Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
Кожен вибирає в що вірити, і такі речі,нажаль,присутні в нашому світі,голову тим не забиваю,пізно,нажаль.
і я вірю якби не стикнулась з таким всяким сама можливо і б не вірила( Знаєте коли до молодого хлопа швидка приїжджає кожен день, людина гасне на очах, а потім десь разів 20 виливають віск і все як рукою зняло
Настрій препаршивий, все дратує. Цей тиждень виявився для мене важким і нещасливим. Ну як мене це дістало, хоч йди бийся головою об стінку. Хочу у відпустку і відпочити від людей і від роботи. Чесно, вже хочу йти з тої роботи...Щось мене в середині гризе і все. Ех..
Перший раз пишу в жилєткуВчора чоловік загубив телефон. І так обідно....на рівному місці, поїхали в парк культури, погуляли, мала на качелях покаталася, при цьому ніде не сідали ні на яку лавку і точно пам"ятаю що там в нього телефон був(має дурну звичку носити в руках). Поїхали в центр, зайшли поїсти в Пузату хату, вийшли....телефона нема, надіялись може лишив в машині - та де...нема,вернулись в Пузату хату(пройшло хвилин 3 як ми пішли)- столик прибраний,розпитали охоронців, офіціантів - нема. І в решті схиляємось до думки, що телефон лишив він при вході, як мив руки. Поклав, помив...пішов...БАЛБЄС...зла на нього. А чо зла.. - бо він такий є..вічно все забуває, добре що голова на місці, а якби знімалася то і без голови лишився б колись.... Але що за люди.......Ще годину після того телефон був включений,але ніхто трубку не брав, потім виключений - все АЛЛЄС КАПУТ......Я б якби знайшла, я б обов"язково віддала, передзвонила, на чужому горі щастя не побудуєш.....Шкода так, бо і так зараз так тяжко з тими грошима і ще й таке.
і я напишу. Вчора посварились з чоловіком, але ж блін на рівному місці. Але я вважаю, що він не правий. Ну а він відповідно, що то я. Вчора весь день, мовчу не одзиваюся до нього. Нині він на роботі, і не дзвонить до мене. Ну але ж то він винний, я ображена маю бути. Ну і чого мені так зле? Блін, яке то всьо дурне....
Якось так тяжко на душі, переглядаю новини з Непалу, жахіття. В мене там 2 друзів проживає, лише сьогодні вдалось з ними зв'язатись. Вислали пару фотографій...Нема слів, щоб то описати.
Не знаю,але не знаходжу відповіді,чому в нас та війна. Я то знаю,шо Путін, шо в нас купа тих скритих москалів,які тупо бояться і ненавидять все українське. Дивлюсь 'Хоробрі серця' - і мимоволі думка,невже дійсно ми всі маємо пройти таке страашне випробування,щоб стати незалежними. І десь там в душі-відповідь, шо так. Така страшна ціна. Думаю, що війна змінила всіх. Скажу за себе, я перестала багато чого боятися, робити правильні вчинки замість того,щоб шукати легкі шляхи. А ще по-справжньому,по-іншому почала сприймати смерть. Приходить розуміння,що всіх вона чекає,і тебе в тому числі. І вкінці ти будеш відповідати за все у своєму житті. Шось таке сумбурне,але дуже давить тебе то все щодня. Які там люди загинули на війні, мимоволі думаєш,що більшість з нас не такі,недостойні їх. І дійсно мусимо всі зробити так,щоб їх смерті не були марними. Поховали сьогодні бабцю, хай з Богом спочиває. Так тяжко на душі з того всього. Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk
Вчора малий грався і випадково ткнув мені пальцем в око - думала вилізе, так боліло і пекло, що відкрити не могла. Сьогодні вже легше, але припухше, думаю йти чи не йти ло окуліста...
Трохи постогну тут Погода файна, настрій поганий Сиджу і згадую, що сьогодні 3міс. як ми вдруге Не стали батьками Так паскудно на душі, сиджу і депресую Нічого і нікого не хочу, хочу ревіти...
Знайшла статтю про брата,сумно і страшно стає від цих слів... уривок "- Когда я работаю над произведениями, готовлю программу, конечно, возникает ряд ассоциаций. Есть очевидные образы, есть едва уловимые, а есть настолько сильные, что картинка прямо встает перед глазами. Например, известнейшая Соната №2 си-бемоль минор Фредерика Шопена, там, где в третьей части похоронный марш. Когда ее играешь, в голове проносится сюжет: вот человек заболел, врачи объявили ему диагноз, с которым жить он не сможет, следующая часть – его мучения, последние часы, агония, смерть, дальше – боль, пустота близких – похоронный марш, и четвертая часть – «ночное веяние ветра над гробами на кладбище»… Но так мыслить можно в процессе работы. А когда ты уже выходишь на сцену, главное – надо поймать соответствующее состояние."
Писала, писала, цілий твір накатала, і стерла... Не знаю, жилетка, чи просто виговоритись треба, чи копняка, що все так не буде, але якось все сумно. Діти знову хворі, тільки минулого місяця вичухались з хворіб, і знову вірус, і я хворію разом з ними. В черговий раз посварилась з мамою, все їй щось не так. Ну не можемо ми жити разом, а окремо нема де, нема за що, і нема де взяти чи що продати. Ну і грошенят би хтось підкинув, бо якось ну дуже важко стало... Така сьогодні моя жилетка, якщо коротко Надіслано від мого Lenovo S650, використовуючи Tapatalk
Суцільна жилетка, я захворіла - дитина теж(( на заняття не пішли (а доця так хникала біля дверей), погода супер - а ми вже 3 дні не виходимо з хати( криша ЄдЄт нЄспЄша....
Сто літ в "жилєтку" не писала, а нині не стримаюсь, бо таки приголомшило - чоловіку зняли більшу половину з/п за колишній грішок перед ЦЗ. Був влаштований 2 місяці на роботі на випробовувальний термін, не на трудову, а з ЦЗ не знявся. Тепер через 2 роки йому вирішили ті виплати зняти з зарплати, та ще й плюс штрафи і всякі нарахування. І таким ще має бути наступний місяць. Ну, наступний місяць до того спробую себе підготувати, хоч знати що нас чекає, а нині то був росплох, шок і ступор... Хоча ми самі собі винуваті, бо не знання закону..! Цілий день ходжу мов приголомшена і не уявляю шо робити і як то має бути далі. До вечора потроху взяла себе в руки, дихаю глибоко і навіть намалювала пару варіантів виходу з ситуації, ну бо скаласти лапки то аж ніяк не вихід і є речі, котрі не будуть чекати поки я вийду з ступору.) Ну, і ті варіанти правда такі підхитані трохи, але хоч якісь "зацепки" є. Але реально нам зараз ше тільки того бракувало!!! Хоча б почекали, поки демобілізується, але повторюю, нікого в тому не виню, бо чия вина тут це очевидно, просто зараз то якось так несподівано і так лячно, що робити, як протягнути? Жах. І взагалі я нині якась така змучена, спрацьована, ледво дихаю, а якщо підбити підсумок, толк якийсь майже нулячий. Набридло, все мені набридло. Таке враження що я весь час себе дурю і весь навколишній світ, що в мене все круто, а реалії...((( Ай, не буду більше писати, бо шось тай мене заносить. Прорвемся!
Знаю купу випадків, коли люди оформлені в ЦЗ, і працюють без трудової, його що потім заднім числом оформили?
Є різниця коли доходи офіційні і ніде не оподатковуються, так можна і ціле життя стояти в ЦЗ, працювати і не запалитися. Поки на випробовувальному терміні був на угоді, в трудову це не вписувалося, але ж доходи були офіційними, так воно і "вилізло". Ай, ну, але яке це тепер має значення, вже шо є, то є. Треба було швидше думати. Закон є закон, його не перескочиш і не переплюниш, тим більше нам простому народу. Ну, і я знала що така є ситуація, але тут якраз чоловіка мобілізували, потім Схід, всі сили, нерви, фінанси туди, світ перевернувся, з голови все повилітало... ну, але воно нікуди не ділося і з часом "стукнуло" і як завжди зненацька і дуже не вчасно. В мене знайомий носить в ЦЗ хабар, шоб його тримали на доброму забезпеченні, при тому гаратає вже 5-ий рік на приватника, котрий з/п видає повністю в конверті. Всі щасливі. Ну, якщо не розглядати моральну сторону. А у нас от так вийшло, ще й забрали зі всіма судовими прибамбахами. Але не буду то все роздувати, тут точно нема чим зарадити, хіба пагаваріть. Мені краще зараз сконцентрувати сили як вийти з ситуації, тих 2 місяці ж якось ше прожити треба. Просто пожалілась і все.
День був тяжкий. З/п отримала без певної сумми,що відмісували(винна,але до кінця не впевнена,що там моя провина),але мусить хтось бути крайнім.Колеги поїдуть у відрядження,є список...ну а я у Львові(відрядження вперше за пару років).Той факт,мене засмутив,заснути неможу...виглядаю,якби мене бджоли покусали Пережити того всього,що накотилось на мене після НР досі неможу,я старалась не брати то все близько до серця,але...попадаю на гроші кожного місяця.Здоров*я підводить І таке бажання плюнути на то все,спакувати валізи...Трохи раніше мене керівництво відправляло закордон...то так тонким намьоком,що тут ніц не світить. Не хочу!(прям мене там хтось чекає з розпростими руками). Натхнення немаю.Буденність дістала.Я не люблю плакатись,якось вигребу,не привикати...ну чого я така проблемна?
