин. Йому пожалілись (з болота), та він мене спитав, чи як всі підуть туди, хто йому допоможе пологи приймати? :girl_crazy:
    через 40хв мені стало добре. Перейми що 3 хв. Затяжні. Сказав ходити довкола крісла 10 кіл. Кола - перейма. Прошуся народжувати, бо щось "хрупнуло". Каже, як хрупнуло - вилізай". Ага, вилізла через 2 перейми ))))

    Народжувати було цікаво: Слухала тільки чоловіка, який був перекладачем і передавачем інформації мені.
    Єдине що я запам'ятала, що Солощенко постійно його відганяв. Казав що його місце біля моєї голови а не межи ногами. Проте це не дуже допомогло :connie_pull-pigtail.
    Підключили КТГ. Народжую. 1га потуга. 2га. Тут всі почали переглядатися, повертаю голову вправо - серцебиття 100. Я з переляку втрачаю перейми. долоня лікаря на животі. пів голівки назовні. Зібралася силами. чую - перейма. Я без лікаря починаю сама тужитися. Доця народжується 3800, 53см - але результат - шов. 9:20 ранку. За вікном цвіте акація. Світить сонце. Доця солодко "нявкає" на мені під мої слова "хочу ще (в значенні діток). Плацента вийшла, але таки прикріпилася... дочищають. Кров лиє як з відра. Пропонують вколоти щось - я кажу що не дам. Зашивають без обезболюючого. І пискнути неможу, бо мала ж на мені . За годинку мала солодко цмокає цицю. Ніяких таблеток, уколів, крапельниць.
    2,5 дні не могла встати з ліжка - втрачала свідомість. . Ніхто, як не дивно, не вимагав і не заглядав в гаманець. Виписали на 4й день.
    Пологи були відносно не важкі, але відновлення було дуже довге. Довго не могла сидіти (тижні 3), ходити - максимум 5 хвилин.
     
    Останнє редагування: 26 Липень 2018
    • Подобається Подобається x 12
    • Зе бест! Зе бест! x 3
    • мімімі мімімі x 1
  19. Zaychenya

    Zaychenya Пухнастик-гризун

    жовтень 4, 2015р. Назарко.
    З самого початку давав мені хлопець "жизні". . Токсикоз такий, що поворухнутися не могла, тлумлення в животі скручувало мене в "дудочку". 40 тиждень. Кочуся до Солощенка. Каже що нема мені чого займати "койкомісце". Щоб йшла гуляти. 3го жовтня почало вдосвіта маститися. Ну я така вся хеппі (другі ж пологи переважно легші і стрімкіші). Ага, не з моїм то щастям. Перейми почалися в 10й ранку. з інтервалом 20 хв. На цей раз сумки напоготові (як не як 40т і скількись там днів). Приїжджаю в Медінститут. Глянув на мене і знову післав гуляти.
    І знову почалося. Власне от сьогодні мені потрібно було купити килимки в кімнату, бо "вінтер із камінг", а від ламінату буде тягнути холодом. Облазили 2 епіцентри. Спиралася на переймах де вдавалося. Але налаштувалася що буду родити і все.
    Годинка 4та мене почало боліти вже досить потужно. Поїхали знову в пологовий. в Володимира Івановича піднявся тиск і його вже не було. Пішла до чергової. Наталія Вікторівна Дружиненко. Як виявилося, вона мене чекала.
    Цікава жіночка, приємна, таке через хіхі-хаха, а враження складається, що тримає тебе за причинне місце і ти не можеш зробити кроку ні вліво ні вправо.
    Положила мене в палату. Перейми потужні, а відкритя 2. Скорочується інтервал між переймами, сама більше хвилини - а відкриття не йде. Акушерка Галина весь час сиділа біля мене. Мила жінка. Сталася мене заговорити коли мене від болі розривало. 11та вечора. перейми що 2 хв, довгі - а відкриття нема. На ногах стояти не можу. Фітбол, стінка, масаж спини - все "туди ж", що й на попередніх пологах.
    Вкололи но-шпу (чоловік за усім слідкував ) для зняття спазму шийки. нічого не помінялося. За 3м уколом пішло відкриття. Залізла на крісло в 12й, малого народила в 1й. Але що я мала за ту годину, згадувати страшно. малий мені порвав старий шов, новий розрив. Лікарка мені каже: "дитино, ти як хочеш, але я тебе надрізаю, бо ти тріщиш кругом!". Вибору не було.

    Народився малий 4050, 53 см. Відразу мені його на груди. Але він не "нявкав", він горлопанив! . Шила мене лікарка з акушеркою більше пів години. Казали, що зібрати докупи того всього не можуть. Боліло неймовірно, при тому що мені лідокаїном, здається, запшикували. то мене поки шили - п'явчик радісно висів на мені і голосно чмакав.

    Приходив на наступний день Солощенко, блідий як стіна (його тоді швидка забирала, як виявилося). Сказав що я молодець, потішився козаком. Запитав мого чоловіка "а де блокнотик"?:girl_crazy:На попередніх пологах мій все писав в блокнотик. Навіть яку водичку мені купляти :connie_pull-pigtail.
    Зате після малого я встала на ноги того ж ранку. сама в туалет ходила. Навіть легко сідати могла на бочок.
    Виписали нас через 2,5 дні. Правильно, нічого койкомісця займати :girl_haha: якщо обидвоє в порядку.

    Знову ж: ніхто не ліз з тим щоб "давай скоренько вродимо". Не бігали прибиральниці і не терли біля ліжка по пів години швабрами щоб хтось щось дав. Дитячим взагалі не було що до роботи, бо ми з чоловіком самі вже знали що до чого.

    Обидва рази - лише ГВ. Ніхто не ліз з пляшечками. правда, коли мої "мальопки" вже пів дня волали - тоді запропонували мені що можна трошки підгодувати. Правда потім неонатологи приходили, і питали (перевіряли) молозиво(молочко) в грудях, стан дитини. Малому я лише раз давала суміш, малій - два.

    Дякую Богу, що маю свої малят, і тим лікарям, які допомогли їм народитися.

     
    Останнє редагування: 26 Липень 2018
    • Подобається Подобається x 19
    • Зе бест! Зе бест! x 2
    • Інформативно Інформативно x 1
  20. rununkulos

    rununkulos Well-Known Member

    Розповідь про зустріч з другою донечкою. Довго мені не писалося. А тепер за 2,5міс. емоції вщухли і помалу забувається. Ото ж:
    ~Вагітність:
    Взагальному, протікала ідеально. Єдине, що не давало мені повністю насолоджуватися цим прекрасним станом, це з 8т. нудота, токсикоз. На зміну йому прийшов тонус 15т. Ну і нюанси з низькою плацентацією, передлежанням плаценти.
    А так я постійно була в русі, працювала до 37т.
    З 37т. тонус перейшов у тренувальні перейми. Останні 7днів то з'являлась, то зникала періодичність. Пдп було на 18-20.05. Мені дуже хотілось народити в "гарне число", напр.5.05; 15.05; 18.05.18; 25.05.
    Всі дати минали. І от нарешті останнє з бажаних чисел настало.

    ~День Х:
    Прокинулась в 7:00 (п'ятниця, 25.05) від відчуття легких, кількасекундних перейм. Чіткого інтервалу не було, але десь що 10-7-8хв і так тривало до 15год, часом пропадали, зовсім не відчувала перейм протягом півгодини. Тому не дуже вірилось, що це "воно".
    Весь день ходила собі, нічого не робила, їла, вранці сама відвезла старшу в садок, ну і для репетиції клікала перейми на програмці.
    Також, мала їхати на огляд до лікаря, але збрехала, що ніяк-ніяк не можу, та й взагалі все глухо. Домовились на понеділок).
    Окрема стресова ситуація цього дня - чоловік. Не вірив, що я народжую. Звісно, я не могла його 100%запевнити, що це пологи, окрім терміну, тому він вирішив йти на роботу в нічну зміну. Я плакала, щоб не йшов, а раптом. Десь підсвідомо відчувала страх залишитись сама. Часом навіть думалося, що от не можу через це повністю впустити в себе процес.
    ‌підсуваю йому свій телефон, де йде відлік перейм. Він такий оппа здивований, що ж я мовчу від ранку і взагалі така собі ходжу по хаті як завжди.
    Дивлюсь, чоловік таки перестає збиратись на роботу/відпрошується. Ура! Є з ким народжувати. Мої перейми починають наростати.
    18:00 напускаю ванну, у воді мені добре, перейми є, але майже не відчутні. Ще придумала собі лайф-хак полегшення - струмінь теплої води з душу на живіт, потім дула феном для волосся. . Я вся намарафечена, волосся вкладене.
    О 20:00 повечеряли, 20:30- хоч відчуття такі собі як мої чуть сильніші тренувальні, вирішую дзвонити в Пб і їхати.
    Сідаю в машину, чую, щось тепле між ногами. Кров. Не на жарт, налякана, трясучими руками дзвоню лікарці. Здогадуюсь, що то ніякий не корок чи води. Описую як є. Вона по голосу ще не чує моїх перейм, але каже їхати швидко на чергового, а там вже як треба буде приїде.
    В машині ми вдвох їхали. Перейми від незручності стали болючими що 4/що2хв.

    ~Пб.
    Тут як плівка сповільненої дії. Ледь вилажу на крісло, ноги від страху не розводяться. Дякувати Богу, черговий з асистентом дуже легко дивились, мабуть теж злякались крові. Відкриття 3. Я така - чого? См? Думаю, капець, весь день перейм позаду.
    Повільно встаю, йти заборонили, кладуть мене на каталку, ніхто вже нічого не оформляє. Спішать в родзал.

    ~Пологова кімната N 5.
    21:45 Привезли мене, вклали в ліжечко, прикріпили ктг і лежи собі, "відпочивай". Обіцяли запис до 20хв. Спочатку кілька перейм що 5хв. по 30сек. передихувались нормально. Та на кожному піку перейми я відчувала як покидає мене щораз більше і більше крові. І від невідомості "чого, звідки, що далі" я вся зажималась, мене трясло, страшно було повертатися навіть на бік. Орієнтовно після 22 год по відчуттях вийшло-плюхнуло щось велике і страшне (гематома). Весь той час за мною стежили черговий, асистент, Никитюк і акушерка. Якраз прибігає моя лікарка. Огляд: попри вже конкретні перейми що 4хв, ті ж 3см(
    Лікарка вирішує приспустити води - перейми почастішали, а відкриття не йде. Колять кровоспинне.

    Постійне перебування горизонтально з датчиками ктг - це справжнє пекло. Але, мабуть, таки в мене високий больовий поріг. Я трималась і дихала.
    Поки вся бригада зібралась, туди-сюди, ще трохи часу пройшло. Лікарка вже весь час була біля мене і просила постаратись. Бо чекати не можем, треба допомогти дитинці. А що саме старатись - я не розуміла. Блін, як ж то тужитись, як відкриття нема, не тужитт. Чула з розмов, що відкриття від огляду чергового і тепер не змінилося. Питаю, що робитиме, чи вона вручну відкриватиме шийку. Відповіла, що ні, що просто допоможе. Цікаво, що вона робила, що все так легко пішло. Чи то був масаж чи щось притримувала-відділяла.....мене абсолютно не боліло, я не чула її руки.
    Процес пішов. І разом з ним серцебиття дитинки почало стрибати, то нижче 100 - то вище 160.
    Я відчувала як малюся швидко просувається до виходу. І тут вже якби і розумію, що починає тужити, але ті почуті 3см мене збивають спантелику, пройшло ж всього кілька хвилин. Питаю в акушерки чи можна (вона сама спокійна була з усієї бригади) - відповідає " пробуй". Чекаю наступну перейму, мій погляд зупинився на датчику ктг, бачу 60 :girl_impossible:, згадую норму 110-160, дистрес, на мене находить жах-паніка, лікарка теж мене "підбадьорює", з виразу її обличчя доходить, що це не жарти. Мені притулили кисневу маску.
    Я збираюся вся, силою повітря тисну з усієї сили, уявляю той поршень з курсів, букву "О", як дитині нелегко, чоловік збоку теж допомагає. Молюся.
    Черговий лікар тримає руку на моєму пульсі, мені від того так добре, акушерка - кисневу маску з якої мені чомусь нічого не вдихалось, лікарка кричить чи то дуй чи то коронне какай і ура... виходить голівка, мене просять ще ще.....вже геть видихаюсь і чую плюх на животик. Маленьке сонечко. Доця.
    Я не могла її добре розгледіти серед енних закривавлених пеленок, але тепер маю від лікаря фото того моменту. Маленька, з фіолетовим відтінком, видно пуповинку і я така "Фух-відстрілялась" з закиненою головою. Чоловіка кличуть перерізати, він чемно, як я вчила, тягне час. Доця заплакала після перерізання і здається відсмоктування слизу. Але що вже мені після пережитого до мого плану пологів. Слава Богу, що не Кр, що здорові, що все вдалось і направду обійшлося хіба переляком. Я глянула на годину 22:45год. Цей час здавався вічністю, а насправді навіть не година. Моєму щастю не було меж. Я тут же готова народжувати знову:girl_crazy:

    Народилася плацента, всі її оглядали, лікарка запросила чоловіка дивитись що то було, який відшарований кусок від плаценти і гематома. Він такий: "а що треба мені то бачити? Але казав, що таки глянув на той кусок запеченої крові.
    Дальше, вкололи лідокаїн і наклали маленький шовчик на слизовій по старому шву? Шву? В мене був шов?...
    Від катетеризації сечового відмовилась, мені вдалосьсамій.
    Післяпологовий період пройшов легко, я бігала зразу ж, через годинку в палаті ходила сама в душ. Болючих скорочень було всього кілька. Молочко прибуло вкінці 2 доби без твердості чи нагрубань.

    Пс 1. Мій ідеальний план пологів був, його бачили, дехто підсміхався. Я ще на початку намагалась питати що це чи це, казала, що не хочу зайвих втручань. Але лікарка сказала - "забудь" в тебе будуть далеко не фізіологічні пологи. Мені в той момент захотілось трохи всплакнути.
    Ще запитала за окситоцин, чи колотимуть, почула у відповідь "ти що, боронь Боже". Мені стало легше, бо він мій найбільший страх.
    Пс 2. Кажуть: головне, щоб жінка була задоволена своїми пологами, незважаючи як вони пройшли.
    - так от, я абсолютно задоволена. Моя думка, що пологи - це свято, не змінилася. Вдячна Богу, що все добре закінчилося.
    Ну і лікарю, що на свій страх і ризик, пережили це разом, не тиснули, не використовували щипців, вакууму, на робили ЕКР.
    53см, 3350г, 25:05:2018р. Наш маленький комочок щастя, Емілія, народилась ось так непередбачувано.
     
    Останнє редагування: 11 Серпень 2018
    • Подобається Подобається x 19
    • Зе бест! Зе бест! x 11