Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи

Ми помаленько ростемо!
І поки ще все більш-менш пам’ятається, то напишу про перебіг пологів!

Народжувала я не у Львові, тому прізвищ лікарів не буду писати!

Почалося все 9 серпня зранку, поїхали ми з чоловіком в лікарню, щоб здати аналізи, по дорозі назад чую, шось не те, шось мені мокрувато! Приїхали додому, зайшла в туалет, а то корок почав відходити, не багато. Думаю собі "ну от і почалося". На протязі дня сухо, більше нічого не виділялось, та я й заспокоїлась, подумала, ще ходити буду так напевне з тиждень, то було якраз повних 39 тижнів!
Вночі близько 00:00 знову трохи слизового корка відійшло, але вже більше як зранку. На ранок 10 серпня я проснулась десь перед 9:00, вже відчувала легкий ниючий біль в ділянці попереку і по низу живота, не дала тому великого значення. На 9:00 пішла ще до церкви щоб посповідатисьі поприщащатись! Біль не припинявся, трохи навіть посилювався, але інтервалу як такого, я не могла відслідкувати!
Прийшла додому, поснідали з чоловіком, я взялась до прибирання. Біль продовжувався, а я ніяк не реагую, все думаю шо то тренувальні перейми, хоча вже можна було відслідкувати їх періодичність, близько 20 хвилин. В обід пішли з чоловіком на базар, бо я ше не мала тапочок в пологовий, обійшли базар, потім ше кілька магазинів - купили. А перейми вже посилюються і слизовий корок відходить по трохи! Як повернулись додому, випила за рекомендацією лікаря ношпу і валеряну - не допомагало!

Близько 18:00 перескладала сумку в пологовий, розказала чоловікові що де лежить, щоб він орієнтувався.

Блище до 19:00 почала відслідковувати періодичність перейм, вони проходили кожних 5-7 хв.
Дзвоню до лікарки, вона сказала випити ше раз ношпу з валерянку і попробувати заснути, якшо не вдасться, то їхати в пологовий! Випила таблетки біль не проходить, чоловік вже сердиться і свариться на мене, "шо поїхали в пологовий, в тебе вже напевно роди почались", а я не хочу туди їхати і там ше кукати довго, хочу так шоб приїхати і зразу в пологовий зал, о така я вперта . Згадалось мені шо тепла ванна помагає при переймах і трохи полекшує їх перебіг! Пішла я в ванну, ніби трохи легше, але перейми продовжуються і стають ше інтенсивнішими! Страшенно почала хотіти в туалет «по великому», пішла, а там нічого. От тоді я вже кажу до чоловіка шо час їхати в пологовий! Ми швиденько за сумки, в машину і в пологовий, благо пологовий не далеко приїхали десь за 5-10 хв. перейми по дорозі не припинялись!
Поступили ми в пологовий о 21:00, почали оформляти документи, прийшла чергова лікарка, взяла мене на огляд. Вилізла я на крісло, лікарка подивилась і каже:" дівчино, та ти зараз родити будеш, відкриття 8 см, головка дитинки низько."
І тут почалося: мене зразу в пологовий зал направили, всі бігають, санітарка все готує, акушрка вже документи дозаповнює з чоловіком і то в "темпі вальсу", ставлять мені катетор, я не розумію для чого, акушерка каже про всяк випадок - хай буде! Дзвоню я до своєї лікарки, шоб приїхала, а в неї телефон поза зоною, в мене невелика паніка, кажу акушерці, шо не можу до лікарки додзвонитись, та мені каже не переживати, шо лікарка десь тут, вона на місці! ше раз пробую додзвонитись, та сама історія, а тут вже перейми хапають одна за одною, передихую, важко, але стараюсь, кажу чоловікові хай він дзвонить, може таки додзвониться! він з першого разу додзвонився! Лікарка сказала шо за 10 хв. буде на місці!
Тут нас переводять в інший пологовий зал

доречі він нам більше сподобався за попередній, якийсь затишніний і можливо трохи сучасніший

, бо прибула ше одна вагітна з сідничним передлежанням маляти і їм той зал буде кращим, бо тут крісло вище!
Перейшли ми. Я вже не знаю чи то легше мені ходити чи лежати. Санітарка прийшла, каже лягай, так легше буде, а я не можу, мене всю крутить, почала ходити, ніби трохи легше переноситься!
Приїхала моя лікарка! Ура!!!
Оглянула, каже до години часу народиш, пробила води. Акушерка була біля мене весь час, раптом вона вийшла, а в мене якраз почались потуги, передихала 2 чи 3, кажу до чоловіка, щоб йшов когось кликав, бо я вже відчуваю, шо дитинка йде! Через кілька секунд біля мене вже була акушерка, каже переходь на крісло, а я не можу, якраз потуга і то така сильна, шо не можна витерпіти, ледве вилізла я на те крісло за допомогою чоловіка. Якраз і лікарка прийшла. Зразу стала біля мене збоку, допомогла зосередитись на потугах, говорила куди дивитися, куди ноги і руки поставити, як правильно вдихнути. Зціпила я зуби 3-4 потуги і я бачу свою лялю, сталося це в 22:10!!! Від мене звучить питання: « То вже всьо, так швидко?»
Лікарка з акушеркою були в легкому шоці від почутого.:8:
Малий закричав і я здихнула з полегшенням! Чоловік перерізав пуповину нашому хлопчику і його на кілька хвилин забрали шоб поміряти, зважити, прочистити дихальні шляхи і т.п. Виклали мені на груди і він смачно почав гамати!
Блаженство!!!
Я мама! Ми стали батьками!

вибачайте за деталі, але без них нікуди

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Малеча заснула і я , нарешті, стукаю в цю гілочку.Ще рік назад, маючи проблеми з завагітненням, перечитувала кожну розповідь уже щасливої матусі і мріяла тут дописати свою...Ось і збулось! Вагітність була дуже бажаною, завагітніла я через півтори року планування.Ми дуже хотіли дівчинку.І коли нове життя поселилось в мені, ще не знавши статті, у нього появилось імя – Вероніка. Всю вагітність я молилась до святої Філомени, з допомогою якої легенько носила свою красуню – нічого не турбувало, всі аналізи ідеальні, жодних набряків протягом літа. ПДП була 28 липня, ну місяць наперед я спакувала всі речі – 4 кульки. Дата приближалась, а передвісників жодних, пила щодень чай з листя малини. Їду на огляд до лікаря – матка високо, відкриття нема...чекаєм. Я вже запалилася побачити чим пошвидше свою малечу – кожного дня робила генеральне прибирання, набігалася з мітлами і ганчірками в спеку – а живіт навіть і не ниє...Через тиждень знову до лікаря – відкриття немає...Друзі, родичі кожен день видзвонюють, питають чи ще не родила, а мене аж трісе від того!!! Чекаю тиждень – нічого...ніяких передвісників.Уже настав 42 тиждень, я починаю хвилюватись.Чую дзвінок на мобільний, телефоную мій лікар: «Ви що думаєте чекати до першого вересня? Беріть речі і приїзджайте в роддом на 19.00» Пять хвилин я була в ступорі.Потім і плакала, і раділа, і хвилювалась в очікуванні кардинальних змін в нашому житті.Написала на ДП, попросила в дівчаток молитви.
Ось 19.00 ,я з сумками уже в роддомі, лікар взяв на крісло – відкриття ледь на 1 палець...
Сказав робити клізму. Я відправила чоловіка додому, бо як тільки бачила його, то розклеювалась, починала плакати...лікар казав, що з того діла не буде, хай краще йде. Перевели мене в передпологову палату, відразу за мною прийшла ще одна дівчина. Після клізми медсестра зробила мені пробу на окситоцин, щоб запустити перейми. Почались легкі перейми о 20.00, потім посилювались, але інтервал чітко не вимальовувався, о 01.00 здавалося що терпіти вже не сила, але то ще були «квіточки», лікар взяв на крісло – відкриття те саме.Випила дві ношпи і намагалась заснути, боліти переставало, але не повністю, вдосвіта заснула. Прокинулась через годину, на душі такий осад, мріяла народити пізно вночі, подзвонити додому і всіх втішити, а тут не вийшло...Знову лікар бере на крісло, то для мене найпротивніший момент і найболючіший, схватки мужньо терпіла, а на кріслі верещала...Відкриття – один палець...10.30 ставлять капельницю. Перейми під капельницею – це щось...Неприродньо і дуууже боляче.Не кричала, чогось встидалась, хотіла плакати, але сліз не було. Здавалося – то не скінчиться ніколи.Взяв лікар на крісло – відкриття на два пальці, вирішили пробивати води...Біль наростав, я вже нічого не хотіла, лікар сидів весь час і масажував спину з акушеркою, так було легше. Через годину відкриття на 3 пальці. Я прошуся від’єднати капельницю, брешу, що хочу в туалет. Та відпустила, але пішла за мною, мовляв , що ще там вроджу
Через деякий час лікар дивиться і каже : «На родзал!» Я кажу в шоці : «Я не хочу» (думала, якщо перейми такі болючі, тоді пологи які?)
Акушерка пояснила, як тужитися. Одна потуга – лікар каже, що вже видно чуба, це додало мені сили. Лікар , правда, зробив епізіо.Друга потуга – я нахилилася і бачу головку донечки, таку мокреньку із чорним волоссячком.Шийка була двічі обмотана пуповиною, тому її швидко перетнули. Третя потуга- вилізли плечики, і ще трішки – дупка і нозі! Це була 14.45 Я все бачила!Не можу описати емоції! Це якесь диво!Дитинка закричала зразу, поклали доцю мені на груди, воно відразу шукало циці, так пригорнулося бідне.В цей момент, я розтворилася в своїй дитині, кожною клітинкою і кожною молекулою...Шкода, що швидко її забрали зважувати, міряти.В цей час мене зашивали. Я не чула жодних неприємних відчуттів, навіть, жартувала з лікарем, хотіось чимшвидше обдзвонити рідних. Медсестра повідомила – доці 3500, 52 см. , 9б по Апгар. Невдовзі мене перевели в палату і принесли мені найдорожчий згорточок на світі. Донечка відкрила очі і так подивилася на маму...Аж в цей момент, я заплакала...Це найкоханіші очі на світі! І цей момент житиме зі мною все життя!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ось і я вирішила написати свою історію, поки маленький спить
Почалось все в неділю, 26 серпня. Ввечері, близько 23 год., почав нити низ живота, але я лягла спати. Не надала цьому уваги так, як вже більш, ніж тиждень, день в день мене турбували такі відчуття. Трохи "покрутилась", але заснула...прокинулась в 3 год. ночі з тими ж ниючими відчуттями, але вже сильнішими. Сон як рукою зняло: лежала, вичікувала інтервал і дивувалась, що мене не живіт хапав, а саме поперк. Потім мені набридло лежати і я пішла на кухню зробити собі чаю, а заодно помила газову плитку і ще дещо поприбирала В процесі пиття чаю мене "погнало" в туалет, думала, що щось переїла...а інтервалу як такого не було, болі були трішки сильніші, але терпимі. Від того, що сон мені не йшов, а робити вже було нічого, пішла "гуляти" в простори інтернету, і тоді вже почав "вимальовуватися" інтервал 6 хв.. Було близько 5 ранку. Чоловіка не хотіла ще будити, пішла прийняла душ, перевірила сумки в пологовий і знову пішла за компютер. Так дочекалась 7 ранку, збудила чоловіка і ми разом почали думати,що робити...а інтервал був вже 3-4хв. Ще трішки почекали і близько 9 ранку 27 серпня я зателефонувала лікарю - сказав приїжджати. Ми помаленько почали збиратись і в пологовий потрапили близько 11 год. Лікар взяв на крісло, а в мене відкриття 5 см (при тому біль така, як була ще вночі). Повели мене в передпологову: поміряли тиск, взяли кров і перевели в родзал. Чоловіка відправила додому, а сама "нагулювала" розкриття по родзалі. За годину прийшов лікар, знову оглянув і сказав ще гуляти. Біль ставала сильніша, але терпима. Знову прийшов лікар, спитав як почуваю себе, а я кажу йому, що наче в туалет хочу, він спитав чи по великому, а я відповіла, що так...знову на огляд, пробиття вод і ще пів години гуляння. То було близько 13 год.. Після того як пробили води, то перейми стали значно сильніші, але старалась терпіти, передихувати. Лікар знову оглянув, почались потуги, мене взяли на крісло (на годинник вже навіть не дивилась). І десь за 3-4 потуги народився мій хлопчик! Спершу трішки хникнув, а тоді закричав на весь пологовий...в мене повиходили сльози на очі. Проте, оскільки він мав туге обвиття і "йшов піонером" (як казав лікар), то мені, на жаль, не відразу виклали його на груди Наш солоденький народився в 13.42, 3380 г і 53 см
Як виявилось, через те, що синочок йшов з ручкою, я мала невеличкі внутрішні тріщинки, але лікар все гарно зашив і нас з синочком перевели в палату. На той час вже приїхав чоловік. Вже в палаті ми вдвох милувались тим, як наш синочок солодко гамцяє Щастя просто нахлинуло хвилею на нас, нарешті ми дочекались нашого солоденького хлопчика!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поділюсь і я своїм досвідом.
Досить легко протікала вагітність. Тошонота першого місяця зникла разом з львівськими дорогами і транспортом коли поїхали з чоловіком в Прагу. Прекрасне місто зі зручною системою комунікацій.
Робила вправи, читала Одена і Дік-Ріда. Тому пологів не боялась і була "така мудра", як казали лікарі. Малюк підростав і ми вже було думали родити дома. Але перелякані родичі відбили усю впевненість. Домовились зі знайомою лікаркою в м. Дрогобич. Все, - каже - живіт опустився, даю кілька днів. Сумки спакували, чекаємо. Назначена дата - 1 червня. А першого другого третього чоловік в Польшу мав їхати. То попросили доню трішки зачекати, народжувати ж вдвох треба. У вівторок 5 червня наша лікарка їде в Одесу до внуків. Просим ше почекати.
6 числа у мене весь день ниє низ живота. Схожі відчуття вже бували за останні 2 тижні вагітності, то ж ніхто їх за перейми не сприймає. Ввечері о 10 все таки вирішили домовитись з іншим лікарем, вже знайомим знайомих. Прийшли в пологовий - а там вже відкриття на 4 см. ))) Мені і радісно, і хвилююче. Відправив нас лікар додому за речима (все таки є вихід з пологового). Дома я ше дерунів старанно мамою приготовлених поїла, душ прийняла, ніби знала шо в бориславському роддомі та розкіш - нереальна. Близько півночі тато нас із чоловіком привіз в пологовий будинок на своєму старенькому жигулі. Не надто добре його амортизатори з бориславськими ямами справлялись) але нічо. Відвели нас в палату з двома ліжками (не уявляю як можна перейми проводити ше з кимось). Чоловікові дали переодягтись в одяг якогось лікара + шапочка в гавайський візерунок. То додавало гумору. Та й лікар мав добре його почуття, а жарти дуже допомагають в перший період. Я погодилась на катетр взамін на те, що вони не заважатимуть. Вони й не заважали. Тільки що пів години заходили, клали на кушетку і рахували періодичність перейм. От тоді боліло. Близько першої години прокололи мені навколоплідний міхур. Перестав виконувати свою функцію. Періодичність перейм почастішала і далі все пригадується як у сні. По різному висла на чоловікові, він дихав зі мною і це дуже допомагало. Дуже він мені тоді мужнім був і не хотіла більш нічиєї присутності. Але певне шо мусить бути акушерка шо запевнить вколоти знеболювальне мовляв буде ще і ще нестерпніше. Після двух уколів легше не стало (можливо в протилежному випадку було б ваще). Пів на третю забрали в пологову палату, поклали лежачи на те крісло і пояснили, що тут починається моя робота і як я тиснутимусь - так і наророджу. Дуже заважало яскраве світло. Як в операційці. Але то теж нічо. Потуги мені проходили легше за перейми, бо я могла щось з тим робити. Як почула знайоме слово епізіотомія - заборонила то лікареві робити. а через 2 потуги чую чоловікове "бачу бачу. у неї стільки волосся". Хотіла торкнутись - але руки мої як виявилось не стерильні, йодом не намащені. Ще дві потуги і я народила донечку.О 3:15. Вагою 3,650 і 52 см. висоти. Вилетіла як корок з шампанського) Зрозуміва це з того як шнурочком вислизнула пуповина. О солодкий моменте!!!))) Її таку гладеньку і пахучу поклали на живіт, вичавили трохи молозива і дали їй. Донечка відразу взялась смоктати, але так ще невміло, що не встигла вона ше чого зїсти, як медсестричка забрала її обтирати, чистити носик, одягати... З мене той час вичавлювали плаценту, зашивали. Розривів було кілька маленьких внутрішніх, включився режим сваріння-кричання. А потім холод. Накрили мене куцою ковдрою, чоловіка забрали речі переносити в сімейну палату, за все платити. Лежу, мерзну, прошу медсестер дитину принести а вони все не несуть і не несуть. Хіба переживають щоб я не заснула. І так той час довго тягнувся, і так солодко було коли принесли донечку. Кокон замотаний. Добру годину вона поїла і солодко заснула. Потім мене везли по коридору на кушетці (як після операції) в сімейну палату. Там розпочався новий етап. Материнство/батьківство. Зранку поспавши все пережите здавалось сном. Ніби ніколи й вагітною не ходила. А всім хто приходив і дзвонив-вітав казала "Народжуйте. То геть не боляче й не страшно")))

 

Відповідь: Розповіді про пологи

І я поділюсь своєю історією, поки у нас такий сонно-гамальний період
Вагітність була плановою і дуже бажаною. Вийшло у нас на третій місяць старань. Еачитавшись купу всього про природність пологів я на них і налаштовувалась, пригадуючи 8-річний досвід, і аналізуючи, що тоді було не так. Вагітність проходила чудово, токсикоз не турбував, все в нас було добре.
В суботу, 8 вересня ( а дата ПДП була 23 вересня) моя сімейка поїхали на дачу копати картоплю, а я вирішила зайнятися генеральним прибиранням. Повимивала я підлоги на карячки" без швабри, наготувала їсточки і переписуючись зі знайомою жартома кажу: Все, пыдлоги вимиты, певны буду родити - так ы вийшло. Я засинати, а низом живота ниє, так легенько, що 20 хв. по 10 сек. Я заснула, проснулася 1.20 ниття не пройшло, тільки інтервал скоротився. Хоч в мене ніколи не було оцих тренувальних перейм думаю може то вони, але знаю, що мали б пройти за 4 години - не сплю - трохи хвилююся. Розбудила чоловіка, засікаємо кожну перейму, а вони такі ну майже зовсім не болючі, порівняно з першими родами коли відразу йшли нестерпні перейми і то безперервні. Дочекавшись пятої години ранку вирішила щось робити (до лікарки дзвонити не наважувалася посеред ночі, не була впевнена, що це вже час народжувати), встала, думаю тре помитися, а ще як на зло поламався бойлер і води гарячої не було. Нагріла я баняк води, помила голову і щось так захотілося спати, якось заснула. О 8.00 встала, біль не змінилася (легко ниюча), але вже що 5 хв по 20 сек. Дзвоню я до лікарки в 9.00, розказую як все було, а ще два дні вже мала звичні по кількості виділення тільки такого кремово-коричневатого кольору, як виявилося це шийка мазала через зроблене 5 років назад кріо. В 10.00 відправивши синочка гостювати до родичів, ми з чоловіком і торбами вже були в приймальному відділенні. Після того як мене подивилася на кріслі лікарка, а після неї і якийсь інтерн - (бррррр...спеціально не обирала чоловіка-лікаря на роди, а тут на тобі) в мене виділення стали кровянисті і рясні. Просилася я на вулицю нагулювати схватки, але вже ніхто за двері не випустив. Відкриття на момент огляду було 2 пальці. Перейшли ми в родзал! Качалися на мячику, робили останні фото з пузиком, трошки хвилювалися, через що перейми то зникали, то зявлялися. О 12.50 відійшли води, самі, чистенькі - значить все добре. Періодично слухали сердечко і дивилися, що там відкриття, а відкриття щось так слабо просувалося...я періодично панікувала, плакала, бо ж знаю. що другий раз все має йти швиденько, щей лікарка каже, що шийка в місці кріо не еластична і не хоче відкриватися - натякає на стимуляцію - я плачу, прошу ще зачекати. 17.00, я виснажена, нічого не їла, перейми не посилюються, тільки інтервал став що три хвилини по 35 сек, матка відкрита лише на 5 пальців. Тоді дали мені "чудо пігулку" за щоку смоктати. Десь читала, що це стимуляція певного роду, хоча лікарка запевнила, що це вітамінка))), щоб в мене сили були. Поставили мені катетер про всяк випадок (хоч він не пригодився лише заважав мені) і пригрозили, що як за пів години ситуація не зміниться будуть підключати систему. Лікарка порадила ставати під час перейми в колінно-ліктьову позу і грудьми прогинамися донизу. Не знаю чи це поза чи чудо-таблетка, але о чудо...подіяло - 17.50 повне відкриття і 18.15 в неділю на світ народилося моє чудо - вагою 3800 і 54 см. Поклали мені на животик, чоловік перерізав пуповину (дуже йому дякую за підтримку, весь час був біля мене, навіть в такі най-най моменти не виходив на коридор - дуже його любаю). Тріснуло мені в місці епізіотомії на попередніх пологах, наклали три шви. Лялю за цей час одягли і дали мені до циці. Всі нас покинули і ми дві години перебували втрьох і насолоджувалися цим неземним щастям материнства та батьківства. Загалом, зважаючи на деякі нюанси я задоволена перебігом пологів і дякую лікарю, що терпіла мене і мої коники і чекала до останнього, щоб я народила без капельниці. Отака у нас вийшла історія

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Не встигла й оглянутися як проминув місяць...Дитинка росте, гарно набирає вагу і мило посміхається І так...Вагітність бажана, перша, не проста, з токсикозом, з постійною втратою свідомості і дуже низьким тиском, з хвилюваннями,з сльозами, з усіма можливими і не мрожливими емоціями...,але я так чекала на цю дитинку,так хотіла її пригорнути до себе,що з 37 тижня до 4 ранку просто не спала...все чекала,що от-от...і потім від втоми засинала. 21 серпня ввечері десь близько 22 години, почав нити живіт, я чоловікові нічого не кажу, сиджу і в душі тішуся,що мабуть "ВЖЕ". Прочекала так дві години і нарешті зізналась коханому, бо болі вже були сильнішими і почав відходити слизовий корок. Підготували сумки в пологовий і вирішили дзвонити лікарю.Сказав їхати в пологовий,щоб черговий оглянув і передзвонити...Так і зробили, приїхали близько 2, оформили всі папери, провели очищувальні процедури, черговий оглянув відкриття 1 палець.Відправили у родзал...ходимо з чоловіком сміємося, в період схваток передихуємо, шукаю зручну позу,щоб менше боліло.В 3.30 приїхав мій лікар, оглянув сказав відкриття два пальці, а болі вже доволі сильні, передихую...І тут десь в 5 приходить акушерка з лікарем і кажуть,що треба обезболити, бо дуже сильні схватки, а відкриття нема, але обезболюючий укол не допоможе без капельниці. Я наївне дитя, вже не маючи сил терпіти кажу:"обезболюйте"...Мені ніхто не сказав,що це обезболення всього лиш на годину, що після цього я відчула,що таке справжня біль, що капельниця ця була стимулююча... Потім були крики, сльози, благання вбити мене,бо здавалося,що я просто не витримаю...Чоловік збоку постійно мене підтримував,обіймав, дихав разом зі мною, одним словом "Люблю" і дуже дякую йому за все! Далі був жах...я так кричала, що по черзі прибігали то санітарки, то інші лікарі, інтерни,які кричали на мене і казали,шо я оглушу свою дитину, а мені було так боляче, я не могла ніочго зробити...живіт розривало, а лікар казав, що мене болить спина і живіт боліти не може.Я не витримавши почала просити,щоб мене прокесарили, на що дякувати Богу,ніхто не погодився і в 10.45 народилася моя дівчинка - 3.300 і 54 см. три рази обмотана пуповиною, 8 з 8 по шкалі Апгар. Я порізана,зашита, обезсилена,але щаслива до сліз...чоловік перерізав пуповину, пофотографував дівчинку.Потім прикладання до грудей,дві години в родзалі і три дні в пологовому...Зараз згадую свої пологи і дуже шкодую у виборі лікаря, гримав дверима і кричав,що я не нормальна і таких пацієнток в нього ще не було, казав чоловікові мене бити,бо він не має права, а інакше мене до тями не привести. А потім чоловік особисто чув,як він говорив з акушеркою,що вперше за 15 років його практики, дитина тричі обмотана і через це мені було так важко...можливо й так, а мені від цього не легше... Єдина кому дякую і це не лікарю, а акушерці, яка як рідна мама відносилась до мене з терпінням і своєрідною строгістю і Богу,за здорову,прекрасну дитину! P.S. Я три дні пролежала в палаті навпроти родзалу і таких криків як у мене не було жодного разу...Може я дійсно трохи того

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Прийшов і мій час викласти свою розповідь (написана давно).
Вагітність була для нас несподіванкою, але аж ніяк не небажаною. Ми з чоловіком збиралися їхати навчатися за кордон, у мене вже все було домовлено, тільки лишилося подати документи, а чоловік якраз поїхав на “оглядини” до свого майбутнього наукового керівника. Отож після тижня розлуки я вже не дуже додивлялася до свого слизу... Ну і в ту ніч зачалося нове життя!
Дізналися про вагітність через 2 тижні. Спочатку “відчули”, а потім купили тест (на затримку я не дуже зважала, бо цикл у мене не регулярний і т.д.). При чому якщо я відчула і сумнівалася, то чоловік вже ходив по хаті і казав, що я точно вагітний. Єдине було не добре, що я за кілька днів до цього робила флюорографію і дуже переживала про це. Але все обійшлося — все-таки від легенів до матки велика відстань — опромінення туди мало потрапляло.
Ну і звичайно ж почалися переживання. Спочатку “як воно буде” взагалі. А потім я почала думати, як буде виглядати, що я приїду навчатися і зразу піду у декретні відпустку. Чоловік мене заспокоював, що в Європі нормальні люди і все зрозуміють. Я зразу ж написала листа в університет і запитала, чи можливі у них академвідпустки. Мене запевнили, що все буде нормально і я можу взяти до 2 років відпустки (на жаль, сталося не так і відпустки офіційної мені не дали(( ).
І ще за кілька тижнів до цього мені сестра зізналася, що вагітна. Оскільки ми тоді жили у сестри в будинку, то я думала, що нам не буде сумно разом вагітними ходити)))
Під час вагітності мене мучив токсикоз (хоч і не сильний, але тривалий), молочниця, але перестала боліти спина в останньому триместрі (я це помітила вже коли після пологів вона мені знову почала боліти). Коротше, з пузякою було весело ходити))
А тепер пологи (народжували у Німеччині). ПДП по узд 10 квітня, а по даті зачаття — 22 квітня. Ну і я собі сподівалася народити явно після 10. Тривав Великий піст і ми хотіли посповідатися. Моя сестра вже народила і якраз причащалась у день, коли почалися пологи. На Благовіщення йти не хотілося — думала, що буде багато людей. То ми вирішили поїхати в церкву 6.04. Хоч то і не далеко в сусіднє місто, але дорога в одну сторону займала 1 год 45 хв. Після служби приїхали додому і я настояла, щоб їхати кудись прогулятися. Чоловік не дуже хотів, бо погода була не дуже, але ми таки поїхали у парк в сусіднє містечко. Погода розвиднілась і ми гарно погуляли ще півдня по парку. Добряче натомилися. Посиділи ще у кафешці — поїли спаржі і поїхали додому. Перед сном я кажу чоловіку, що мабуть треба під себе щось підстелити (клейонку), щоб не зіпсувати матрац водами. Десь з півночі почалися перейми — зовсім не болючі — просто спазм. Але я заснула і лише о 6 ранку прокинулася від більш болючих перейм. З 7-ї почали записувати час — приблизно кожні 4-7 хв. Десь через годину подзвонили акушерці — вона порадила залізти у ванну і запитала, чи можу я говорити під час перейми. Я тоді ще могла. Залізла у ванну — ситуація майже не змінилася. Вирішили, що треба йти до акушерки (ми народжували у т.зв. “пологовій кімнаті”, яка знаходиться в приміщенні госпіталю: лише акушерка, ніяких таблеток і т.д., але в разі чого — госпіталь поруч). Ще дозбирали речі і пішли (нам 5 хв пішки йти). Повідомили всіх своїх, що вже йдемо народжувати.
Прийшли в кімнату, такі веселі-щасливі. Нас питають: “У вас точно перейми кожні 5 хв? Бо як до нас приходять з такими переймами, то вже не посміхаються”. Послухали серцебиття малечі і сказали, що якщо хочемо — можемо йти додому, або залишатися. Ми вирішили піти додому, але речі вже там лишили. Вдома я ще помила голову, поспала десь 2 год, сходили у магазин за продуктами. Перейми стали не регулярні. Але до вечора ставали болючіші. Лягли спати, але спати я не могла, ще поспала 20 хв між переймами один раз і все, бо вони стали часті. Чоловіка розбудила пів-на-третю, залізла у ванну — ніяких змін. Подзвонили акушерці — сказала, що через півгодини можна приходити. Частота перейм — менше 5 хв, болючі, пробую передихувати, як написано у “Школі народжувати” - ніби легше. Щоб дістатися до пологового (до якого 5 хв пішки) — викликали навіть таксі, бо йти я не могла — ледве вийшла з будинку до таксі між переймами.
Акушерка подивилася відкриття — менше одного пальця(( Набрали ванну, деякий час була там. Мені заборонили передихувати швидко, тільки повільно і глибоко дихати дозволили: вдих через ніс у живіт — видих через рот. Так було важче. Але я пристосувалася і якщо видих робити дуже повільним, то так було легше, а ще іноді під час видиху у мене виходило “погудіти” - це реально допомагало! Тепер я розумію, чому дихати тільки глибоко і повільно: по-перше малюку треба кисень, а по-друге, можна самому втратити свідомість, якщо дихати швидко. Але вдихати у живіт реально більш боляче, ніж у груди. От цього я поки що не розумію, чому так треба.
Отож з 4 ранку пауз між переймами фактично не було, жахливо хотілося спати, було дуже боляче. Мені пообіцяли, що сьогодні я народжу ще засвітла, але я як подумала, що це майже цілий день отак ще мучитися. Я була реально не готова до такого болю. Кілька перейм не передихувала, а просто кричала — або я погано налаштовувалася на них, або вони справді були болючіші. Мені причепили апарат, щоб постійно слідкувати за серцебиттям — він мені теж заважав, але зняти не дозволяли. Розкриття йшло дуже повільно, через деякий час стало тільки 2 пальці. Мені дали гомеопатію, зробили голковколювання — для того, щоб розкриття швидше йшло. Не знаю, чи воно допомогло, бо змін я зовсім не відчула. Потім поставили щось типу “електрофареза” на спину, який мав би полегшувати біль. Мені захотілось в туалет, але сама не могла сходити (вибачте за натуралізм), то зробили клізму (про неї ще пізніше).
Десь о 8 ранку мене почали питати, чи не тужить. Але мене не тужило, то сказали, що можна спробувати під час перейми тужитися. І, о диво, виявилося, що так менше болить. Під час перейм я була у ванній або стояла зігнута, або сиділа на м’ячі, або лежала на боку, або на колінах, або на родовому стільці — але так і не можу сказати, як було найлегше, тільки скажу, що сидіти на унітазі було найбільш боляче. Отже, коли почала тужитись — сіла на родовий стілець, але почало різко падати серцебиття у малятка — мене примусили лягти, стало важче, але серцебиття піднялося. З першою потугою хлюпнули води (чоловік каже, що аж злякався, коли по нозі щось тепле полилось — думав кров). Тужитись було приємно! Бо бачиш результат і знаєш, що це вже ВОНО! Після кожної потуги я видавала стогін — якимось неприродні для мене голосом — це було не контрольовано — так само виходило. На кожну потугу я питала чи можна тужитися, і акушерка мені дозволяла. Але плечики виявилися ширші за голівку і я сильно порвалась. Під час потуги кричала, що дуже болить, але мені вже не вірили, мабуть, бо я останні кілька годин таке говорила. Ну і плюс мовний бар’єр — я була геть виснажена і не могла придумати, як сказати англійською, що мені ПЕЧЕ, а не болить. Малюка поклали на живіт і відсмоктали слиз, бо вона не крикнула. Воно таке хороше було, маленьке і гарненьке (я боялася, що як буде не гарне дитятко, то я не зможу його пригорнути-полюбити). Чоловік плакав з радості! А я була незадоволена собою, що боліло і я кричала (“лякала дитину” — як казала акушерка), порвалась (не треба було слухати акушерки). Після цього почала сильно литися кров, тому мені не дали народити плаценту самій — вкололи окситоцин (мене) і вичавили. Акушерка відразу подзвонила, щоб приїхав лікар черговий (то була Пасха). Малюк справді подивився спочатку в очі (такими своїми гарнющими великими очиськами), а тоді тільки приклався до грудей. Майже нічого не вийшло посмоктати і доця пустила груди. За мною приїхали і повезли зашивати, а доня лишилась лежати у тата на животі. Взагалі акушерка сама зашиває, але сказала, що я дуже сильно порвалась і вона боїться, що щось зробить не так. Ну звичайно ставлення медперсоналу супер — всі вітали з народженням, казали, що я молодець, що вже найтяжче позаду, принесли мені пити.
Коли повернулись назад, то мене поклали і пішли важити-міряти малюка: 4000 г, 56 см, обхват плечей 40 см. Доню вдягнули і принесли мені годувати, але вона знову довго не смоктала, хоча молозиво було зразу. Заснула.
А тепер ми почали збиратися додому. А у мене все крутилась голова і я не могла навіть до туалету дійти. Акушерка з помічницею вже все прибрали у кімнаті, а я все ніяк не могла прийти в себе. Дали мені випити кока-коли (солодке+кофеїн), з’їсти шоколадку, але я всеодно не могла триматись на ногах — просто відключалась на ходу. Але свіже повітря на вулиці зробило свою справу і ми благополучно дістались на таксі додому.
То був прекрасний сонячний день (хоча до і після нього було похмуро), вранці протягом усіх перейм співали птахи!
І кілька слів про роль чоловіка. Я не уявляю, як можна народжувати без нього!!! Це ж рідна душа, якій ти можеш все сказати, можеш будь-що попросити. Він був мені опорою як фізичною так і моральною. Я на нього спиралася, він водив мене у туалет, вже під час потуг я на нього спиралася спиною (я була у напівлежачому положенні).
п.с. І про клізму. Після пологів акушерка сказала не їсти нічого, що скріплює, бо буде важко ходити у туалет, тим більше, що тужитись не можна, бо шви. Але у перший же день я 2 рази сходила. Думаю, що мені допомогла трохи клізма. Так що є якийсь сенс її робити (чесно — нічого поганого у ній не бачу).

 

Відповідь: Розповіді про пологи

От і я вирішила написати. Але історій у мене 2, бо маю 2 сонечка. Але все попорядку.
17 липня 2006 у мене виходив термін по вагітності. Тоді приїхала мама і ми поїхали на огляд разом. Лікарка сказала що нема чого хвилюватись відкриття на 1 палець, то ще сьогодні народжувати небуду (через тиждень казала прийти) і відправила мене додому. Коли були вже дома приїхав чоловік і сказав, що йому щось недобре (в суботу ми були на весіллі і як потім вияснилось це було отравлення). викликали швидку, дали укол і поїхали а через 15хв в чоловіка почалась висипка по всьому тілу, знову швидка, уколи, він відключився до ранку. я доскладала речі в пологовий і тільки лягла спати як відійшли води. я з мамою в пологовий. Приїхали в пологовий близько першої ночі, лікарка оглянула сказала шийка матки не хоче відкриватись, поставили капельницю. коли інтервали між переймами були 20 хв. я лежала на боці,а коли надоїло лежати пішла з мамою посидіти трохи на мячі, інтенсивність перейм досягнула 15-10 хв. а далі до 5хв. Акушерка постіно приходила і дивилась що там. я постійно передихувала, не кричала, дихальні вправи дуже допомагали і звичайно підтримка мами (у неї був вигляд що то вона народжує а не я , у неї тепер безмежна любов до Насті і доця теж її ну дуже любить, це невловимий звязок, я думаю мене розуміють ті, що народжували разом з чоловіками). коли була вже на кріслі (мені подушку підклали під спину, так мені було зручніше), пригнав чоловік, його впустили коли Настуня вже народилась. Тужитись мені було важче ніж передихувати перейми, але за 4-5 потуг Настя народилась. вага 2.900 ріст 49см. ІІ забрали чистити і потім приклали до грудей. Маленька втомилась, трошки посмоктала і заснула. Прийшов татко і взяв на руки свою принцессу. Через 20 хв. вийшла плацента. Родила без розривів. Народжувати було боляче, але я настроїла себе на позитив і була переконана що це до снаги витерпіти. і звичайно підтримка рідних! як би народжувала сама почувалася, би самотньою, а так було значно легше і якщо чоловік нехоче з вами народжувати, то, якщо ви цього хочете звичайно, беріть маму.
Памятаю як вночі був страшний вітер та злива, а зранку сонечко світило, це мені дуже запамяталось!
А тепер про Дмитрика. 12 жовтня 2008 ми влаштували пікнік на селі в батьків чоловіка. До очікуваного терміну було ще 2 тижні. Я ще тоді встигла зробити так сказати останні фото з животиком. О 10 вечора,як тільки приїхали додому і я поклала Настю спати у мене почали поступово відходити води. Я бігом доскладувати сумку в пологовий, бо ще невсе було в кульках. Чоловік рвався везти Настю на село сам, а мені казав, щоб я іхала в пологовий. Я навідріз відмовилась, сказала, що перші пологи він вже проспав. Отож ми понеслись знову на село. Я подзвонила лікарю, він казав їхати в пологовий. Перейми цього разу були інтенсивніші, ніж з Настьою, спочатку 30 хв, далі 20, а коли були біля пологового кожні 5 хвилин. Чоловік увесь час подорозі питав, а що робити? я спокійно говори, що небудь тільки не мовчи.
Спочатку заповнили папери і на клізму, після неї пішли в родзал. На сходах почались потуги, так що я мало не впала. чоловік допоміг дійти до крісла. Лікар ледве встиг одягнути халат і помити руки.
Потуги знову мені не дуже добре давались. за 4 потуги о 2 ночі народився синочок. вага 3200 ріст 52см. А чоловік так здивовано питає а що це вже все?
Цього разу теж обійшлося без розривів, думаю завдяки диханню і вправам Кегеля, що я навчилась на курсах. Дівчата, не лінуйтесь і робіть їх регулярно під час вагітності. З Настьою я робила їх коли ще навіть живота не було видно., а з Дмитриком наніч дома.
я дуже змерзла, коли народжувала і мене прямо трусило, добре, що акушерка дала одіяло.
В Дмитрика було подвійне обвиття пуповиною шиї і якби пуповина була трохи меньшою, лікарям невдалося б його врятувати. Був увесь синій. Приносили його мені тільки на годування, а так лежав під ковпаком...
Якщо порівнювати перші і другі пологи то мені другий раз було народжувати важче, можливо тому що перейми були дуже частими і ще вони були швидші у часі за перші.
І ще було мені дуже важливо, що в цей час хтось був поруч (непишу коханий, бо перші пологи були з мамою). Погляд, посмішка, слово, навіть банальне тримання за руку відволікали мене від болю і додавали сили.
Кохайтеся і народжуйте разом! Усім "легких" пологів!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ось і я вже можу писати свою розповідь в цій темі) Довго думала, в якому стилі написати, чи розповідати все докладно, чи лиш "голі факти"... Напевне вийде трохи гумористичне) Бо біль вже забулась, і залишились дуже гарні і світлі спогади.

Тут дівчата розповідають про вагітність.. Не знаю що сказати, коли мене питають, я кажу, що проходила дуже легко. Хоча.. Моя свекруха постійно жаліється, як важко їй було зачати дитину, як важко проходили ті 9 місяців, потім КР. Разом з тим, те, що вона вагітна, вона дізналась лише на 3 місяці, і то випадково))) Я про свою вагітність дізналась на 3 тижні, - мені різко стало погано на роботі. А потім токсикоз до 12 тижня, рвота 5 разів на день, інколи вставала вранці, а щоб встигнути на роботу, я прокидалась о 5-6 ранку, голова крутиться, по стіні дійшла в ванну: "Привіт бананчик з’їджений ввечері!". В маршрутці їздити боялась, могла не втриматись)) ходила пішки, вагітною близьку відстань стала долати за 30-40 хв, зате по дорозі проходила нудота. А на роботі.. головне не бігти в туалет коли рвота вже на підході, бо може бути зайнято))) Потім токсикоз пройшов, зате прийшла печія. Мій чоловік дуже з того ся тішив, бо з появою моєї печії в квартирі постійно в наявності стала вода Боржомі, і ми з ним деколи бились за останню пляшку))) Або звечора я ставлю пляшку біля себе, а вранці вона вже пуста.. Мій "вагітний" муж її вже випив.. Ото направду вагітність розділена на двох)) А потім тонус.. пам’ятаю на роботі переїзд в інше приміщення, находилась по сходах вверх-вниз, переносила речі, а ввечері живіт камінь... ну шо дєлать, - звільнилась. Багато читала, почала грунтовно готуватись до пологів..

Народжувати я хотіла в Луцьку, причин на то безліч, я вже про них писала не раз на форумі, там народжували мої друзі та родичі (оскільки я сама не зі Львова, і територіально від мого села мені ближче до Луцька, то у нас пів села туди їдуть народжувати), в цьому місті я провчилась 5 років, а у Львові ще досі відчуваю себе чужою. Так що як тільки я побачила 2 полоски на тесті я знала, що народжуватиму лише в Луцьку.
Багато хто називав мене екстремалкою, бо в мене вже ішов 39 тиждень, а я ще була у Львові (попередньо думала пожити на зйомній квартирі десь за тиждень до ПДП), але ПДП минула, а передвісників ніяких, так, інколи нив живіт.

І ось у п’ятницю на 41 тижні вагітності у мене відходить корок (ниття живота на той час вже стало традицією, і на то я не зважала). Швиденько мию голову і думаю що вже почались плоги, дзвоню до чоловіка, не бере трубки)))) Для вірності набрала раз 10, з інтервалами. Ну що ж. На диво я навіть не злилась. Але коли він таки передзвонив, то назвала його "папаша", нехай на хвилину, але в нього був шок))) Так тобі і треба Телефоную до лікаря (знайомий лікар, з яким я радилась, пологи він не приймає), і чую: "Ну що ж, тоді десь на наступний тиждень, у четвер напевно приїжджай до Луцька. Пологи за його припущенням мали початись у п’ятницю). А йой, думаю, як ще довго... В суботу я нажерлась морозива, взялась дочитувати Кінга "Противостояние", бо цікава книга зараза, думаю якраз встигну дочитати до пологів, засинаю над книгою... і уже в неділю серед ночі прокидаюсь від перейм. Оу є!:radist: Починаю засікати, хм.. інтервали є, скорочуються, пробую заснути, не спиться... в 5 ранку інтервал вже був 5 хвилин, як годинник, болить зараза. Я ще чекаю, собі не вірю. В 6 ранку іду на кухню, готую чоловіку каву, бо мій геймер :gamer: тільки десь недавно ліг спати, тости з нутеллою... "Коханий... , прокидайся... ЖІНКА РОЖАЄ : !! Сонна мордочка схиляється на кавуською.. "Що чесно?". Чудо заморскоє топає в ванну і тут я чую: "Можна я голову помию?" :tanksmile::khomyak: . Ні сонечко, не можна...
Їдемо. Перейми всю дорогу рівно що 5 хвилин. Боюся вийти попісяти в лісок, але хочеться))) Через 3 години ми в Луцьку. Огляд чергового лікаря. Відкриття 2 см. "Ви ще не народжуєте, це не перейми, тільки передвісники" Я в замєшатєльствє... Врешті мене ведуть в роздал, залишають з чоловіком, час від часу приходить акушерка або лікар. Чоловік засікає перейми, інтервал скорочується до 3-х хвилин, стає важко передихувати. Інколи перейма іде одна за одною, тривалість кожної біля 30-ти секунд. Я собі думаю, що я народжую... Чергова по кухні розвозить по родзалу обід, і мені кажуть, що я маю поїсти! З’їдаємо з чоловіком на двох миску зупи. Вечір. Перейми що 3 хвилини, тривалість біля 1 хвилини. Зміна чергового лікаря закінчується, відкриття щось 3 см. Мені кажуть, що то ще не пологи))) Я питаю:"В мене слабка родова діяльність?" "Та ви ще навіть не народжуєте!", - чую у відповідь. Лікар сміється) А мені не смішно, болить так, що ого-го. З 5 ранку до вечора вже добряче вимотана. Мене заставляють повечеряти. Чоловіка відправляю в готель, мене кладуть в патологію. Ще лікар мені сказав, щоб я не думала про стимуляцію, що я ще молода, і мені ніззя, що народжу сама, тільки треба потерпіти, і терпіти доти, поки не буде "зрушення", якщо буду сильно стогнати чи кричати, то невідомо яке рішення прийме наступний лікар. "Терпи". Треба сказати, що всю ту промову більше слухав чоловік, я почувши слово "стимуляція" вкінці змогла тільки сказати "Я хочу сама". Мене кладуть в палату. І тут до мене доходить розуміння, чому жінки погоджуються на стимуляцію, - біль дика, за прогнозами лікаря перейми будуть цілу ніч (так і вийшло в результаті). Виглядало то так: 3 хвилини напівсплю, перейма 1 хвилина, передихую, пройшла година. Терпи. До речі лікар був молодий такий, симпотішний... Знову перейма. Час від часу приходить сестричка, питає чи посилився біль, чи щось змінилось, чи не відходили води і т.д. Кажу що все без змін і що я мабуть буду спати. Пройшло 2 години, дзвонить мама, збиває мене на сльози, поплакала, стало гірше, болить нестерпно, дихати через сльози номально не можу. Мама каже, щоб я попросила щось вколоти, злюся на маму, кажу що мене ніц не болить. Знову заглядає чергова сестричка, пропонує валер’янку, я ізображаю сонний вигляд і кажу що сплю. Поміряли серцебиття дитини, все в нормі, мене залишають в спокої. Інтервал ніби змершився, не маю сили засікати. Розумію, що мушу поспати, бо не буду мати сил на потуги. Згадую, що читала, що жінки між сильними переймами можуть цілком спокійно спати, і лише на перейму прокидатись, не залежно від інтервалу. Пробую розслабитись. Передихую. Закриваю очі і засинаю! Прокидаюсь від перейми, розслабляюсь, дихаю глиииибоко, біль відходить, починаю радіти, збиваюсь, о ні.. на наступну перейму знову ледь не кричу. Все спочатку. На піці перейми, в найвищій точці болю роблю глибокий вдих, стараюсь видихати найповільніше, на наступний вдих я вже знову заснула. Заборонила собі радіти. Потім мені перевіряють відкриття, лікар каже, що є зрушення, не маю сили питати яке відкриття. Десь о 5 ранку мене знову переводять в родзал. Відкриття 5 см. Пробивають води. Я не помітила нічого в руках лікаря, але зрозуміла, що їх пробили, бо акушерка чомусь вже стояла з посудиною в руках. Хочу попросити показати води (мене цікавить колір), не маю сили. Сварю на себе. Акушерка садить мене на м’ячик і каже дзвонити до чоловіка. Дзвоню. Не пам’ятаю котра година, вже світає за вікном. Акушерка веде мене в душову, чоловік пильнує. Каже що можу стояти так до години, більше не можна. Вода дає сили. Перейми після відходження вод стали щохвилинні, думаю, як стікає вода по тілу, дихаю, вода по тілу, в якийсь момент розумію, що практично не відчуваю болю. На розслаблення вже теж немає сил, біль вертається. Після душу мене почало сильно морозити, піднялась температура до 37.5. Чоловік одів на мене все, що мала з собою, і обняв, стало так добре, дякую Богу, що чоловік зі мною. Мені кажуть, що треба ходити. Шийка практично відкрилась. Через деякий час, вже на закінченні зміни поточного лікаря мене починає підтужувати. Стає легше. Біль від перейм поступово слабшає. Ще трохи, і мене вже тужить, болю практично немає. Мене садять на кріселко, схоже на унітаз. Біль минув. Прийшли потуги. І тут я розумію, що сил не маю взагалі. Лікар підганяє, закінчується зміна)))) "Ах вот ти какая золотая рибка", - думаю я - "А дзуськи!". Пробую тужитись, але потуги ще слабкі (в той момент потрібно було просто ходити і передихувати, щоб зберегти сили, то мене вже наступний черговий лікар навчив). Захотілось в туалет. Кажу що хочу какати. Лікар каже, що то добре, значить голівка іде. "Какай". Трохи потужилась на кріселку, получається слабо. Лікарю не терпиться. Мене ставлять біля стінки. Нічого не болить, єдина проблема, що немає сил. Після кожної потуги перевіряють серцебиття. Все в нормі. І тут мене кладуть на ліжко, ноги до себе, коліна тримати руками, говлову вперед і тужитись, я бачу, як лікар пробує витискати дитину! І тут як як закричу . Лікар все зрозумів))) Було ще декілька спроб витискання, я знову тупо кричала. Певно в них не заведено кричати, бо прийшли інші лікарі))) Мене лишають в спокої, приходить наступний черговий лікар. Ще хочу сказати, про ті моменти, коли мене ложили на ліжко і там потрібно було тужитись, тоді вертався біль, причому якийсь дуже дивний, але боліло не менше за перейми. Як тільки я вставала, біль щезав, лише потуги (ну як в туалеті какаєш), але настояче, навприсідки, ніякого болю взагалі під час потуг.
Новий лікар подивилась де голівка (на той момент щойно щезла шийка, а мене вже певно пів години як заставляли тужитись). Каже що головка ще високо, щоб я передихувала потуги. На фоні чую, як обговорюють вагу дитини (на останньому УЗД було 3400), лікар каже, що головка має пройти, мені вдруге (вперше було в приймальному відділенні) міряють кисть руки. Після того, на протязі потуг мене декілька разів брали за кисть, і щоразу я чула, що кисть тонка, дитина пройде. (Я вже писала в інших темах, що худенька дуже, маленька, і мені у Львові пророкували КР якщо дитина буде більше 3 кг). Потуги я успішно передихую. Акушерка каже, що тужитись можна лише тоді, коли я не зможу опиратись потугам, а зараз передихувати і берегти сили. І в якийсь момент я відчуваю справжню потугу. Між потугами я стою і хитаю бедрами в сторону, на потугу я маю присідати, голову до грудей, ноги рівно на підлозі, спина до драбинки, руками намагаюсь підняти нижній щабель драбини. Схоже на борця сумо)))) Під час потуг відчуваю прилив сил, відчуття дивні, в момент присідання віддаюсь тілу, тужусь, і відчуваю щось на зразок задоволення, то важко описати. Ловлю темп. Мені не дозволяють спішити. Після кожної потуги перевіряюсь серцебиття. Час від часу ложать на спину і дивляться де головка. Знову радяться, чи пройде дитина. На спині знову вертається біль. Я кричу. Знову до драбинки. Кричу.. Згадую, що кричати не можна. На 2 потуги я маю хитати бедрами настояче в сторони, кажуть, що дитина сама має опускатись. На 3 я присідаю. Знову зловила темп. В якийсь момент відчуваю, як проходить дитина, відчуваю щастя. Щось не те. Голівка далі не опускається. Мене знову на спину, заливають дитячою олійкою. Дали спробувати тужитись на боці, піднявши ногу і тримаючи її за коліно. Получається слабо. Вертають до стінки. Чомусь згадала чорну страсу на лижах, ще собі подумала, що треба було більше кататись, бо мало накачала ноги. Присідати стає все важче. Акушерка присідає (мало не лягає на підлогу) і каже, що бачить чубчик. То дає сил. На наступній переймі показується голівка, заборонили тужитись. Качечкою ведуть і ложать на ліжко. В той час я вже кричу, бо більше не можу. Мені кажуть, що маю заспокоїтись, бо пропущу потугу. Дихаю глибоко, щаслива, бо відчуваю потугу, дозволяють тужитись і я чую, як виходить голівка, я маю глибоко вдихнути, знову тужитись, виходять плечики, і ніжки.. Дитину кладуть мені на груди. Він синюшний, але буквально на очах розовіє, я сміюся, дякую, і кажу, що хочу погодувати. Але, він дуже млявий, циці не бере... Маю знову потужитись, виходить плацента, повільно, мені колять окситоцин (я підписала згоду), щоб зупинити кровотечу і прискорити вихід плаценти. Помічаю, що наді мною дуже багато лікарів, виявляється, що в мене дуже багато внутрішніх розривів (зовнішніх немає), я прошу зашивати мене з обезболенням, бо сил немаю (згадала, що інколи жінок зашивають на живо, бо в кров в процесі родів виділяється природнє обезболення, тому швів не відчувають), але коли лікар просто оглядає, то відчуваю дику біль. Думаю собі, чому я не відчувала, як рвалась, коли проходила дитина, бо направду не відчувала болю під час потуг. Лікарі вирішують зашивати мене під наркозом, сильно порвалась, дитина ішла ручкою біля голівки. Я не хочу, боюсь за дитину, за ГВ, лікар каже, що можна буде годувати. Не знаю, що то був за наркоз, але до тями я прийшла як тільки мене зашили. Дитина в мене на грудях. Перевели в палату. Встати дозволили через 6 години. Прошу медсестру прикласти мені дитину до грудей. Малий не хоче брати груди, витискаю молозива, пхаю цицю, не бере. Сестричка каже, що якщо не візьме груди, то прийдеться сціджувати і годувати. Я не здаюсь, в якийсь момент відчуваю, що він так само стомлений, як я.. Даю нам спокій. Коли мене підняли, я взяла дитину до себе на ліжко, і цілу ніч, щогодини пробувала погодувати, згадувала все, що коли-небудь читала про ГВ. І вже над ранок він гарно смоктав цицю! А я відлючилась, бо не знаю, скільки не спала. Зранку виявила тріщини на грудях, не правильно прикладала. Але тішуся, груди бере, молозиво є, все добре. Змазала тріщини молозивом і взялась за "техніку" прикладання. Сидіти мені не можна, на лежачи не получається, засинаємо обоє і я відчуваю біль, неправильно. Прийшла неонатолог, показую груди, не знаю що робити, каже давай спробуєм насидячи, а сідати мені не дозволили. Набираю в легені повітря і сідаю на крісло)) Получилось з першого разу правильно прикласти самій. Лікар сказала добре. Годуй на сидячи, привикнеш, тоді будуть варіанти. А вже на третій день прибуло молоко.
Отак ми народились)

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ось і я наважилася написати свою розповідь про пологи, поки ще при пам’яті і поки її головний герой – моє маленьке сонечко солодко спить

Хоча пологи – це дуже інтимний процес, але мені такі розповіді завжди допомагали і надихали, надіюся, що і моя комусь допоможе. (Вибачайте, що стільки тексту).

Планування. Наше дитятко було плановане і бажане. Разом з коханим ми вирішили «старатися» з початком Нового 2012 року. Та чесно зізнаюся, я не вірила, що успіх настане так швидко. Перший цикл - нічого і невелике розчарування. А вже на другий місяць овуляція співпала якраз з Днем Валентина. І в цей вечір сталося це найбільше диво –зародження нового життя. Спостерігаючи за своїм циклом, ще до початку місячних я підозрювала, що вагітна. Базальна температура не опускалася нижче 37 градусів. І через 10 днів після зачаття тест показав дві полосочки( друга, правда, була не надто яскрава). В цей момент була і радість, і хвилювання від якоїсь незворотності, вилізли певні страхи, я до кінця не вірила, що нас уже троє, не вірила в своє щастя і що воно так швидко настало.
Вагітність. Від цього моменту я щодня молилася спеціальну молитву вагітної жінки, напевно, саме це і постійна присутність Бога допомогла, що вагітність пройшла так легко. Бо не було ні токсикозу, ні набряків, ні інших неприємностей, які супроводжують вагітну жінку, крім якихось дурнуватих страхів (навіть відступив біль спини, який був ще до вагітності). Але зрештою тверезий розум допоміг мені справитися з усіма цими страхами, не бігти на перших же тижнях на УЗД і дочекатися визначеного часу. На 12 тижні я дізналася, що у нас буде одне малятко, хоча була в мене підозра на двійню. Лікарка сказала, що більше схоже на дівчинку. Але десь в глибині душі я підозрювала, що це синочок, так і сталося. Усі наступні планові УЗД були взагалі майже ідеальні. Без всяких залякувань лікарів, загроз і т.д. На 6 місяці ми ще з’їздили з чоловіком на море. І повних 8 місяців я працювала. Та й на 9 місяці я бігала ще огого як. Якби не живіт і ці ласкаві постукування зсередини, так би і не відчувала, що щось змінилося.
Пологи. Якось спеціально до пологів я не готувалася. Ходила на курси в Антошку,багато читала, зокрема, Одена, читала про дихання, але ніяких вправ не робила. Вірила, що все має пройти добре. Лікаря я на той момент, судячи з відгуків і рекомендацій навіть тут на форумі, вибрала найкращого. Тому вирішила народжувати на Джамбула у Д. і навіть інших варіантів не розглядала.

Але не можу сказати, що у нас з лікарем виник при знайомстві якийсь психологічний контакт. Додавала впевненості його професійність і віра в те, що я в надійних руках, хоча до сьогодні є певні нюанси, з якими я не можу змиритися. Найперше це те, що я звикла все контролювати і знати все, що відбувається зі мною. А в цьому випадку я не завжди мала достатньо інформації і сперечатися тут було марно…

ПДП нам і УЗД, і місячні прогнозували 3 листопада. Хоча я знала день зачаття і кілька днів мала ще запасу. Та й з усіх сторін чула, що хлопчики ліниві і можуть народитися пізніше ( і навіть чай з листя малини нам не допоміг) Якраз 1 листопада відвідала свого лікаря і він сказав: як на вихідних не народжу, а, скоріше за все, що ні, тоді 5 листопада лягати в патологію. Так і сталося. Хоча я цього від початку дуже не хотіла і завжди уявляла, що приїду в пологовий з регулярними переймами, та таки не оминула мене патологія.Та тепер я вже думаю, що це було на краще. Цих кілька днів в патології не налякали мене, а навпаки допомогли краще психологічно підготуватися, прощупати грунт, так би мовити. Найважче було психологічно в перший день бути відірваною від дому. Ще у мене виявилися чудові сусідки по палаті. Щоправда самі палати Д. в патології не в найкращому стані. А так умови там цілком комфортні.
Після огляду лікаря у цей день у мене почало кровити. Але доктор сказав, що поки що якоїсь готовності народжувати він не бачить. Дослівно це прозвучало так: «там єщо всьо глубако і далєко». В першу ж ніч в лікарні в сусідній палаті троє дівчат пішло в родзал. Після цієї недоспаної нічки ми всі вирішили, що краще вже родити чимпошвидше. Та й коли бачиш, як це все відбувається, то й страх навпаки десь відступив. 6 листопада мені зробили УЗД, спрогнозували вагу дитинки 3кг+-200 г, так і вийшло - 2820 г (і не вір після цього уздистам). Але теж сказали, що готовності ще не бачать. Проте я почала просити свого синочка народитися 7 листопада, бо вдома всі чекали Дмитрика, а я мріяла про Маркіянчика, іменини якого якраз випадали 7.

Ось і сьоме. З самого ранку я відчувала якийсь легкий біль внизу живота як на місячні. Таке було й раніше, але тепер я почала засікати періодичність. З години 12.00 періодичність була 11-10 хв., але біль був досить легенький, ми з сусідками ще в обід вперше вийшли з наших чотирьох стін прогулялися по Краківському, накупили собі всяких смаколиків (пізніше я шкодувала, що так мало з’їла мандарин, бо зараз вже не можна). В обід добре поїли і я навіть поспала годинку. Після сну перейми нікуди не зникли, були десь кожних 8 хв., але були терпимі. Якраз зайшов до нас в палату лікар. Я сказала, що відчуваю ніби регулярні перейми. Та він не взяв мене на крісло, а просто відповів що зрештою ми всі сюди прийшли народжувати. Десь біля 17.00 ми з дівчатами пішли дивитися кіно (Роксолану) і тут я відчула, що мені вже просто не сидиться, потрібно передихувати перейми. Регулярність була десь 6 хв. Я вирішила сходити в душ і після того показатися черговому лікарю (цікаво, до якого моменту я б чекала вдома). В душі перейми дуже легко переносилися.
Черговий попався досить молодий приємний лікар. Він спитав, коли мене востаннє оглядали і, коли я востаннє чула рухи дитини. Це мене трохи насторожило, бо я цього не пам’ятала. А потім видав – вам в родзал. Тут знову радість змішалася зі страхом. Я навіть просльозилася. Більше ніхто мені нічого не сказав, вже потім я від санітарки дізналася, що розкриття було 5 см. Зібрала речі, подзвонила чоловіку і мене направили на клізму. Коли ми прийшли в родзал, було 19.30. Родзал виявився дуже гарним, перед тим, прогулюючись коридорами, я бачила набагато гірші. Тут мені дали заповнювати якісь документи, один з них про те, що я погоджуюся на активне ведення третього періоду пологів – з окситоцином. Коли я спитала акушерки, чи можу я це не підписувати, вона хіба скептично посміхнулася і сказала: а ви попробуйте це у свого лікаря спитати. Зрештою, мені вже тоді було не до сперечань. Перейми стали все частіше, напевно, кожні три хвилини. Я спробувала була їх перечікувати на м’ячику чи шведській стінці. Та все це виявилося до одного місця. Мені особисто було ще важче на цьому м’ячику, найкраще було, або стоячи, або лежачи. Акушерка порадила мені лягти. І, о диво, так мені виявилося найлегше. Більше я з цього ліжка вже не вставала))
Чоловік при пологах трохи дратував: намагався говорити до мене під час перейм, коли зовсім не до розмов, тай масаж мені не допмагав. Мені дуже допомагало, як я сама собі терла живіт. Я потім робила це вже автоматично, навіть з якоюсь силою. Тепер я розумію, що це було своєрідним спілкуванням, нашим контактом з дитиною. Але психологічно, звичайно, я чоловікові дуже дякувала, що був поруч. І ще я думаю, що у нього з малям встановився особливий зв’язок, бо фактично він його першим побачив і першим взяв на руки і я бачила, як сяяло його обличчя. А це найголовніше.

Нарешті прийшов мій лікар. Це було десь по дев’ятій. До того акушерка постійно радилася з ним по телефону. Він оглянув мене (під час самої перейми, що було важко витерпіти) і я почула як пробив води. Сказав: якщо будеш молодець і будеш слухатися, то через 1,5 години народиш ( чесно, в цей момент я подумала, що 1,5 години не витримаю, а в результаті таки народила через півгодини). Я спитала, яке в мене розкриття, а у відповідь почула, що це не головне. Від санітарки я дізналася, що розкриття було 7 см. В якийсь з цих моментів мені підключили капельницю. Зараз мене закидають капцями, та я до сих пір себе картаю, чого я не спитала, що там в мене вливали. У мене, правда, був високий тиск і вони перед тим мені кололи щось від тиску, а потім ще акушерка казала, що може капатимуть ношпу. І тепер я, як та дурепа, не знаю, чи мене стимулювали, чи ні. А може підключили заздалегідь, щоб капати окситоцин вже для виходу плаценти? Це я так себе втішаю. Бо для чого стимулювати, коли розкриття 7 см, сильні перейми і все й так йде за планом?

Тоді якраз усі повиходили, сказали, як я відчую потуги, то кликати. І не встигли вони вийти, як за кілька хвилин я справді відчула потуги. Кричу до чоловіка - клич їх. І хто сказав, що потуги не болять?Це справді були потуги, бо мені трохи підняли це ліжко-трансформер, допомогли зайняти правильну позу і все почалося. Я тільки почула настанову лікаря – не жалій себе! Далі організм сам відчув, що робити. Але найбільше мене дратувало, що мій лікар під час потуг і в перервах собі просто обговорював з акушеркою якісь буденні справи, розповідав про відпочинок і т.д. А я лишилася сам на сам з болем і невідомістю. Не знала навіть, чи вже показалася голівка маля чи ще ні. Ця інформація мені б додавала сил. Потім щось трохи пробувала підбадьорювати акушерка. У якийсь момент я почула, як мене підрізали, бо запекло. Загалом було десь 4 потуги. А потім я почула крик свого карапуза, якого мені поклали на живіт. Це було щось приголомшливе. Та дитя швидко забрали обтирати, одягати, а потім таки приклали мені до грудей. І він так вправно почав смоктати цицю, що це додало мені ще більшої впевненості, що з ГВ у нас буде все гаразд.

Зараз все трохи як в тумані і біль вже притупився. І вже здається, що пологи були справді легкі, порівнюючи з деякими розповідями, які я тут читала і з тим, що побачила в лікарні. Таке враження, що без епізіотомії, окситоцину, а що найгірше- кесарського розтину зараз вже ніхто не родить. Боляче було ще, коли накладали шви. Десь краєм вуха я почула, що маю три шовчика. Встигла лише запитати лікаря, навіщо було робити епізотомію, то він відповів, що я б порвалася, бо дитина йшла трохи вбік. Хоча наш крихітний малюк народився 2820. Практично в родзалі я пробула з 19.30, а в 22.10 ми вже народилися.

Тепер, коли все вже позаду, біль притупився, шви не болять, а поруч лежить таке маленьке чорняве диво- наш Маркіян, я можу сказати: так, це боляче, але біль цей терпимий, кожній жінці він під силу. І порівняно з тою маленькою людиною, яка з’являється на світ, цей біль - це ніщо.

Народилися ми в середу ввечері, а в п’ятницю зранку у нас уже було молочко).

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Дописала. Перечитала. Ліричні відступи видалила.
Третя вагітність. Така бажана. 2 січня, вночі майже не сплю, чекаю того ранку щоб зробити тест, 5 ранку, не витримую, і тут світиться PREGNANT !!! Скачу мало не до стелі, щаслива. Дві попередні вагітності пройшли так легко, літала на крилах. На перше УЗД побігла в 7 тижнів – гематома в матці.. Тоді нудило неймовірно до 20 тижнів. Якось то перетерпіла. Перші і другі пологи були в терміні -36-37 тижнів ( 13 березня і 13 листопада), на УЗД ПДП нам сказали 13 вересня, я посміялася і сказала що такого бути неможе. Чекала 23-28 серпня. Море заплачене рік наперед ( і таке буває) відмінили, чекаємо. Приходить 23 і 28, і 1 вересня – нічого. 8 повезла діток в Палац мистецтв на виставку, так щоб встигнути, бо щодня вже чекала – ну коли вже? Приїхала до хати, та й за прибирання  Чоловік забрав малих з собою в супермаркет. А мене як в попереку схопило.. біль неймовірна, лежу, дзвоню чоловікові щоб повертався ВЖЕ. Передзвонила лікарю. Їде. І ми їдемо. Приїхали, тільки в двері, а мені медсестра на реєстрації – що вже потуги?? А я – а ви мене що пам’ятаєте? Вона – ну звичайно, і сміється  ( А майже 3 роки пролетіло з того часу) А мене болить так що сльози самі течуть.. Папірчики заповнили, переодягнулися і в родзал. Прокопів супер лікар. Сидимо, і чого чекаємо? Болить так що просто вмираю. І тут таке дежавю.. Ніби я звідси нікуди не йшла.. Той самий родзал.. Чекаю.. Плачу.. А всі побігли в третій родзалі – привезли жіночку 20 тижнів.. Чую її плач.. Тоді чую як історію писали – дитина народилася мертва разом з плацентою, води кровяні, повне відшарування.. Мурашки по шкірі.. Сидимо.. Пішли в оглядову – хм, дивно.. голова висока, шийка закрита!!! Що тебе болить? Спина. Чоловіка до хати. Вколимо обезболююче, зробимо аналізи. Переспишся в палаті. Вкололи.. А я в плач. НЕ ХОЧУ ТУТ СПАТИ. Хочу в хаті, з дітками. Пишу відмову від госпіталізації, дзвоню Ліді, чоловік вмовляє залишитися, відмову подерли. Ух, будуть тепер мене там ще ліпше пам’ятати. Заходжу в палату. Палата №15. Шестимісна. Виспалася, відпочила.. Попадаю у 70ті.. Світло-коричневого кольору стіни, з набриском, напівтемрява від а-ля кришталевого бра на дерев’яній ніжці, залізна вішлака-стояк, невідомого кольору фіранки на вікнах, такі ж штори, шматяні, коричневі, видно хтось з бабусиної хати приволік.. Залізні ліжка з пружинами. OMG – тюрма!!! Поглядаю на вікно. Хочеться втікати! Заспокоюю себе що це тільки до ранку. 4 дівчат ведуть незрозумілі розмови. – а моя сусідка пішла до хліва і там вродила, вийшла вже з дитиною. – ой, сьогодні рівно місяць як я тут лежу, а ще 20 тижнів. – тут так добре, як на курорті, а мої всі бульбу копають. – а мені з Самбора як почнеться то довго їхати, вже 32 тижні, лежу, п’ю «Персен». Годують тут погано, але ми через чорний хід ходимо в «Пузату хату» або в Челентано на піццу. Мовчу. Мені просто нема про що з ними говорити. Дивлюся на своїх на Ipad, як вони там в хаті. ( в кожній кімнаті камера, бачу і чую все в реальному часі ), милуюся малечею. Сусідки по камері, ой по палаті, мабуть подумали що я дивачка. Спочатку дивилися «Україна має талант» тоді бій Кличка, до 2ї лялякали.. Виспалася. Зранку набрали купу аналізів. Чекаю хоча б 8ї, дзвоню Ліді (Прокопів) – рятуй мене.. Дзвони татові, роби що хочеш, інакше через вікно піду. А виявляється на вихідні вони лише породіль виписують!!! Аааааааа!!! Ліда - Ну нічого, тато сказав що подивиться тебе зранку черговий, і якщо все добре щось придумають. Подивилися – голівка високо, вікриття нема. Сказав лише – давай, біжи додому. А я - ????, Не переживай, біжи, будеш готова приїдеш. Оформили мене рапортом як породілю-втікачку  І на тому дякую. Приїхала додому щаслива, до своїх котиків. Знов шалена біль в попереку... мама колить обезболююче, плачу з болі. Терплю. В понеділок на УЗД до Ліди. З лялькою все добре. А от нирки... Гідронефроз, пієлонефрит. Понеділок, вівторок, середа – контроль, все гірше і гірше. Нирки болять сильніше і сильніше. Молюся щоб все почалося природньо. Вже сама незнаю що зі мною. В четвер, 13 вересня стаю на вагу – 1800. ??? Дзвоню Ліді. Просить поїхати показатися татові. Каже якщо все добре то може на кілька днів дадуть якийсь антибіотик. В приймальній мене дуже тепло приймають  Про мене вже знають всі. 12-00. Не оформляють.
Так, на всяк випадок, щоб не довелося знов рапорт писати. 12-10 огляд на кріслі. – коли в тебе відійшли води? – ніколи, води не відходили. – та в тебе міхура зовсім немає, не можу навіть 10 грам націдити. Перебираємося, купуємо «чарівні» пігулочки і в родзал.. 12-30 перша пігулочка. Родзал. За 5 років нічого не змінилося.. Біла плитка, та ж наклейка «тиха ніч, спокійна ніч» на вікні. Тільки цього разу вже не ніч. Щось там хапає. Думаємо з чоловіком як назвемо лялю. Гуглимо кожне ім’я  13-00, відпускає обезболююче. Незнаю що болить, болить і все. Бігаю в знайомий туалетик за ширмочкою..Акушерка Люся піднімає настрій, розповідає різні історії. Огляд – 2 пальці. Канапка з помідором. Ще одна пігулочка. Чоловік масує спину. Нічого. 15-00 огляд – 4 пальці. Ниркова коліка. Немає сил. Просто немає. 16-00 огляд – 4 пальці.. Крапельниця... Відлітаю в космос. Мовчу. Очі закриті. Перейма – Богородице Діво, Радуйся .. Ниркова коліка.. перейма – Богородице Діво... Коліка.. Перейма – Богородице.. В очах темніє, все неможу... Потуги.. Акушерка просить йти на крісло, нічого сказати не можу, по моїх очах зрозуміли.. Чоловік переніс мене на крісло. Попередні два рази я вискакувала туди сама. 16-45. Одна потуга, друга. Видно голівку. Чоловіка питаю – Яка? Гарна  Ще потуга і народилося моє третє чудо. 16-55. Єйфорія. 9/10 по апгар. Виклали мені на живіт, чоловік перерізав пуповину. Яка я щаслива. Дякую Богові. Неможу нічого сказати, мною трусить. За якийсь час народилася плацента. Неприємна процедура – щось там обробляють. Розривів і тріщин нема. Перенесли мене на кушетку. Поклали мені моє сонечко коло мене. Присмоктався до циці. Знов 13те. Якби мене колись спитали – які моменти мого життя я б хотіла пережити знов? Народження моїх трьох синочків.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Від дня моїх пологів пройшов майже рік і я дозріла до розповіді про нього.
Вагітність:

Вагітність була дуже бажаною і довгоочікуваною. Ми з чоловіком 2,5 роки робили все можливе аби в нашій сім'ї народилось дитина і диво сталось. В квітні 2011 року я перший раз у своєму житті побачила дві яскраво червоні полосочки на тесті, це було за 4 дні до мого дня народження. Про що ще можна було мріяти в той момент? Тільки про те аби моя дитинка народилась здоровою. З самого початку вагітності я була впевнена, що в мене під серце доня. Все йшло дуже добре, вагітність розвивалась прекрасно і я літала мов на крилах усі 9-ть місяців.

Пологи:

До пологів я готувалась дуже ретельно, багато читала, ходила на курси, дивилась док.фільми і була просто на 100% впевнена, що все буде так як я хочу і мрію. Чоловік слізно просився не брати його пологи, я вирішила його не силувати і взяти маму. Мама - це моя best friend тому ніякої проблеми я в тому не бачила і навіть була рада, що в такий відповідальний момент вона буде зі мною.

ПДП було 25 грудня, але всі жартували, що народжу 22 грудня і буде в мене Анічка. Але 22 грудня минуло, за ним минуло 25, а моя доця не поспішала народжуватись.

Ще скажу, що я дуже не хотіла народжувати 31 грудня/1 січня.

Щоб якось пришвидчити пологи я кожен день брала собаку і намотувала кола по стадіону неподалік. 29 грудня після чергової такої прогулянки в мене почав відходити корок "О-о, свято наближається!"- подумала я тоді. Але далі тишина...
31 грудня о 00:30 я прокинулась від страшенної печії, пекло просто немилосердно я ледь могла дихати. Випила молока, водички мінеральної і чекаю поки стане легше. І тут помічаю, що якось дивно мене хапає живіт. Перейми, УРА!!! Беру годинник, інтервал 15 хв тривалість кожної 40 сек. "Ну ще довго"- подумала я. Чоловіка будити не буду до ранку, бо повезе одразу в пологовий, до лікаря подзвоню о 8-й ранку бо все рівно мала з нею домовленість, що приїду на 9-ту на огляд. Усміхаюсь, в голові грає музика, собака вмостилась на колінах, дивимось з нею телевізор і далі засікаю час між переймами. "Я скоро стану мамою" - крутиться в голові і така хвиля безмежного щастя накриває мене. Інтервал потрошки скорочується - пора робити готуватись. Прийняла душ, намалювала нігті, зайшла на посиденьки. 7-ма ранку інтервал між переймами 6 хв. тривалість перейми 60 сек. Іду будити чоловіка. Кажу -"Просинайся, дитина хоче на світ з'явитись." Він крізь сон - "Давай трошки пізніше", а потім як підірветься на рівні ноги і давай метушитись біля мене. Сміюсь з нього, заспокоюю))) Почав кульки заносити у машину. Я гойдаюсь на м'ячику і дихаю, чоловік дивиться на мене великими переляканими очима, якби міг то б скрутив і відвіз у пологовий одразу. О 8:30 дзвоню лікарю, розказую все в вона каже приїжджати. Приїхали у пологовий 9:00, лікар бере на крісло відкриття 3 пальці, дитина високо і води підтікають.

А я ж то думаю чого мені так мокро весь попередній день було. Вже на сечовий нарікала.

Каже сьогодні народиш. Я щаслива, мама хвилюється. Дзвоню до чоловіка щоб заносив мої кульки. Останній раз його цілую і кажу, щоб чекав мого дзвіночка.
Переодяглись з мамою, мене оформили і нас відвели у родзал №2 на першому поверсі (Батальна). Я довольна як слон, ходжу по родзалу усміхають, жартуємо в мамою, сміємось, періодично приходить акушерка слухає серцебиття моєї лялі. Питає в мене чи болить, я кажу - "Болить". А вона - "Раз ти так усміхаєшся, значить ще не дуже болить." Лікар заглядує, питає як я і розмовляє з акушеркою. У сусідньому родзалі стогне дівчина, а я не стогну бо не так вже і болить. 11:30 огляд, розкриття далі 3-ри пальці. Лікар каже, треба пробити води, пояснює для чого

, але я зараз абсолютно не пам'ятаю її аргументів,

. Погоджуюсь на пробиття вод, хлоп і потекло. Води брудні(( Кажуть, що якщо за дві години перейми не стануть сильнішими і дитинка не опуститься нижче, то потрібно підключити систему. А я не хочу окситоцин! Не хочу! Іду назад в родзал трошки розстроєна. Мама заспокоює мене, чуємо як у сусідньому родзалі вже народжує дівчина. Починаю плакати, мені стає страшно і дуже себе шкода. Через кілька хвили з сусіднього родзалу чуємо плач новонародженого, вже сльози у нас обох на очах - це сльози щастя бо на світ з’явилась нова людина. Беру себе в руки. Ходжу по родзалі, але прогресу ніякого. Перейми і даі слабкі, а дитина високо. Близько 13:00 підключають капельницю і почалось моє пекло… Мене накрило болем, нестерпним болем…перейми йдуть одна за одною інтервал відсутній, не можу лежати, не можу стояти, не може ходити, нічого не можу. Враження таке ніби роздирає з середини. Пробую дихати, не можу дихати, нічого не допомагає. Хочу, щоб це все припинилось. Просто затримую дихання на піку перейми (знаю, що так не можна, але по інакшому ніяк не виходить), мама масажує спину, пробую різні позиції. Не можу нічого підібрати, тільки на м’ячику більш-менш терпимо. Акушерка міряє серцебиття дитини, нормально все. Питає чи мене не тужить, та ні – не тужить. Весь час дивлюсь на годинник. Боже, як повільно час іде! Беруть на огляд, ледве доходжу до оглядової і залажу на той вертоліт. Кричу від болю. До того моменту я просто стогнала, а далі вже тільки кричала.

Перед пологами обіцяла собі, що не буду кричати, але не змогла. Слабачка((

Відкриття повне, але дитина далі дуже високо і опускатись не думає. Приходить ще один лікар, дивиться мене здоровенною ручищею, хитає головою. Дитина високо, щось заважає опуститись. Вирішуємо з лікарем ще чекати, ледве ковиляю в родзал. Зменшують дозу окситоцину, але мого менше боліти не стає. Прошу вколоти обезболююче, не дають. Проходить ще дві години мого пекла, вже себе не контролюю… Знову огляд, все без змін. Лікар щось говорить з моєю мамою. Кажуть мені, що треба оперувати. А я, дурне, питаю чи вколять мені обезболююче. Далі мене везуть в операційну, анестезіолог запитує чи їла щось, чи зуби лікувала з обезболенням. Стільки людей навколо, всі щось роблять, приходить моя лікар і все…я відключаюсь. О 18:10 на повному 41 тижні моя сама красива, сама ідеальна дитина з’явилась на світ. 2750 г і 50 см, ось така крихітка.

Під час КР виявили, що була коротка пуповина + петля перекинута через шию. Це і не давало дині опуститись в таз.

Дякую всім хто дочитав до кінця і розділив зі мною мої спогади.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Треба нарешті це записати, бо все здається, що воно вчора було. а час то минає….

41-ий т.Я вже тиждень пила чай з листя малини, подовгу гуляла засніженими вулицями коло дому і товкла шоколад. Черговий раз мені казали, що я забагато набрала, тому я собі на останніх порах особливо не відмовляла-логічно (ну бульби з макаронами і булочками не молотила, проте…білий шоколад раз купила!))))) лікарів ігнорувала, найбільше не хотілося йти на огляди. Один таки був в меді на 39-му тижні і залишив масу неприємних відчуттів!
Вагітність була легкою, бажаною, сповненою позитивних вражень, мандрів, ремонтів, але разом з тим це все була довга дорога щастя!
Мені хочеться (простіть мені то) вбити тих людей, які говорять, що пологи, то біль. Що треба терпіти, бо знаєш заради чого. Біль пекучий, але скороминучий. Беееее. Мене це обурює. Бо біль, то зовсім інша історія. І про я неї я теж розповім. Пологи, то робота, то шлях в потойбіччя, зустріч з шаманським ритуалом, спосіб якнайближче проникнути в суть божественного творіння, як на мене.
Десь коло 6 ранку 7.12 я сходила в туалет і відчула ниття внизу живота, як при місячних. Вони в мене дуже болючі завжди були, а то було щось таке тягнуче до низу-не до порівняння. Тому я не перейнялась. Тим паче живіт останні тижні таке часто відчував. Я подумала, що тренувальні і пішла спати. Але не заснула. Далі ці тягнення стали регулярними. Спочатку кожних 10 хв, потім кожних 5хв. я пішла в душ….а потім зробила собі ванну і кайфувала десь до 8 години. Відчуття доволі еротичні і наповнені. Але це ще не була активна родова діяльність, я навіть і не думала такого типу ОСЬ ВОНО. Ні! просто кайфувала. Бо внизу щось дуже ерогенне відкривалось. О 8 годині подзвонила лікарці. Вона сказала, що я безвідповідальна, бо напередодні не приїхала на огляд. І щоб їхала з речима. Хоча не факт. То був єдиний раз, коли вона не сказала, що я забагато набрала. Бо всі наші розмови тим закінчувались))) в 11годині вона мене оглянула і сказала, що сьогодні…. вона поколупала щось і стало трохи бее-пішов слиз і я подумала,, що то, мабуть, пробка. Якийсь лікар сказав , що в шостій. чоловік був в щоці-я його заспокоїла, що в шостій почнеться просто масакра, а не дитина народиться))) так і сталось! Лікарка хотіла мене класти одразу в лікарню. Я відбивалась, як могла. Але ми задалеко живемо і вона не велась. Тоді я напросилась до куми, на сусідню вулицю. Отже, мені вкололи ношпу і я пішла до похресника. А він пішов гуляти, а кума плавати,а чоловік на роботу, і мій, і куми, а я мала поспати. ну але не спалось. Дихалось і розслаблялось. Спочатку лежачи, бо втомлена була від 6 години трошки. Потім сидячи, потім вже стоячи, а потім тільки рачки. Тебе ніби видирає з цього світу кудись. В невідоме. Невідворотність, яка, як виявилось, почалась, щойно я побачила дві смужки на тесті)))))))Потім прийшла кума і варила розсольник. Спочатку переймалась мною. А потім відпустила - і нам стало просто балакати. Потім прийшов кум бавився в героїв, їв, робив роботу. Потім прокинувся похресник і тягав мене по хаті, дивився , що я роблю в туалеті і на сходах рачки. Не боявся, не лякався, але цікавився)))) час пролетів як одна мить…отак з 6 ранку до 6 вечора. Коло 18 години звільнився з роботи чоловік, прийшов, попив кавусі, кума спекла мені яблучка,і ми вирішили, що треба йти, але виявилось, що з Кравчука до Некрасова я не дійду-перейми стали надто частими+ сумки, сніг і слизько….
Оформлювали мене в пологовому з відкриттям 6 см. Я сама не сподівалась, що воно отак. В пологовому залі було неяскраве світло. мені сказали розплести косички і зняти нижню білизну, бо то погана прикмета…..ніззя. туалет був далеко….в коридорі-холодно. Лікар моя була з ночі і наступного дня-на день, то вона не спішила і прийшла вже десь коло 8. оцінила, що перейми чоткі, дихаю ок. Сиділи з коханим на м»ячику (сил ставало менше, стояти було важко, а м»ячик-саме воно!), їли шоколад з клюквою, слухали саундтреки з фільму «шоколад» і пили ройбушевий чай. Блаженство-рай. Він робив все, що я казала. Тримав, тер, підтримував, лапав……
Ну от те, що я пам»ятаю. Далі чоловік вже не потребував моїх вказівок, він сам розумів що робити. А я вже далеко не все можу адекватно згадати, бо перейми ставали частішими і мене висаджувала, та, що я нічого не можу про то сказати. не знаю, як то дівчата самі, ще й все пам»ятають. Але то в кожного направду індивідуально. Тим часом довкола мене розгорталась картина, весь жах якої до мене почав доходити десь тиждень після пологів, а зараз я реально переживаю пост фактум, пишучи це все. Знаю точно, що ми з малечею не переживали. Ми робили свою роботу, йшли до результату-то нам було головне, інколи отримуючи сигнали зі світу людей. Але не переживали і не розуміли чому переживають інші. Коли помінялась зміна-мене взяли на крісло і пробили той водний міхур чи як він там називається. …..в моєї лікарки почалась паніка, всі швидко забігали. «Болото! Болото!»-кричала вона. Води були навіть не зеленими, вони були чорними!. Три трубки почали слухати сердечко дитини і тільки моя лікар почула, що серцебиття падає. Мене повели на УЗД. Йти буловкрай важко, бо перйми , мамма мія, щохвилини десь. По холодному, довгому коридору ми дійшли до УЗД і прекрасної молодої, оптимістичної лікарки, котра мене того дня вже оглядала і дитинка стукала в її слухавку, коли та слухала її сердечко і то було дуже смішно. УЗД показало ще більший жах. В дитини обвиття, півтора. Одне на шийці, інше, леше, на грудях і крім того передній вид, якщо я то правильно називаю. Тобто, що дитина лежить не спинкою, а животиком, а це значить, що в родових шляхах вона проходитиме вдвічі довше і невідомо чи затягне пуповинку чи розплутає. Серцебиття падає. Лікар почала готувати мого чоловіка, що можливий варіант кесаревого розтину. А ми з малечою ніби того всього і не чуємо. Дихаємо собі тай все. Але тут мене всі почали діставати, що я занадто активно дихаю, що так не можна, що треба тримати себе в руках і спокійніше дихати. Оце от-втримати себе на початку перейми мабуть було найважче! Але день перед тим в пологовому була якась ситуація і тепер перед операцією обов»язково треба було мати КТГ! КТГ на першому поверсі. Я ледве йду. Там холодно і коридори довгі. Лежака нема, тільки височенне ліжко, по якому треба доповзти до апарату, який, коли все підключили, виявилось, не працює. Виповзаємо і йдемо в інший кабінет! Лежи каменем, щоб все не повідлітало. Не знаю якої частоти в мене вже були перейми, але якби весь цей час мій чоловік не тримав, не підхоплював мене, не розтирав в потрібних місцях і я йому їх навіть не називала-я не знаю, чи витримала б оце КТГ 20 чи скільки хвилин. Плюс до того дихати треба спокійніше! І о чудо серцебиття піднімається!!!! Йдемо назад в пологовий зал. Казала мені кума,якщо прибіжить багато людей, то значить, що ти скоро народиш. Але прибігло не багато, а дуже багато людей! Серцебиття малятка стукало на весь зал-голосно, ну кіно, я вам кажу. Один лікар кричав, що при повному відкриття не можна робити кесарський розтин, ще один всіх построїв і воно почалось. Мені поначіпляли якісь капельниці, зробили надріз, через обвиття, я так розумію. і всі троє лікарів одночасно щось робили, при тому враховуючи, що в будь-який момент ми можемо поїхати на 3 поверх в операційну. Вони стрибали на живіт і говорили, що я не маю робити….бо я щось дуже вже не те робила чи що. не можу того ні описати і ні передати. Але як казала оля з курсів «школи народжувати» ПЕРЛО МЕНЕ і зі всіх дзюр, в прямому значенні того слова. Кілька наскоків лікаря зліва, вказівок від моєї лікарки справа, і кілька злісних наказів від найбільшого мужчини переді мною (чоловік ще за чимось бігав в аптеку, і постійно був зі мною, і щось робив дуже точне і дуже потрібне. Я переконана, що пологи то командна робота, інакше встояти не вдалося б) і ось вона-синенька і легко обмотана пуповинкою на грудях. Ледь торкнули мого живота і забрали!!!!!!!! Загроза, що інфекція проникла в середину, в кров. Її почали витирати, відсмоктувати ту всю заразу, гріти. Чоловік побіг туди….а я?
Отут починається розділ про біль. Шалений і невимовний. Я вперше нормально зарипіла, коли видавлювали плаценту, а коли шили думала здохну. Хоча всі мої товаришки казали, що взагалі не чули коли шви накладали. Біль був зверскій. А мені її не давали. Тут же брали аналіз крові-чи все гаразд щ дитиною. Лікарка сказала, що пережила стрес. А двоє інших лікарів сказали, що вони дуже бояться таких чорних вод.
Біль втамувався тільки тоді коли (нарешті знайшовши одяг, бо не все підійшло на наше 3800))))) мені її принесли. Чоловік каже, що я не спала всю ній і дивилась на неї….а він тоді теж-і дивився на нас?
Я нічим серйозним не хворіла всю вагітність. Легко носила. Все було ок. Є підозра що можливо дитя заплуталось ніжками в пуповинці і недооотримувало чогось, тому такі води. Я не шарю. Я покашляла трошки. Пару днів оце вкінці і влітку трошки. В принципі все!!!!! Весь решта час все було супер.
Але аналізуючи те, що я почула в фільмі «бабье дело», що обвиття то страх….подумала можливо.На останньому УЗД, на яке я так не хотіла іти, мені сказали, що в мене доброякісна пухлинка і це мене висадило. Я злякалась….якщо вірити фільму…це воно…потім я боялась постійно дзвонити лікарці, щоб нічого більш такого, мабуть, не чути чи що?
Одним словом робимо висновки
1. Пологи, то не біль, бо біль зовсім інший за своєю природою. коли тебе шиють-миють, а сенс того-нема, він під загрозою! Біль коли ваша дитина молотить 12 годин пусті груди, бо молозиво вона висмоктала швидше від усіх, бо вона не викашлювала самостійно той меконій, оскільки то все було інфекційно небезпечне. І вона 12 годин плаче, говорить, просить ту цицю щоб там ось з»явилось-ото біль. Біль то розтріскані і втягнуті соски і кам»ні груди. І дитя пролітає. Не може ні за що вхопитись. Оце біль. Біль, коли воно прокидається щогодини і плаче. А тобі навіть встати боляче, бо шви болять, сидіти не можна, ліжко височенне, дроти повиламувані і ти в тих ямах, фактично без матрацу, на перетязі, в найхолоднішій палаті, навіть прикласти дитину не маєш як! Оце біль!!!!!!!!!!!
2.Пологи командна робота. До, під час і після (чоловік всі дні і ночі не відходив від нас в пологовому і я не знаю, що би я без нього робила!)
3.я правильно зробила вибір пологового і властиво лікаря, бо знайомі з ситуаціями таких вод мають кесарів розтин .родили не в меді. звичайно кожен випадок індивідуальний. Але я найщасливіша в світі людина, бо моя дитина народжена природно і «проскочила» як сказала неонатолог всі жахи таких складних пологів.
Мені цікаво чи аналіз плаценти щось покаже….
4. бережіться дівки. Як каже Богданка: «вагітна має бути здоровою!» досі відчуття, що я щось не те зробила і тому воно так сталось.
Як прекрасно, що з дитятком ні під час вагітності ні зараз всі ці жахи не асоціюються-ніби кіно не про мене. В нас, не зважаючи ні на що, залишається тільки добре на і в серці!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Розкажу і я про наше народження. Вагітність була дуже бажаною, протікала добре, була маленька загроза на 20 тижні, яку я успішно перележала вдома. Дата ПДП була 15 червня. Начитавшись Дівочих посиденьок я чекала якигось передвісників і була готова народжувати вже з 37 тижня. На 38 тижні сходила на огляд в поліклініку, лікар сказала що ще живіт не опустився, так що в найблищі 2-3 дні точно не народжу. На огляді в пологовому також сказали що ще не час, але плід вже величенький (майже 4 кг). 8 червня (рівно 39 тижнів) зїздила до лікарки на Джамбула, дзвоню до неї а вона трубки не бере, чоловік каже йдем ше на фанзону подивимось, морозива зїмо і завтра приїдемо, а я кажу – чекаєм ще 15 хв. І тут лікарка передзвонює, я заходжу, сідаю на крісло, а вона – ти вже нікуди не йдеш, відкриття 5 пальців. Я ще попросилась зїздити додому по торби, шлунок ніби знав що пора і я гарненько сходила ще в рідний туалет)))
Приїхали в пологовий о 6 год. вечора, оформляємось, я регочу і якось страшно мені одночасно. Питаю чого мене нічого не болить, всі мовчать. Зробили клізму, поміряли тиск – троха високий, відправили в родзал. Фоткаємся з чоловіком, прийшли і поставили капельницю, а я дура навіть не спитала що то було (тепер вже думаю що стимуляція), пробили води ( чисті). Ще й укол в попу від тиску. І тут почалось, спочатку схватки були легенькі, я їх толком і не відчувала, а в 8 год почався жах. Дихати не помагало, ще й на крісло що 20 хв. брали, а мій гарбузик ніяк не хотів вставлятись голівкою. В сусідньому родзалі дівчина кричить, я її підтримую, лікарі наші регочуть хто голосніше кричить))) Чоловік весь час біля мене, бризгає водою, я йому така вдячна за цю підтримку, навіть не знаю що б я робила там сама.
Десь біля 12 год. кличуть Данкова, шось там помацав, каже всьо Ок, сама народить (я аж заспокоїлась) і пішов. Далі смутно шось пам’ятаю, чоловік каже що сильно плакала і він коло мене((( Десь біля 3 год знов прийшов Данков, шось покрутив там і процес пішов.
Також прийшла лікарка з іншого родзалу, почала витискати. Підійшла акушерка і тримає щось в руці, але прикрите шматою, я питаю – ріжете, вони – ні, але за декілька секунд почула що запекло. Я до цього була готова, бо не дуже велика(157 см, 54 кг).
Добре пам’ятаю що на декілька секунд було таке відчуття ніби я опинилась над своїм тілом і бачу все згори. Тужилась я довго і нудно, дуже мене ловили судоми на ногах, лікарка била по ногах і натискала на живіт і о 4:15 народився мій горобчик))))) мені його бацнули на живіт, я аж не знала що робити)) забрали щоб повисосувати то всьо з носика і одівати. Кличуть чоловіка, а його ніде нема. За 5 хв. заходить і вибігає зразу, потім знов вернувся і плаче крокодилячими сльозами)))
Мене почали зашивати і мити, зараз розумію шо і сама порвалась і різали, бо використали аж два мотка ниток. І туту всі повиходили, лишився тільки чоловік і наш малюк. Я так чекала що мене будуть переповнювати емоції, але нічого не відчувала… розуміла що це лежить мій синочок і все. Розуміння того що я мама, прийшло на 3 день коли вже ми були в палаті і його у мене забрали під ковпак через жовтушку. Чому так я й дось не розумію.
До грудей мені його приклали лише через дві години і то на 1 хв., добре шо він молодець і сам гарно захопив груди, бо ніхто мені цього не показав (хіба бачила як братова годує).
Народились ми 9 червня, о 4:15 год., вага 4 кг, ріст 56 см.
Ніколи не розуміла, як біль пологів можна забути – це напевно просто треба пережити. Пологи були важкими, але це того вартує – ті мацюсінькі щічки, носик, очки, губки, ручки загоять усі ваші рани.
Ото пишу і аж мурашки по шкірі, так люблю свого гарбузика маленького. Той день згадую з любовю і усмішкою, вся біль кудись зникла, залишилась лише гордість за те що я дала нове життя!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Перечитую тут ваші історії пологів й вирішила нарешті свою написати.
Вагітність була дуже бажаною та легкою. В кінці терміну тільки замучили набряки та сонливість.
ПДР припадало на 7-10 травня, так як збирались назвати доцю Вікторією,просила з`явитись її саме 9 травня ,але на все свій час. Вже напередодні ПДР мій лікар настійливо рекомендувала лягти в патологію,не жартувати з набряками і спостерігатись. Я їй в свою чергу: - Приїду,коли вже перейми почнуться,зовсім не хотілось на травневі свята бути у лікарні. Проте 7 травня на черговому огляді (початок 40-го тижня) ніяких передвісників не було, жодної готовності родових шляхів,тазові кістки мене навіть не боліли. Мій лікар сказав випити касторочки і «завтра,щоб оформлялась в патологію,без всяких жартів». Наступного ранку я вже «снідала» касторкою (гидота ще та) і збиралась в ПБ. Ефект не став довго себе чекати – півдня бігала до туалету і здавалось процес пішов. Шийка матки стала коротшою, я була вже вся в передчуттях. Радість і очікування чуда переповнювали. Трохи почав нити живіт, я не звертала уваги,ввечері 8 травня ниття посилилось,але поспати вдалося,ще один огляд лікаря і відчула легкі перейми. Так тривало 2 доби, а вже в ніч з 9 на 10 травня почались сильніші перейми, передихувала в палаті,пробувала заснути,вкололи ношпу і ще щось, але сон не йшов. Почала «танцювати» по палаті біля свого ліжка, інші дівчата спали,старалась бути тихо і передихувала,інтервал ставав 7-8- потім 4-5 хв Просила доцю зачекати до ранку,щоб мій лікар прийшов, десь в 4 ранку почав відходити корок, в 5 відійшли води (але я навіть не відчула цього, може прогавила їх в туалеті). Черговий оглянув - відкриття 1 см. Зробили клізму, прийняла душ,подзвонила лікарю і чоловіку. Чоловік примчав за півгодини, за ним відразу й лікар, нас перевели в родзал. Пробувала на м`ячику скакати, різні пози,що на курсах вчили, помагала поза типу жабки і дихання. Настрій феєрично святковий, в голові тільки одна думка : Я скоро стану МАМОЮ  Знову огляд лікаря –відкриття 3-4 см,біль посилюється, але інтервал між схватками дуже різний то 2 хв, то 5. В 10 ранку ситуація не змінюється, я вже сил майже не маю,дуже хочу спати, але знаходжу сили і терплю. В 12-ій, відкриття те саме, голівка дитини ще високо, рекомендують поставити капельницю – відмовляюсь, за годину знову пропонують,знов відмовляюсь, я проти стимуляції, згадую Цьомцьомку і її героїзм, але врешті решт, погодилась на «годинку» поставити – в результаті поставили 2 , і нічого не дало, лише нестерпний біль. Голівка не вставляється і дитинка не просувається нижче. Чоловік весь час поруч, підтримує мене, пробує жартувати, а я себе картаю що погодилась на стимуляцію. Перейми стають ще болючіші, я вигинаюсь в різні боки, акушерка слухає серцебиття та тиск, все добре. Сварять,що затримую дихання під час перейм. Лікар оглядає та пробує натягнути шийку на головку дитини, від болю я стискаю зуби так,що коронка на передньому зубі аж надщербилась, а рука чоловіка посиніла, приходять інші лікарі – знову огляд, зав відділенням – те саме. За тих декілька годин мене «оглянули» разів 15 (рахувала по рукавичках), я знесилена і замучена,зла на весь світ,дивлюсь на свою маму, що прийшла після нічної зміни до мене) і по виразу її обличчя бачу, як їй мене шкода. Підтримка рідних була дуже потрібною і давала надію, що все буде добре і все скоро закінчиться. Але … Я як тільки почула про стимуляцію почала наполягати на КР, бо відчула, що щось пішло не так. Лікар настійливо просить почекати, ще трошки, каже до першої родиш, дивлюсь на годинник – вже друга, а голівка не опускається, я вже вимолюю КР, прошу мене не «мучити». Пробую тужитись, результату немає. Серцебиття дитинки добре, але вже трохи починає падати, лікар, порадившись ще з надцятьма ,приймає рішення про КР. Мені так смішно було, як чоловік зачитував документ на згоду КР і можливі наслідки,але по протоколу – я маю про це знати і підписати ! Цікаво,а в мене є інший вихід? Прошу зупинити перейми, які нестерпно болючі, молю Бога,щоб було все добре і дитинка народилась здоровою.
В 14:30 везуть в операційну ,мене охоплює такий дикий страх, коли починають прив`язувати руки і ноги. Чогось кричить на мене анестезіолог, вставляють болючий катетр в сечовий і ….. я вже нічого не відчуваю, якось дивно провалююсь у небуття. Починаю відходити від наркозу, чую як мене «шкробають» всередині, хочу крикнути, що болить, але губи не слухаються і знов провалююсь кудись
Прокидаюсь в палаті - поруч чоловік, рядом стоїть дитяче ліжечко – а там моя ПРИНЦЕСА! НАРЕШТІІІІ!!! ЯК ДОВГО Я ЧЕКАЛА ЦІЄЇ МИТІ!!! Маленьке чорняве сонечко тихенько сопить носиком Народилась донечка 3650гр 54 см,8/10 по Апгар.
Прошу дати її мені - обнімаю свою малявку і відчуваю невимовне щастя і тепло огортає все тіло, ці відчуття неможливо описати словами, їх можна лише відчути!!!
Вже потім чоловік розповів, що відразу після народження , донечку виклали йому на живіт, а потім взяли на годину під лампу.
Дуже вдячна своєму чоловіку і мамі, що були поруч і підтримували мене,лікарю, що відтягувала КР, не настоювала відразу на стимуляції і Богу, що подарував нам наше чорнооке щастя!
Після пологів мала розмову з лікарем і акушером, питала про причини, чому голівка не опускалась, ніхто конкретної відповіді і не дав. Як кажуть, пологи – то рулєтка: кому як повезе. У виписці написали: слабка родова діяльність, помірно вузький таз.
Нехай не лякають вас ці рядки, у кожного своя історія, у мене така.
А зараз дивлюсь на свою донечку і не жалкую ні миті, біль пройшов, спогади стали не такі яскраві, а щастя – воно кожен день, кожну мить поруч, заглядає у мамині очі і сміється !!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Думала не писати про свої пологи, бо вони пройшли швидко і легко, а саме головне без медвтручань...ну майже. Але Прочитала темку "Обговорюємо пологи", там дівчата писали, що дуже мало розповідей про пологи, які пройшли без медикаментозного чи іншого втручання, тому я вирішила поділитись своєю розповіддю.
Отже, ПДП було на 26 грудня. 5 грудня пішла знайомитись з лікаркою і тут вона мене "ощасливила", що малий сидить дупцею. Але лікарка казала не хвилюватись, що може ще перевернутись, а як ні - будемо все одно пробувати родити природньо. Домовились, що 21 грудня я ще раз прийду на огляд, і якщо таки не перевернеться 26 грудня з речами в ПБ на огляд. Але 12 грудня я на свою голову зробила УЗД, де виявили, що малий лежить поперек. Я подзвонила до лікарки і вона сказала вже їхати в пологовий. Так 17 грудня я поїхала здаватись в ПБ (відгуки про ПБ залишу в відповідній темі). Але напередодні ввечері Маркіянчик таки перевернувся, в ПБ то підтвердили, але додому вже ніхто не відпустив. В пологовому мені ніц не робили, тільки щодня слухали серденько і один раз зробили УЗД. Я часто їздила додому на день, а наніч поверталась, гуляла біля ПБ. 29 грудня мене відпустили і аж 1 січня в обід я повернулась в ПБ. 4 січня в моєї мами дн, а там вечеря, Різдво, тож я почала проситись додому. Тому 4 січня ми з лікаркою порахували скільки мені ще можна ходити (зійшлись на тому що, що до 7 січня в мене ще є час), подивилась вона мене на кріслі(сказала, що жодного натяку на початок пологів, відкриття практично нема, 1,5см) і відпустила додому. Вже сідаючи в машину, я відчула перші перейми, але не подала виду. Вирішила таки їхати додому, бо навіть якщо це пологи, перейми краще перечекати вдома Так з 12:10 дня в мене почались легенькі перейми з інтервалом в 10хв. Інтервал зменшувався, але був не стабільний. То 6хв, то 8. Біля 17:30 став чітких 5хв. До цього часу я трохи спала, трохи слухала музику - мене не боліло. В 6 я поїхала в ПБ. Поки доїхала, перейми пропали. На кріслі мене не дивились, бо перейм нема, сказали що то тренувальні. Але я точно знала, що то пологи, бо з 2 вагітністю була аналогічна ситуація. Я пішла в палату, трохи полежала-подрімала і перейми відновились. Я нікому нічо не кажу, вийшла на коридор нагулювати гарний інтервал. В 21:00мене запримітила чергова, запитала що болить, глянула на кріслі і сказала, що від ранку ситуація не змінилась - ті самі 1,5 см відкриття. Сказала за 2 години нагадати за себе. Я пішла далі блукати коридорами. Але відчувала вже на той час сильну втому, додались болі в тазових кістках, мені боляче було ходити. Інтервал між переймами був 4 хв, але тривалість перейми була всього 30сек. Тому я пішла в палату, щоб хоч трохи відпочити. Мені вдалось задрімати. В 23:30лікарка сама прийшла по мене, скептично глянула (ну типу які ж то пологи, якщо я можу спати) і повела на крісло. І щиро здивувалась - відкриття 5см, сказала бігом дзвонити лікарці. В 12:00 вже приїхала моя лікарка. Я одразу подзвонила чоловіку, щоб збирався. За той час я зібрала в палаті речі, мені зробили клізму, докупила в аптеці ще необхідні речі, поблукала зимними коридорами, бо було дуже душно і навіть умудрилась 20 хв постояти під душем. В 12:45 приїхав чоловік. В 01:30 мене знову оглянули - повне відкриття, перейми вже були досить болючі і починало тужити по трохи. Мені було дуже душно, перейма за переймою. Чоловік мочив рушник холодною водою і мочив лице, шию, плечі. На кожній перпеймі я чула як дитина просувається. В 01:45 почало конкретно тужити, сказали лізти на крісло. Я залізла на крісло ледве перебула одну переймо-потугу і все затихло, зовсім. 01:50 я на кріслі, зовсім без сил, практично засинаю. Лікарка пропонує пробити води, я погоджуюсь - води чистенькі. І дає мені таблетку(з моєї згоди) За хвилину чую наростають потуги. Першу пропустила, на наступній тужусь. Акушерка допомагає правильно дихати, за три потуги народився наш синок - дивлюсь на годинник 01:55, вага 4450 і 57 см зросту. На живіт не виклали, забрали мити/одягати/важити. Мене в той час зашивали. Хвилин за 15 я перелізла на ліжко, синочка дали до грудей і залишили нас в трьох на 2,5год в родзалі. Ми подзвонили батькам, привітали їх з внуком і насолоджувались нашим щастям. Пологи пройшли, так я мріяла - тихо, спокійно, без втручань і вночі

Дуже вдячна лікарці, що стільки часу чекала, не стимулювала. На пологах була дуже спокійною, всі маніпуляції пояснювала і на будь-яку дію просила дозволу. А ще я відмовилась від катетера, якого ставлять всім "на всяк випадок", окситоцин вкололи вже після народження синочка, а не в процесі потуг, як при 2 вагітності. Одним словом я задоволена

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Перша вагітність була несподіваною для мене, хоч чоловік дуже хотів відразу дітей, як тільки одружились. Але я вважала, що ще зарано й т.д. й т.п. Тому Сашко народився через 3 роки після одруження – якраз на 3 нашу річницю – 07.08.07. Вагітність була легкою, а от сам процес…Не буду описувати, бо це для мене настільки важкі спогади, що з зарікалась взагалі ще народжувати. По молодості та дурості (ех, й чому я так мало цікавилась цим), думала, що якось та й народжу – всі ж народжують…На курси я ходила разом з чоловіком і вважала, що цього цілком достатньо. А от поцікавитись , що і як і можливі наслідки в самому процесі – я не вважала за потрібне. Народжувала я в головного лікаря, за протекцією. Це був строгий дядько, який кричав на мене і всіляко нашпиговував різними мед. препаратами. Кілька раз ставили крапельницю. Одним словом, як я там не вмерла при витисканні дитини – я й сама не знаю. Але біль, шви, страх залишилися надовго. Сашко родився з вагою 3600 і 52 см, з великою голівкою.
Я настільки боялась народжувати, що використовувала такі засоби контрацепції, при яких ймовірність завагітніти була близькою до нуля. Чоловік був дуже засмучений, бо хотів другу дитину, але як тільки я згадувала перші пологи, то моєю відповіддю завжди було тверде «ні».
Але сталось чудо, справді чудо…Я…завагітніла попри всі засоби. В мене знову був шок й паніка – але тепер чи не зашкодить то все дитинці і взагалі…З’їздили на Топольну, дуже приємна акушер-гінеколог Хижняк Тетяна Іванівна, яку нам порекомедували, підтвердила нормальну маткову вагітність 4 тижні.. (була ймовірність позаматкової).
В мене ані секунди не було сумнівів чи вагань, як тільки я діналась, що все добре – сприйняла це як вищий знак, і що все в мене буде добре і народжу я теж легко.
Сама вагітність теж була легкою, без токсикозу, єдине що Сашко народився влітку – мені якось легше було ходити з пузом весною-літом, ніж осінню-зимою. В основному через одяг, холод, слизько, дуже не погуляєш й т.д. По іронії долі я завжди казала, що не хочу народжувати зимою – бо ж холодно, а тут на маєш – ПДП – 20.01. (п.с. із Сашком ПДП була 07.08 – і він саме так й родився – як книжка пише).
Я була впевнена, що буде дівчинка, але УЗД на 22 тижні показало, що матимем 2 хлопчика.
На облік я стала на 20 тижні і була в ЖК аж 4 рази. Почувалась я добре, через паскудну погоду не мала бажання лишній раз туди ходити й сидіти в черзі. З Сашком справно здавала всі аналізи й часто відвідувала, а зараз лінувалась. Десь на 30 тижні я вирішила, що пора визначитись з пологовим та лікарем/лікаркою. Почала вичитувати детально теми «Раджу/не раджу», + читала такі ж відгуки на «Малечі» + просто гугл…В результаті мала складену зведену таблицю в екселі із пологовими та ймовірними лікарями з них. Після довгих переписок в пп з дівчатами, новими сумнівами та уточненнями з уточнень (спочатку в мене було багато модних й розкрученіших лікарів в тому списку),я зрозуміла, що може бути така ситуація, що лікар/ка не зможе вділити мені належну увагу, бо …буде великий наплив в той день інших домовлених пацієнтів, або розкрученіший лікар/ка поїде десь на семінар. Почалась нова хвиля…Кого ж таки вибрати?...Нові розпити в пп, сумніви й вагання…Я , мабуть, половину дівчат з форуму замучила своїми допитуваннями. Вже бул омайже зупинилась на Левицькій. Але після останньоо пп з 2 форумлянками, зробила таки вибір на користь Малої-Гресик Анни Дмитрівни , про що не пошкодувала, я залишилась дуже задоволеною. Я шукала лікарку, яка б була прихильником природніх пологів, не грузила мене, не кричала й була достатньо компетентною й кваліфікованою. Поїхали знайомитись – вона мені сподобалась, домовились, що я прийду на огляд 16 січня. Але в той день падав дощ і…мені було лінь. Я подзвонила й передомовилась на 18 січня, не врахувавши, що то Святвечір. В результаті передомовилась на 21 січня. Чесно кажучи, я свідомо відтягувала додатковий похід, бо боялась, що дивитимуться на кріслі і щоб це не спровокувало передчасних пологів.
Дуже рада, що на 39 тижні мені попалась на очі книга Дік-Ріда «Роди без страху». Я її прочитала за 3 ночі, коли мучилась від безсоння. Ця книга перевернула в мені сприйняття пологів та надала оптимізму. Я зрозуміла, що не так було з першими і як я маю вчинити вдруге….
Чоловік ще від 38 тижня допитувався, коли ж я народжу і чи часом не народжуватиму завтра/післязавтра, бо в нього «нарада/зустріч». Такі розпитування дуже мене веселили, адже це дитинці вирішувати, коли народжуватись. В глибині душі я хотіла, щоб малюк народився 20.01 – по-перше, якраз пройдуть всі свята, я ще востаннє добре наїмся різних смакот, а по-друге – якраз буде вихідний день, чоловік буде дома, якщо щось, та й 20.01 було датою ПДП. Тому я просила синочка на 20 січня. Єдине, чого я не дуже хотіла- народжувати вночі, бо люблю поспати, мені щось здавалась, що вночі – то важче, бо ж сонливість буде. Ага-ага, то не той випадок ))).
19 січня в нас були куми, ще жартували, що точно цієї ночі вроджу. Я знала, що вже скоро цей день, бо пару годин тому відійшла пробка. З Сашком такого не було, але я зразу зрозуміла, що це вона. Коли куми пішли, ми ще подивились якусь примітивну але смішну комедію, я таак сміялась!...В 1 ночі чоловік пішов спати, а в мене вже було якесь таке відчуття, що я таки сьогодні народжуватиму. До 1:30 я ще читала ДП, а потім вирішила піти спати. Тільки виключила ноут, як відчула ниючий біль, доволі відчутний, через пару хвилин знову. Я зрозуміла, що ось воно, почалося…Розбудила чоловіка – кажу, щоб засікав інтервали. Муж, з великими від страху очима, каже, що 5 хвилин. Я не вірю йому. Сварюсь, щоб краще засікав – невже йому не видно, де початок, де кінець. Засікаєм ще – знову те саме – 5 звилин. Я далі не хочу повірити в те, що поспати до ранку мені не получиться. Починаю дихати. Дуже допомагає. Перейма закінчується – я командую, що в який кульок доскладати. Прошу робити це тихо – щоб не розбудити маму (вона спеціально приїхала за 2 тижні, щоб підстрахувати в разі чого та й допомагати перший місяць – бо в Сашка купа занять різних). Муж з грацією слона топає і будить маму . її перша фраза – з чого я взагалі взяла, що народжую. В мене якраз потуга, нікого не хочу бачити, гаркаю (знаю, що не дуже гарно, але в той момент це вийшов саме такий тон), щоб вона йшла спати. Яке спати…Мама на пару з чоловіком бігають по хаті. А я просто розинилась в процесі. Приводить до тями чоовік, який благає їхати в пологовий, дзвонити лікарці, бо інтервал вже 2 хвилини..Неохоче я погоджуюсь..Ледве встигаю натягнути колготи й футболку, куртку. Все, в такому виді їду, нема часу вдягатись. У ліфті знову перейма. Хапаюсь за рамку від доски з оголошеннями, відмічаю про себе, що мало місця…В таксі не звертаю уваги на водія – зразу вмощуюсь в «котячу» позу й дихаю, дихаю..Краєм ока відмічаю тільки, що динаміки не завадило б протерти, бо порохи. Скільки часу їдем – не знаю, я вся в собі. Потім казав чоловік, що домчали з Сихова на Мечнікова за 10 хвилин. Тільки вийшли з таксі – хапаюсь за якийсь залізний парканчик – холод приємно діє…Передихую. Ледве виходжу по сходах – ловлю якийсь стілець у приймальні й знову перейма. Переді мною оформляють якусь дівчину. Мені все одно, готова хоч там родити. Чоловік кричить, що це другі пологи і хай дивляться мене. Заводять в ту кімнатку – я – беркиць на коліна, бо знову перейма, а мені так легше. Відзначаю, що підлога чиста й тепла – значить, з підігрівом. Тьотя з приймального кричить до мене, що це я тут таке витворяю і б»ю поклони, що я якась дивна жіночка. Я на неї не реагую, я відпочиваю, бережу сили. Вона починає в мене питати все те, що є в обмінці. Я на неї не реагую. Всі відповіді дає чоловік. Наша лікарка на операції, ле через 5 хвилин має прийти. В мене перейма за переймою. Тьтя обриває дроти, щоб прийшов хоч хтось. Бо я їм тут зараз народжу. Паралельно тьотя каже мені здати 20 грн. за поступлення. Десь дівся муж, а тьотя переживає, що отако я ще не розрахувалась. Я на неї не реагую. Підсовує якийсь папірець – я між переймами читаю його – типу я згідна на медикаментозне втручання , про всі наслідки попереджена,вся інфа мені доведена до відома й т.д. Питаю, хто мені то все до відома доводитиме – просто так ніц не підпишу. Тьотя знову називає мене «дивною жіночкою», що то я певна буквально друга така мудра, а потім ображено заявляє, щоб я тоді розбиралась сама з своєю лікаркою. Отакі «світські бесіди» я веду поміж переймами. Починає тужити. В розпачі тьотя верещить, щоб негайно хтось до мене прийшов. Нарешті є моя, тьотя ще востаннє кричить моїй, що я так і не підписала папірець і що я якась дивна. Екстренно піднімаємось на 4 поверх – поки готують род.зал я падаю в коридорі начетвірки - до род. Залу буквально 3 кроки, але я чую як дитина просувається родовими шляхами. Якийсь лікар схилився наді мною й питає, чи допомогти, кажу, що ні. Встаю. В родзалі мене питають, як зручніше крісло налаштувати, вся команда працює чітко. Я 150 раз нагадую, що ми домовлялись про природні пологи. Лікарка 150 раз заспокоює, що все буде, як я хочу. Низьким утробним голосом гаркаю ще до мужа – щоб він теж дивився, на всяк випадок – щоб мені щось не вкололи ))). Мене же всі дружньо запевняють, що не колотимуть, води не пробиватимуть. На годиннику 4 ранку (в приймальний покій ми прибули в 3 ранку – й там годинку я ото передихувала й сперечалась з тьотею). Тужить, боляче, але біль абсолютно терпимий, я відчуваю, що можу витримати й більший, але більшого нема – я повністю контролюю і себе і своє тіло, відчуваю єднання з дитинкою в цьому процесі. Ніхто не кричить: « тужся, не тужся!». Чула тільки, що я молодець, все правильно роблю. Сильна потуга, ще одна – я тужусь правильно, відчуваю, як діафрагма допомагає проштовхувати дитинку. Все терпимо, біль контрольований, паніки нема. Дихаю швидко й часто (мене потім так горло боліло – все пересохло). В голові тільки крутився уривок з розповіді Ніколь - щоб часом несвідомо не звести ноги, але такого бажання не було. Показалась голівка – тільки тоді тріснув плідний міхур і відійшли води (перший раз мені їх пробили чуть не відразу по поступленні в пологовий, з мінімальним відкриттям).
Й от – 4:30 – найпрекрасніша мить, апогей наших з малюком трудів – народження Марка!
Переживала, чи не порвусь по старому шву – але родила без жодних тріщин та розривів, 3150 г. 51 см.
Його зразу виклали на живіт, лежав, поки не вийшла плацента, чоловік перерізав пуповину й малого забрали важити/витирати. Пологи загалом тривали 3 год. – від 1:30 від початку першої перейми, до 4:30…Це просто небо й земля, мої перші й другі пологи…Дякую Богу за таку радість, єднання й відчуття всеохоплюючого щастя….Якби так було вперше – то не затягувала б так….Дякую лікарці та її команді – ніхто до кишенні не заглядав й гроші не вимагав – ми самі подякували на власний розсуд і то не зразу – ставлення було прекрасне. Все чого я очікувала/хотіла – я отримала.
П.с. лікарка заходила до мене щодня, по 2 рази, дуже приємна й уважна.
Ось така наша історія

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Мої перші пологи проходили нормально.Схватки ішли поступово, не було так боляче.Другі пологи проходили трошки із болями і муками.Схватки почались 16.01 о 17.00,і то почались стрімкі,матка до яких небула готова.Близко 21.00 перевели мене в родзал.Черговий лікар просто познущався з мене,руками відривав матку,пробив міхур і витиснув води,Я плакала на тому кріслі і просила щоб він неробив так.Коли приїхала моя лікарка я була щаслива і та біль трішки питупилась,але ненадовго!Коли моя сказала що пологи вона небуде приймати а черговий я почала ревіти як дурна.Сказала що головна їм заборонила,що має бути черговий.До дівчинив сусідньому родзалі лікар неприїхала,сказала немає права на те є черговий, нічні пологи приймає черговий.Коли в мене почались сильніші схватки,моя лікарка дала мені якісь свічки і от тоді почалось.Я така рада була коли почула що чергового викликали на другий повкрх на кесерів.Тоді моя ще капальнецю поставила і на крісло.І я чую схватка і кричать тужся,я повні легені і ........На годиннику 00.30.Тут дивлюсь тримають малюка,але тишина,чомусь не плаче.Справа в тому,малюк був обмотаний пуповиною,трошки синій.До хвилини дивлюсь рухаються пальчики і легенький плач,акушерка Руслана каже хлопчик 4100 кг і 58 см.Ті речі які я брала були впритик,нерозрахувала.УЗД казали що дитинка невелика буде,а вийшло навпаки.Мала родилась 3550кг і 52см,а тут такий богатирчик!Дякувати Богові що все добре!Дякую своїй лікарці, Середа М.М. ,акушерка Руслана дуже хороші і ставились під час схваток добре.Моєму малюкові вже 10 днів.Ростем і набираємось сил!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті дійшли руки і мені написати свою історію пологів....
Перший раз...

Вагітність проходила ідеально, без будь-яких проявів "вагітності",тобто нічого не мучало,не дошкуляло тільки ріс животик який мені зовсім не заваджав.На 9-му місяці після ремонту прибирала всю хату, лазила по вікнах і стелях як і зовсім не вагітна.

ПДП на 20 вересня, але я то добре знала,що народжу пізніше, бо знала дату зачаття. 27 вересня прибирала в хаті і почула ниючий біль, інтервали стали стабільними і періодичними.Почала засікати- 9-6-12-3-7 хв. Не звертала сильної уваги,займалася своїми справами.Але перейми не припинялись весь день, причому найбільший інтервал був 13 хв.Ввечері сказала чоловікові рвався одразу в пологовий,але ми таки лягли спати. Спати я не могла біль був таким,що не давав заснути. Після 2-х годин такого "спання",чоловік подзвонив нашій акушерці і та сказала про всяк випадок поїхати в ПБ на розвідку,що до чого,бо в мене була нав"язлива ідея,що може підтікають води, але то певно дитина так сильно давила на сечовий. В ПБ черговий ощасливив, ніякого відкриття, їдьте додому. Вдома перейми не припинялись заснути я так і не могла, мила і прибирала в кухні, поки чоловік спав. На другий день, 28, змін так і не було ,перейми були такими ж болючими, але ще терпимими. Я весь день щось робила, чимось себе займала, морально готувалася і мила і мила підлоги.Трохи виснажена спробувала подрімати. Взяла зошит і записувала частоту перейм,на яку просиналась і знов провалювалась в сон. Так через год. вставши подивилась свої записи, інтервал був той самий 6-3-7-2-5-11 хв. Ввечері чоловік запропонував їхати в ПБ знов, але я відмовилась.Лягли ми спати, але спати я таки не могла, так простогнала до 3 ночі. Тоді зірвався чоловік і почав збиратись. Я питаю ти куди? А він каже, збирайся завезу тебе в ПБ, бо сил в тебе вже нема,а тобі ще народжувати,хай там за тобою приглядають. Приїхали ми в 3.30 ,моя акушерка була на зміні, подивились в чергового- відкриття 1 палець. Положили мене в род-залі, сказали спробуй поспати, зранку прийде лікар, будем думати,що далі. Поруч ще 3 родзали, в який до ранку народило ще 3 дівчат, як там можна було поспати? В 8,30 прийшов лікар,подивився на кріслі- без змін, пробив води ,вони були болотяні,як виразився мій чоловік.Потім щось там сказав акушерці, послали санітарку в аптеку, та принесла якийсь набір.Поставили крапельницю. Що це стимуляція я вже зрозуміла ,коли через 5 хв. почалися нереальні перейми. Це була 9 ранку, я виснажена 2-ма днями перейм,лежала на ліжку і дивилась на чоловіка,який пригнав трохи виспавшись з дому. Прийшов лікар і сказав "Вітаю,сьогодні Ви станете мамою".Перейми стали ще нестерпніші і я перебазувалась на м"ячик,чоловік сів ззаду підтримуючи мене, бо між переймами,які були що 2 хв. я провалювалась в сон.Акушерка постійно була з нами і нагадувала про дихання,що мені надзвичайно допомогло.Так пройшло більше 3 год. і мене почало тужити, ледве вилізла на того трансформера.Всі почали метушитися, 3 потуги і моє перше сонечко народилося на світ-3900 гр, 55 см в 13,30год. .Не обійшлось без розрізу, малий родився голівка з 2-ма ручками одразу,що створювало додатковий об"єм. Він зовсім не плакав, був дуже виснажений 3-денними переймами. Його поклали на живіт,а згодом забрали під лампу.Ми стали на той момент найщасливішими на світі.
Другий раз.Вагітність проходила майже як і вперше.До останнього ходила на роботу. ПДП ставили на 8 січня. Починаючи від Нового року я просила своє маля не народжуватись на свята. Так ми переходили Новий рік вечерю та Різдвяні свята, Старий новий рік і підходило Водохреща. 16 числа ще від ранку я подумки думала ,було б добре народити зараз. В 7 вечора раптово почали відходити води, про що я не зразу здогадалася, але потроху їх лилось більше і я зрозуміла остаточно,що це воно.Не спішила дзвонити своїй акушерці. Перейм не було і я дочекала до 11 вечора. Вона сказала їхати в ПБ. В 1 ночі ,коли мене оглянули відкриття 1 палець,перейм нема. Я розмовляла з акушеркою про стимуляцію, ми чекали. Але в 3 ночі нічого нового, як мені сказали вже 8 год. без вод, можливе інфікування, було прийнято рішення про стимуляцію. Сценарій повторювався до найменших деталей.М"ячик,чоловік, акушерка, я сонна, той самий родзал, тужить, трансформер, дитина народжується голівка з ДВОМА ручками!!!, розріз в іншому місці лівобічна епізіо через варикоз зправа. Народження донечки 17 січня в 7,15- 3650 гр, 53 см, замучена, забирають гріти ,але.... Ми знову найщасливіші на світі
Тепер у нас щаслива см"я і нічого більшого не треба....